Ухвала суду № 40938544, 16.10.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2208/14 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова О.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 жовтня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Сорочко Є.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Державне підприємство "Регіональні електричні мережі", звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 березня 2014 р. № 0001242204, яким збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 749854 грн. 00 коп., з якої за основним платежем - 749854 грн. 00 коп.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 14 березня 2014 р. № 0001242204.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07 вересня 2009 р. позивач зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серія АГ № 129539 (а.с. 128-129).

Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є розподілення електроенергії.

19 лютого 2014 р. відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Нік" за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2011 р., за результатами якої 24 лютого 2014 р. було складено акт перевірки № 568/22-03/32402870 (далі - акт перевірки № 568/22-03/32402870) (а.с. 7-45).

У розділі "Висновок" названого акту перевірки зазначено, що позивачем порушено:

1) п. 138.2, 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2012 р. № 2755-VI (далі - ПК України), що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 749 854 грн 00 коп., в т.ч. за ІІ квартал 2011 р. у сумі 749 854 грн 00 коп.

2) п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, на загальну суму 652 047 грн. 00 коп., в т.ч. за червень 2011 р. у сумі 652 047 грн 00 коп.

На підставі висновків акту перевірки № 568/22-03/32402870 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2014 р. № 0001242204, яким збільшено суму грошового зобов'язання на загальну суму 749 854 грн. 00 коп., з якої за основним платежем - 749 854 грн. 00 коп., (далі - податкове повідомлення-рішення № 0001242204) (а.с. 47).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вказаним позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту, а тому податкове повідомлення-рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було поставлено під сумнів фінансово - господарську діяльність позивача, зокрема, реальність господарських операцій з контрагентом - ТОВ "НІК" та зроблено висновок, що господарські операції між ними були фіктивними правочинами.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, 27 серпня 2010 р. між позивачем (замовником) та ТОВ "НІК" (підрядником) було укладено договори № 33/10 на виконання робіт зі створення на базі радіомодемів каналів зв'язку для передавання даних між підстанціями та енергоуправліннями позивача (далі - договір № 33/10) (а.с. 85-89).

Згідно з п.п. 1.1 п. 1 названого договору підрядник взяв на себе зобов'язання своїми силами і засобами, виконати комплекс робіт по створенню каналів зв'язку для передавання даних між підстанціями та енергоуправління на базі радіо модемів у відповідності до додатку № 5, що є невід'ємною частиною договору. Зокрема: виконати передпроектне обстеження об'єктів, розробити, узгодити та затвердити технічне завдання; розробити типовий техно-робочий проект базової станції; розробити типовий техно-робочий проект абонентської станції; здійснити поставку обладнання; виконати комплекс монтажних, налагоджувальних та приймальних робіт.

На виконання договору № 33/10 позивачем суду було надано, зокрема:

1. Тендерну пропозицію від 27 серпня 2010 р. (додаток № 5, який є невід'ємною частиною договору № 33/10) (а.с. 95-97).

2.Додаткову угоду від 13 грудня 2010 р., якою змінено пп. 3.1.4 п. 3 договору № 33/10. (а.с. 83).

3.Специфікацію від 27 серпня 2010 р. № 1, згідно з якою загальна вартість обладнання складає у сумі 6 934 186 грн. 14 коп. (а.с. 84). З вказаної специфікація чітко вбачається яке саме обладнання необхідне контрагенту позивача для виконання умов договору, його точна кількість та вартість кожного обладнання окремо.

4. Податкову накладну від 22 червня 2011 р. № 263 на загальну суму 3 912 284 грн. 52 коп. (а.с. 80);

5. Видаткову накладну від 22 червня 2011 р. № ЦБНК0001496 на загальну суму 3 912 284 грн. 52 коп. (а.с. 82);

6. Акт приймання передавання обладнання до монтажу від 27 серпня 2011 р. на загальну суму 3 912 284 грн. 52 коп. (а.с. 81). Відповідно до вказаного акту позивач як замовник передав, а підрядник отримав обладнання для створення каналів зв'язку для передавання даних між підстанціями та енергоуправліннями на базі радіостанції. Даний акт відповідає всім вимога до його оформлення, так як в ньому зазначено точне найменування того обладнання, яке передається, його кількість та вартість.

Оплата позивачем за куплені у ТОВ "НІК" товар та роботи підтверджується платіжними дорученнями 29 квітня, 3, 30 червня, 29 липня, 16, 30 серпня, 30 вересня, 05 жовтня, 2 листопада 2011р. № 727, 988, 1746, 1948, 2823, 3520, 4243, 5020, 5435, 5753, 6419, 7125, у сумі 400 000 грн 00 коп., 200 000 грн 00 коп., 400 000 грн 00 коп., 100 000 грн 00 коп., 400 000 грн 00 коп., 200 000 грн 00 коп., 400 000 грн 00 коп., 400 000 грн 00 коп., 200 000 грн 00 коп., 400 000 грн 00 коп., які завірені печаткою публічного акціонерного товариства "Енергобанк" та печаткою публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» (а.с. 77-79,130-139).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Таким чином, враховуючи, предмет спірних правочинів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ТОВ "НІК" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Разом з тим, на виконання ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року про витребування доказів, позивачем надано додаткові документи на підтвердження товарності укладеної угоди з ТОВ «НІК».

Зокрема, позивачем надано суду апеляційної інстанції належним чином завірені копії актів приймання-передавання обладнання до монтажу, де чітко зазначено яке саме обладнання та його кількість передається. Також, надано акти приймання-передавання змонтованого контрагентом обладнання, де зазначено яке саме змонтоване обладнання передається, його кількість та вартість, крім того, у даних актах вказано на яку саме абонентську станцію вказане обладнання змонтовано.

Дослідивши вказані акти, колегія суддів приходить до висновку, що вони в повній мірі відображують зміст та обсяг господарських операцій, зокрема, містять повну назву товару, артикул товару, який передається, його кількість та вартість.

Також, позивачем додатково надано робочі проекти Базової станції КСПД ЕУ-ПС ДП «РЕМ», Абонентської станції КСПД ЕУ-ПС ДП «РЕМ»; технічного завдання та техноробочого проекту корпоративної системи зв'язку на базі цифрових радіо модемів для передавання даних між енергоуправліннями і підстанціями ДП «РЕМ»

Тобто, судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції досліджено всі первинні документи надані позивачем на підтвердження реальності та товарності укладених договорів, та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз зазначених вище документів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. у вказаних документах зафіксовано факти здійснення господарських операцій

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, аналіз зазначених вище актів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. Жодним нормативним актом не визначено яким має бути опис обсягу господарської операції в первинному документі. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат, понесених позивачем у зв'язку із з отриманням послуг від контрагентів, до складу валових витрат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами доведена позивачем, у зв'язку з чим у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з контрагентами відповідачем не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними мали реальний товарний характер.

Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів, то відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Так, до висновку про безтоварність господарських операцій, відповідач дійшов на підставі висновків акт перевірки від 4 грудня 2013 р. № 733/26-55-22-01/31305795 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «НІК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських відносин іншим контрагентом ТОВ «НІК», зокрема, ПП «КАПАВТОСТАР» за червень 2011 р.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний акт жодним чином не стосується господарських відносин між позивачем та ТОВ «НІК».

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Так, при розгляді справи судом першої інстанції було перевірено чи мали операції між позивачем та його контрагентами мали реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

Відповідачем, в порушення ст.71 КАС України, доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належними доказами на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд першої інстанції правомірно звертає увагу на те, що позивач, як покупець, не може нести відповідальності за неправомірні дії контрагента.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

А посилання представника відповідача на акт перевірки контрагента позивача та коригування його податкової звітності не можуть бути прийняті судом до уваги, так як жодним чином не спростовують товарність та реальність укладених угод.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.