Ухвала суду № 40936757, 13.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

УХВАЛА

"13" жовтня 2014 р.

Справа № 916/2182/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача (стягувача) – не з’явився,

від відповідача (скаржника - боржника) – не з’явився,

від ВДВС – не з’явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на дії Першого Приморського Відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (вх. № 2-4061/14 від 22.09.2014 р.) в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України по справі № 916/2182/14 за позовом Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про стягнення 6303,56 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті про стягнення 6329,22 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.06.2014 р. позовну заяву Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2182/14, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

Під час розгляду справи в засіданні суду представником позивача у зв’язку з частковою оплатою відповідачем заборгованості в сумі 25,56 грн. було зменшено позовні вимоги до 6303,56 грн., у т.ч. 5 258,37 грн. - сума основного боргу, 465,44 грн. - пеня, 485,71 грн. – інфляція, 94,04 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.07.2014 р. у справі № № 916/2182/14 позов Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) було задоволено та на користь останнього стягнуто з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті суму основного боргу в розмірі 5258,37 грн., пеню в сумі 465,44 грн., 3% річних в сумі 94,04 грн., інфляцію в сумі 485,71 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.

04.08.2014 р. на виконання вказаного рішення господарським судом Одеської області було видано наказ щодо стягнення з Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на користь Державного підприємства „Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) суми основного боргу в розмірі 5258,37 грн., пені в сумі 465,44 грн., 3% річних в сумі 94,04 грн., інфляції в сумі 485,71 грн., витрат по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.

22.09.2014 р. до господарського суду Одеської області надійшла скарга Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на дії Першого Приморського Відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування скарги скаржник послався на незаконність дій ВДВС з винесення постанови ВП № 44564796 від 02.09.2014 р. про відкриття виконавчого провадження щодо відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. у справі № 916/2182/14, оскільки боржник (скаржник) є бюджетною установою, тому вказаний наказ суду має виконуватися органами Казначейства відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845. Відтак, скаржник просить суд визнати дії ВДВС з відкриття вказаного виконавчого провадження незаконними, а постанову ВП № 44564796 від 02.09.2014 р. – недійсною.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.09.2014 р. по справі № 916/2182/14 скаргу Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті прийнято до провадження судді Петрова В.С. та розгляд скарги призначено в засіданні суду на 13.10.2014 р.

Представник скаржника у судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений судом належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення ухвали суду про призначення розгляду скарги.

Позивач (стягувач) у відзиві на скаргу (а.с. 170-171) просить суд відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на правомірність дій ВДВС з відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. у справі № 916/2182/14.

ВДВС відзив на скаргу не надано, також представник ВДВС у судове засідання не з’явився, хоча про дату, час та місце розгляду скарги був повідомлений судом належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення ухвали суду про призначення розгляду скарги.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та скарги, господарський суд встановив наступне.

Згідно ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

В силу приписів ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів скарги, 01.09.2014 р. ДП „Адміністрація морських портів України” в особі Миколаївської філії ДП „Адміністрація морських портів України” (адміністрація Миколаївського морського порту) було пред’явлено до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції наказ господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. у справі № 916/2182/14.

Згідно ч. 1, 2 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження” державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

02.09.2014 р. головним державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 44564796 з виконання наказу господарського суду Одеської області № 916/2182/14 від 04.08.2014 р., в п. 2 якої боржнику надано можливість самостійно виконати вимоги виконавчого документа у 6-тиденний термін з дня винесення постанови. Вказану постанову було направлено стягувачу та боржнику згідно супровідного листа Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 02.09.2014 р. № 23999.

Так, скаржник вказує, що постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 44564796 була винесена державним виконавцем 02.09.2014 року неправомірно, оскільки боржник (скаржник) є бюджетною установою, тому вказаний наказ суду має виконуватися органами Казначейства відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінет Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845. За таких обставин, скаржник вважає, що дії ВДВС підлягають визнанню незаконними, а постанова – визнанню недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

В ч. 6 ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження” вказано, що постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В свою чергу, дослідивши матеріали скарги, суд зазначає, що скаржником було подано скаргу на дії Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з відкриття виконавчого провадження № 44564796 про примусове виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. по справі № 916/2182/14 в межах встановленого ч. 6 ст. 25 Закону України “Про виконавче провадження” та ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України десятиденного строку для оскарження вказаної постанови.

Між тим, проаналізувавши зміст скарги, суд вважає доводи скаржника необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами.

За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України Постановою Кабінет Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 був затверджений Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників.

Згідно пункту 3 вказаного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 24 зазначеного порядку визначено, що стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Так, вказаний Порядок дійсно визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Однак, випадки та особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державних органів та підприємств, організацій, установ визначено Законом України „Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” № 4901-VI від 05.06.2012 р.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” цим Законом встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким зокрема є державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Враховуючи те, що скаржник є державною організацію, про що свідчить наявний в матеріалах справи витяг з ЄДРЮО та ФОП (а.с. 113), відповідно в розумінні положень ст. 2 вказаного Закону скаржник є державним підприємством.

Статтею 4 цього ж Закону визначено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства. Зокрема, ч. 1, 2, 3 ст. 4 Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

При цьому згідно з п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження” виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 9) якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, виходячи з вищенаведених положень Закону України „Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, наказ суду у даній справі на виконання судового рішення про стягнення зі скаржника коштів підлягає виконанню саме державним виконавцем в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", але з урахуванням особливостей, встановлених Законом „Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”. При цьому тільки у разі невиконання наказу суду про стягнення коштів зі скаржника протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто до 02.03.2015 р., його виконання має здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду органами Державної казначейської служби України. Наразі у випадку встановлення державним виконавцем факту неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів зі скаржника з підстав, визначених в п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України „Про виконавче провадження”, наказ суду підлягає поверненню стягувачу.

За таких обставин, суд вважає цілком правомірними дії Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ з відкриття 02.09.2014 р. виконавчого провадження ВП № 44564796 про примусове виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. у справі № 916/2182/14. Тим більш, судом не встановлено наявності та скаржником не наведено визначених ст. 26 Закону України „Про виконавче провадження” підстав для відмови державним виконавцем Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. у справі № 916/2182/14.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності з п. 9.1, 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини та відсутність порушень вимог законодавства з боку органу державної виконавчої служби під час відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Одеської області від 04.08.2014 р. у справі № 916/2182/14 (ВП № 44564796), господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на дії Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Керуючись ст. 1212, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні скарги Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті на дії Першого Приморського Відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у справі № 916/2182/14.

Ухвалу може бути оскаржено у 5-денний строк з дня її прийняття.

Суддя В.С. Петров