Ухвала суду № 40941246, 08.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1027/14

Категорія: 10.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом прокурора Заводського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Заводського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення допомоги по безробіттю в сумі 11 313,61 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року прокурор Заводського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Заводського районного центру зайнятості звернувся з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач звернувся до центру зайнятості із заявою про надання йому допомоги у працевлаштуванні, внаслідок чого, йому надано статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю, однак, під час перебування на обліку у службі зайнятості відповідач вже був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, тому не мав законного права на одержання соціальної допомоги по безробіттю.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на користь Заводського районного центру зайнятості (вул. 6-та Поперечна, 32, м. Миколаїв, 54010, код за ЄДРПОУ 22440337) виплачену допомогу по безробіттю в сумі 11 313,61 грн. (одинадцять тисяч триста тринадцять гривень 61 к.).

Не погоджуючись з даною постановою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 06.02.2009 до центру зайнятості звернувся відповідач з метою надання йому допомоги у працевлаштуванні.

13.02.2009 відповідач подав до центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначив, зокрема, що в даний час не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності.

У серпні 2011 року позивач встановив, що відповідач, перебуваючи на обліку як безробітний та при отриманні допомоги по безробіттю, був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07.03.1995, що підтверджується реєстраційною карткою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав всі вимоги Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо проведення процедури припинення підприємницької діяльності, тому на час перебування на обліку в центрі зайнятості останній знаходився в статусі фізичної особи-підприємця.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Так, Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

За змістом ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами забезпечення за цим Законом є, зокрема, допомога по безробіттю.

На підставі пунктів 5-6 частини 2 статті 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" районні центри зайнятості контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності-шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників; а також представляють інтереси Фонду в судових та інших органах.

За правилами ч. 2 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно абз. 1 п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 № 307 (далі - Порядок 307), встановлено, що якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

На підставі ч. 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідно до розрахунку за період з 15.02.2009 по 10.10.2009 відповідачу надміру нарахована та виплачена допомога по безробіттю у сумі 11 313, 61 грн.

У зв'язку із вказаними обставинами позивач прийняв наказ від 06.09.2011 № 24 "Про відшкодування коштів безробітним ОСОБА_1, виплачених, як допомога по безробіттю та занесення їх до дебіторської заборгованості" та надіслав на адресу відповідача претензію від 07.09.2011 № 06-1466/09.

Станом на час розгляду справи відповідач добровільно зазначені кошти не повернув.

Відповідно до абз. 2 п. 6.14 Порядку 307 якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Згідно положень статті 39 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Варто зауважити, що відповідач не виконав всі вимоги Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо проведення процедури припинення підприємницької діяльності, тому на час перебування на обліку в центрі зайнятості останній знаходився в статусі фізичної особи-підприємця, тобто належав до зайнятого населення.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України податковий орган як суб'єкт владних повноважень не довела належними засобами доказування правомірність прийняття ним оспорюваного рішення про анулювання реєстрації позивача, як платника податку на додану вартість.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора Заводського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Заводського районного центру зайнятості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 травня 2014 року у справі № 814/1027/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян