Рішення № 40934811, 06.10.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

06.10.2014

Справа № 369/6279/14-ц

Провадження № 2/369/2774/14

РІШЕННЯ

Іменем України

02 жовтня 2014 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Волчка А.Я.,

за участю секретаря Ткачук Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,303 гектара, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222480400:03:001:0060; витребувати від ОСОБА_3 на його користь вказану земельну ділянку, а також визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на укладення 01 березня 2003 року між ним та ОСОБА_2 договору комісії, згідно якого він уповноважив ОСОБА_2 придбати за кошти Позивача дві суміжні земельні ділянки, орієнтовною площею 0,150 гектарів кожна, із місцем розташування в АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель. Позивач стверджує, що ним було надано відповідачу грошові кошти у розмірі 35 000 грн., за які ОСОБА_2 були придбані земельні ділянки, обумовлені договором комісії від 01 березня 2003 року, які в подальшому були об'єднані в одну земельну ділянку. Придбане нерухоме майно ОСОБА_2 відповідно до умов договору комісії зареєстрував за собою, однак в подальшому відмовляється вчиняти дії по передачі цього майна та його реєстрації за Позивачем. Крім того Позивач стверджує, що 18 березня 2011 року ОСОБА_2 незаконно, всупереч умовам договору комісії, фіктивно та тимчасово переоформив вказану земельну ділянку згідно договору купівлі-продажу на ОСОБА_3, який заздалегідь знаючи про, те що земельна ділянка є власністю Позивача, відмовляється вчинити необхідні дії по передачі вказаного майна та його реєстрації за Позивачем.

Відповідачем ОСОБА_3 подано до суду письмові заперечення проти позову, у яких останній підтверджує факт укладання 18 березня 2011 року із ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому зазначає, що вказаний договір-купівлі продажу земельної ділянки не є фіктивним, а є таким, що спрямований на реальні правові наслідки, що ним обумовлені. Крім того, ОСОБА_3 зазначає, що йому невідомо про укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору комісії на придбання спірної земельної ділянки. Укладений між ним і ОСОБА_2 договір купівлі-продажу відповідає вимогам законодавства. Земельну ділянку він придбав для будівництва житлового будинку та за її придбання сплатив ОСОБА_2 зазначену в договорі грошову суму.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні визнали позов в повному обсязі та підтвердили обставини викладені у ньому, просили позов задовольнити повністю. Відповідачем ОСОБА_2 подано до суду письмові пояснення по справі, в яких він підтвердив факт укладання із ОСОБА_1 договору комісії на придбання земельних ділянок та виконання ним умов вказаного договору в частині придбання Позивачу двох суміжних ділянок, які в подальшому були об'єднані в одну земельну ділянку. При цьому ОСОБА_2 підтвердив, що спірна земельна ділянка є власністю ОСОБА_1 Свою неможливість вчинити необхідні дії по передачі земельної ділянки та перереєстрації її за Позивачем, обґрунтовує, тим що у березні 2011 року в нього виникли певні труднощі на роботі та з метою мінімізації ризиків, пов'язаних із професійною діяльністю, 18 березня 2011 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Труднощі виникли у зв'язку із ініціюванням співробітниками правоохоронних органів кримінального переслідування, в межах якого проводилися слідчі дії щодо підприємства, директором якого він був. Зазначив, що укладений із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу земельної ділянки мав суто формальний характер та не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, оскільки за попередніми домовленостями, при першій же вимозі ОСОБА_3 повинен був вчинити усі необхідні дії, у тому числі й підписати відповідні документи, для переоформлення на нього земельної ділянки, що придбавалася в інтересах ОСОБА_1 на виконання умов договору комісії. ОСОБА_2 зазначив, що підтвердити вказані обставини може юрист ОСОБА_5, який за спільною із ОСОБА_3 ініціативою, повністю супроводжував процес укладення договору купівлі-продажу від 18 березня 2011 року. В подальшому ОСОБА_3 відмовився вчинити усі необхідні дії, у тому числі й підписати відповідні документи, для переоформлення на нього або на Позивача спірну земельну ділянку.

В судовому засіданні позивач та його представник, ОСОБА_2 та його представник просили задовольнити заявлені позовні вимоги.

ОСОБА_3 та його представник заперечували проти задоволення позову.

Суд, вислухавши думки учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення заявлених позовних вимог з наступних підстав.

У ст. 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Так, у судовому засіданні встановлено, що позивач - ОСОБА_1 уклав з відповідачем - ОСОБА_2, у письмовій формі договір комісії від 01 березня 2003 року.

Згідно ст. 396 ЦК Української РСР в редакції 1963 року (нормативний акт, що діяв на дату укладення договору комісії від 01 березня 2003 року), договір комісії повинен бути укладений у письмовій формі. Інших обов'язкових вимог до форми вказаного договору не встановлено.

Відповідно до пункту 1.1. Договору комісії, комісіонер (відповідач ОСОБА_2) зобов'язується за дорученням, за рахунок та в інтересах комітента (позивача ОСОБА_1) придбати дві суміжні земельні ділянки, шляхом укладення відповідних договорів купівлі-продажу від свого імені.

Згідно пункту 1.2. Договору комісії встановлено, що земельні ділянки, про які вказано у пункті 1.1. договору, повинні відповідати наступним умовам: земельні ділянки, орієнтовною площею 0,150 га кожна, із місцем розташування в АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Пунктом 1.3. Договору комісії визначено, що орієнтовна ціна кожної земельної ділянки повинна становити 15 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1. Договору комісії, комітент зобов'язується передати комісіонеру необхідні для виконання його обов'язків грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн. протягом трьох днів з моменту підписання договору, про що комісіонер видає розписку в отриманні грошових коштів.

Пунктом 4.1. Договору комісії передбачено, що за виконання доручення комітент протягом трьох днів з моменту підписання договору оплачує комісіонерові винагороду в розмірі 5 000,00 грн.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання згідно Договору комісії в частині передачі ОСОБА_2 грошових коштів Позивач виконав належним чином, що підтверджується розпискою ОСОБА_2 від 01 березня 2003 року та наданими в суді поясненнями відповідача ОСОБА_2 Зі змісту розписки слідує, що передані Позивачем грошові кошти ОСОБА_2 в сумі 35 000,00 грн. включали в собі: 30 000,00 грн. - кошти для придбання земельних ділянок (пункт 3.1. Договору комісії) та 5 000,00 грн. - винагорода за виконання доручення згідно Договору комісії, а також витрати пов'язані із виконанням договору (пункти 4.1., 4.2. Договору комісії).

Як вбачається із наявних у матеріалах справи доказах, на виконання умов Договору комісії листом від 09 березня 2003 року Відповідач ОСОБА_2 поінформував Позивача про те, що ним знайдено дві суміжні земельні ділянки, які відповідають умовам договору, а саме: земельна ділянка площею 0,151 га за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку; земельна ділянка площею 0,152 га, за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

У відповідь на повідомлення ОСОБА_2, листом від 12 березня 2003 року, Позивач повідомив йому про свою згоду на придбання для нього вказаних земельних ділянок та попросив укласти договори купівлі-продажу на якомога вигідніших для нього умовах, що передбачено пунктом 2.1. Договору комісії.

В подальшому, листом від 20 березня 2003 року ОСОБА_2 повідомив Позивача, що ним були придбані за рахунок та в інтересах останнього земельні ділянки.

Судом встановлено, що 12 вересня 2012 року, керуючись п.п. 2.6., 8.1., 8.5. Договору комісії, Позивач пред'явив ОСОБА_2 письмову вимогу, відповідно до якої просив ОСОБА_2 передати йому згідно акту прийому-передачі вказані земельні ділянки, які належать Позивачу на праві власності (земельну ділянку площею 0,151 га, за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку; земельну ділянку площею 0,152 га, за адресою АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель), а також усі права та оригінали відповідних документів за договорами купівлі-продажу земельних ділянок. Позивач також повідомив ОСОБА_2 про намір розпочати будівництво житлового будинку на земельній ділянці.

ОСОБА_2 повідомив Позивача письмовим листом від 23 листопада 2012 року, що в нього існують складнощі в передачі Позивачу земельних ділянок, які придбавалися за договором комісії, та запропонував Позивачу отримати грошові кошти, які ним раніше передавалися ОСОБА_2 згідно договору комісії для придбання земельних ділянок.

Письмовим листом від 02 грудня 2012 року Позивач застеріг Відповідача від подальшого порушення умов договору та повторно запропонував Відповідачу передати йому згідно акту прийому-передачі земельні ділянки, які належать Позивачу на праві власності, а також усі права та оригінали відповідних документів за договорами купівлі-продажу земельних ділянок.

11 червня 2013 року Позивач надіслав ОСОБА_2 претензію, відповідно до якої просив останнього передати йому згідно акту прийому-передачі спірні земельні ділянки, а також усі права та оригінали відповідних документів за договорами купівлі-продажу земельних ділянок. 15 вересня 2013 року Позивач пред'явив повторну претензію ОСОБА_2 з аналогічними вимогами, що ґрунтуються на умовах договору комісії.

Як вбачається із матеріалів справи, листом від 04 листопада 2013 року ОСОБА_2 повідомив Позивачу про неможливість задоволення його вимог по переоформленню земельної ділянки, оскільки згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки серії ВРЇ № 466831 від 18 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 562, ОСОБА_2 продав спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3

Згідно ст. 398 ЦК Української РСР в редакції 1963 року (нормативний акт, що діяв на дату укладення договору комісії від 01 березня 2003 року), майно, що надійшло до комісіонера від комітента або набуте комісіонером за рахунок комітента, є власністю останнього.

Статтею 1018 ЦК України визначено, що відповідно майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 398 ЦК УРСР, ст. 1018 ЦК України, земельна ділянка площею 0,303 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка була об'єднана з двох суміжних земельних ділянок площею 0,151 га, за адресою АДРЕСА_2, та площею 0,152 га, за адресою АДРЕСА_2 (згідно Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 387940 від 27 травня 2005 року), придбаних за рахунок Позивача на виконання ОСОБА_2 доручення за Договором комісії від 01 березня 2003 року, є власністю Позивача (комітента).

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно п. З ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Враховуючи, що право власності Позивача на земельну ділянку площею 0,303 гектара, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, не визнається відповідачем ОСОБА_3, то суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача про захист його права власності на земельну ділянку, шляхом його визнання, підлягають задоволенню.

З огляду на позицію Верховного суду України, викладену у п. 7 Постанови Пленуму від 16 квітня 2004 № 7, спори, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі-Постанова), згідно із статтями 4,10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст.1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У п.п. 4-8 вищезазначеної Постанови роз'яснено, що судам, відповідно до положень ст.215ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Недійсним може бути визнано лише укладений договір. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Виходячи з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо на встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_5 вказав, що він був особисто присутній в приміщенні приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 під час укладання 18 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Свідок ОСОБА_5 вказав, що перед візитом до нотаріуса став очевидцем домовленостей між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо умов укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Із показів свідка слідує, що сторони правочину дійшли згоди, що грошова сума 146271,00 грн. є лише формальністю та не передається покупцем продавцеві. Необхідність її зазначення в договорі полягає у тому, що ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійшли згоди, що при першій же вимозі ОСОБА_3 повинен був вчинити усі необхідні дії, у тому числі й підписати відповідні документи, для переоформлення на ОСОБА_2 земельної ділянки, що придбавалася в інтересах ОСОБА_1 на виконання умов договору комісії. Свідок пояснив, що метою укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оскаржуваного договору купівлі-продажу були виключно їх спільна домовленість щодо вжити заходів для мінімізації ризиків втрати нерухомості, шляхом тимчасового переоформлення земельної ділянки ОСОБА_1 на ОСОБА_3 згідно договору-купівлі продажу, оскільки в той час відносно ОСОБА_2 відбувалося кримінальне переслідування з боку правоохоронних органів.

Суд приходить до висновку, що покази свідка ОСОБА_5 є належним та допустимим доказом по справі, що підтверджують обставини на які посилається Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Даючи оцінку показам свідка ОСОБА_5 суд зазначає, що вони узгоджуються із поясненнями відповідача ОСОБА_2 та поясненнями відповідача ОСОБА_3, якими він не заперечує про присутність в приміщенні нотаріуса ОСОБА_5 під час укладання оскаржуваного правочину та про його обізнаність із домовленостями, які існували між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, а також іншими наявними у матеріалах справи доказами, а саме договором комісії від 01 березня 2003 року, листуванням між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, наданими до суду ОСОБА_2 матеріалами кримінальної справи щодо проведення слідчих дій в період укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Допитані під час судового розгляду свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які є батьками дружини відповідача ОСОБА_3, вказали, що їм відомо зі слів ОСОБА_3 про придбання ним у ОСОБА_2 спірної ділянки для будівництва житлового будинку. Вони особисто позичили ОСОБА_3 грошові кошти для придбання вказаної земельної ділянки та подальшого будівництва на ній житлового будинку. Свідки вказали, що вони не були очевидцями домовленостей між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо купівлі-продажу земельної ділянки, не були присутні в приміщенні нотаріуса під час укладання оскаржуваного договору та не були очевидцями здійснення ОСОБА_3 розрахунку із ОСОБА_2 за придбання земельної ділянки.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка дружина відповідача ОСОБА_8 вказала, що до укладання шлюбу мала досить тривалий час стосунки із ОСОБА_3, з 2007 року. Їй відомо зі слів ОСОБА_3 про придбання ним у ОСОБА_2 спірної ділянки для будівництва житлового будинку. Для придбання спірної земельної ділянки та будівництва на ній житлового будинку ОСОБА_3 позичив у її батьків грошові кошти. Свідок вказала, що вона не була очевидцем домовленостей між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо купівлі-продажу земельної ділянки, особисто не була присутня в приміщенні нотаріуса договору купівлі-продажу та не була присутня під здійснення ОСОБА_3 розрахунку із ОСОБА_2 за придбання земельної ділянки.

Даючи оцінку показам свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, суд зазначає, що вони є неналежними та недопустимими доказами в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, оскільки вони базуються виключно на інформації, отриманій від відповідача ОСОБА_3 з яким вони перебувають в родинних стосунках та на власних припущеннях. Вказані свідки не були очевидцями обставин та подій, які мають значення для справи.

Досліджуючи договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ВРІ № 466831 від 18 березня 2011 року, що був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 562, відповідно до якого право власності на спірну земельну ділянку набув відповідач ОСОБА_3, в сукупності із іншими наявними матеріалах справи доказами, суд приходить до висновку, що він укладений із порушенням вимог цивільного законодавства України, є фіктивним, оскільки був укладений відповідачами без наміру створення обумовлених ним правових наслідків. В момент укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачі фактично знали про його фіктивність та про відсутність будь-яких правових наслідків укладення такого договору для кожного з них. Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Позивача про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

З огляду на позицію, викладену у п. 10 Постанові Пленуму Верховного суду України 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка набута відповідачем ОСОБА_3 в особи, яка не мала права її відчужувати (відповідач ОСОБА_2), що сталося не з волі Позивача як її законного власника, то вимоги Позивача про витребовування від ОСОБА_3 на його користь є такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З відповідачів, відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору по 731,35 гривень з кожного, оскільки позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 396, 398 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, ст.ст. 203, 215, 234, 387, 388, 392, 1018 Цивільного кодексу України та ст.ст. 3, 10, 11, 58, 60, 61, 88, 174, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) право власності на земельну ділянку площею 0,303 гектара, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222480400:03:001:0060.

Витребувати від ОСОБА_3 (АДРЕСА_4; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) земельну ділянку площею 0,303 гектара, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення: для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер: 3222480400:03:001:0060.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки серії ВРІ № 466831 від 18 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_2 (АДРЕСА_4; ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) та ОСОБА_3 (АДРЕСА_4; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 731,35 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 731,35 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя