Ухвала суду № 40933425, 13.10.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2014 р. Справа № 876/7531/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року у справі № 813/3637/14 за адміністративним позовом Приватного підприємства «Оліяр» до Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

19.05.2014 року Приватне підприємство «Оліяр» звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000382200 від 12.05.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на протиправність висновків податкового органу щодо заниження ним податку на додану вартість внаслідок господарських взаємовідносин з контрагентами позивача, а саме: ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко». Зазначає, що такі висновки зроблені відповідачем без об'єктивного аналізу господарських операцій та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу щодо відсутності фактичної поставки товарів. Реальність взаємовідносин між позивачем та вказаними контрагентами спростовується належними первинними документами. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що у підприємств-постачальників відсутні умови для ведення господарської діяльності, зокрема відсутність у них основних засобів, персоналу, складських приміщень, а також завищення ними податкового кредиту в результаті господарських операцій з іншими суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності. Позивач вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів.

Також позивач зазначає, що податковий орган поставив під сумнів факт поставки олії соняшникової та піддонів дерев'яних для олії від вказаних контрагентів вибірково, лише щодо поставки окремих партій такого товару, тоді як загальний обсяг поставки від вказаних підприємств був значно більшим. Вказана обставина свідчить про необґрунтованість висновків відповідача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року задоволено позовні вимоги ПП «Оліяр», визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.05.2014 року № 0000382200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 853721, 48 грн., в тому числі 569147, 65 грн. за основним платежем та 284573, 83 грн. за штрафними санкціями; стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Оліяр» судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп..

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ДПІ в Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області оскаржило її, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин справи просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.06.2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову .

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що правочини укладені між ПП «Оліяр» та ТзОВ «Марін Груп Україна», ТзОВ «Відродження», ПП «Мітеко» не спричинили реального настання правових наслідків, господарські операції є безтоварними, а відтак вважає, що відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник апелянта надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Оліяр» з питань дотримання вимог чинного податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2014 року за № 148/2201/32461721.

В акті перевірки податковий орган зазначив, що позивачем порушено вимоги п.198.2. п. 198.5. д.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI ( із змінами та доповненнями), а саме ПП «Оліяр» занижено податок на додану вартість в сумі 646235,98 грн., в тому числі за березень 2013 року на суму 4445,33 грн., квітень 2013 року на суму 2275 грн., червень 2013 року на суму 521126,66 грн., липень 2013 року на суму 4396.99 грн., серпень 2013 року на суму 43624,0 грн., вересень 2013 року на суму 32352,0 грн.. жовтень 2013 року на суму 38016,0 грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ в Пустомитівському районі ГУ Міндоходів в Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 травня 2014 року за № 0000382200, яким збільшено ПП «Оліяр» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 646236 грн. за основним платежем та 323118 грн. за штрафними санкціями.

Разом з тим, позивачем оскаржено вказане вище податкове повідомлення-рішення в частині збільшення відповідачем грошового зобов'язання з податку на додану вартість за результатами господарських операцій позивача з ТзОВ «Марін груп Україна», ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко» на загальну суму 853721,48 грн., в тому числі 569147,65 грн. основного платежу та 284573,83 грн. штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи при формуванні висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства використано акти про неможливість проведення зустрічних звірок з ТзОВ «Марін Груп Україна», а також акти про результати позапланових документальних перевірок ТзОВ «Відродження» та ПП «Мітеко». Відповідно до зазначених актів податковими органами встановлено порушення вказаними контрагентами вимог Податкового кодексу України при формуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість. До таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що такі не знаходяться за юридичними адресами та не мають достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів, здійснювали придбання товарно-матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності, а тому факт виконання ними господарських зобов'язань перед контрагентами, в тому числі позивачем, не підтверджується. Крім того, в акті перевірки позивача, податковий орган вказує, що у контрагентів ПП «Оліяр» відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, що, на думку податкового органу, вказує на неможливість фактичного здійснення таких поставок.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між ПП «Оліяр» та ТОВ «Марін Груп Україна» було укладено договір купівлі-продажу № 03/04 від 3 квітня 2013 року .

Згідно з п.1.1 цього договору - в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець (ТОВ «Марін Груп Україна») зобов'язується передати у власність Покупця (ПП «Оліяр») олію соняшникову нерафіновану (надалі іменується «Товар»), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар і сплатити його вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до п.3.1 Договору, постачання товару здійснюється на умовах EXW відповідно до тлумачення міжнародних правил ІНКОТЕРМС - 2000, автомобільним транспортом зі складу продавця.

Виконання умов вказаного договору підтверджується накладними: № 6 від 2 червня 2013 року, № 7 від 4 червня 2013 року, №9 від 6 червня 2013 року, № 12 від 17 червня 2013 року, № 13 від 18 червня 2013 року, № 19 від 19 червня 2013 року, № 22 від 27 червня 2013 року, № 45 від 8 серпня 2013 року. Факт оплати за придбану позивачем олію соняшникову нерафіновану підтверджується також наявними в справі платіжними дорученнями №182 від 04 червня 2013 року, №4161 від 12 червня 2013 року, №220 від 17 червня 2013 року, №961 від 19 червня 2013 року, №5399 від 08 серпня 2013 року .

Крім цього, для транспортування придбаної олії, між ПП «Оліяр» та ТОВ «Транс-Сервіс-1» укладено договір транспортного перевезення № 22/05/09-6 від 22 травня 2009 року.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Транс-Сервіс-1» було надано послуги ПП «Оліяр» щодо перевезення олії соняшникової нерафінованої від ТОВ «Марін Груп Україна».

Підтвердженням надання таких послуг є наявні в справі товарно-транспортні накладні № 009762 від 25 червня 2013 року, № 009863 від 7 серпня 2013 року, № 016155 від 17 червня 2013 року, № 016156 від 18 червня 2013 року, № 016161 від 19 червня 2013 року, № 406440 від 4 червня 2013 року, N 406442 від 5 червня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи ТзОВ «Марін Груп Україна», у зв'язку з відвантаженням товару, видало покупцеві (ПП «Оліяр») податкові накладні № 4 від 4 червня 2013 року, № 6 від 6 червня 2013 року, № 12 від 17 червня 2013 року, № 13 від 18 червня 2013 року, № 16 від 19 червня 2013 року, № 43 від 8 серпня 2013 року, а також розрахунок № 25 від 3 липня 2013 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 19 червня 2013 року № 16.

Як вірно встановлено судом першої інстанції 16 квітня 2013 року між ПП «Оліяр» та ТзОВ «Відродження» було укладено контракт № 015Р13 щодо поставки товару на умовах СРТ .

Відповідно до п.1.1. вказаного контракту, постачальник (ТОВ «Відродження») зобов'язується передати у власність Покупця (ПП «Оліяр») олію соняшникову нерафіновану наливом (надалі - товар), а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар відповідно до умов даного Контракту.

Виконання умов вказаного вище контракту, укладеного між ТОВ «Відродження» та ПП «Оліяр» підтверджується наявними в справі специфікаціями до контракту, видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, як доказами оплати вартості товару.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду вважає, що факт реальності здійснення господарських операцій (тобто поставок товару), також, підтверджується укладеним між ПП «Оліяр» та ТОВ «Транс-Сервіс-1» відповідним договором транспортного перевезення та наявними товарно-транспортними накладними .

Як вбачається з матеріалів справи 21 березня 2013 року між ПП «Оліяр» та ПП «Мітеко» було укладено договір поставки № 21/03/13.

Відповідно до п.1.1. цього договору, постачальник (ПП «Мітеко») зобов'язується передати у власність покупця (ПП «Оліяр») піддони дерев'яні (надалі - товар), а Покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар відповідно до умов даного Договору.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного контракту, постачальником здійснено ряд поставок товару, що підтверджується видатковими накладними № 86 від 4 липня 2013 року, № 87 від 12 липня 2013 року, № 88 від 16 липня 2013 року, № 92 від 23 липня 2013 року, № 96 від 26 липня 2013 року, № 99 від 31 липня 2013 року .

В зв'язку з відвантаженням товару, ПП «Мітеко» видало Покупцеві (ПП «Оліяр») податкові накладні № 5 від 4 липня 2013 року, № 6 від 12 липня 2013 року, № 7 від 16 липня 2013 року, № 11 від 23 липня 2013 року, № 15 від 26 липня 2013 року, № 18 від 31 липня 2013 року.

Крім цього факт оплати за поставлений товар від ПП «Мітеко» підтверджується платіжними дорученнями № 4615 від 5 липня 2013 року, № 320 від 5 серпня 2013 року, № 5434 від 12 серпня 2013 року, № 1209 від 15 серпня 2013 року, № 5664 від 22 серпня 2013 року, №° 5711 від 27 серпня 2013 року, № 843 від 30 серпня 2013 року .

З врахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, такі містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ПП «Оліяр» і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього кодексу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить ще й той факт, що товарно-матеріальні цінності від зазначених контрагентів були реально обліковані підприємством та використані у його власній господарській діяльності. Достовірних фактів, які б викликали сумнів в реальності придання товару в колегії суддів апеляційного суду немає.

Зокрема з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження переробки, придбаної у вказаних вище контрагентів олії соняшникової нерафінованої та подальшої її реалізації, позивачем долучено до матеріалів справи договори поставки та видаткові накладні, якими підтверджується реалізація готової продукції кінцевим споживачам та оптовим покупцям.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на ту обставину, що у контрагентів позивача не було достатньої кількості матеріальних, трудових ресурсів та транспортних засобів для виконання договорів, що на його думку свідчить про відсутність фактів поставки товарів, оскільки такі висновки спростовуються наявними в справі первинними документами.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обставинами, які засвідчують порушення норм податкового законодавства не позивачем, а його контрагентом (постачальником) є неприпустимим також з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у своїй практиці Європейський Суд з прав людини чітко окреслив правило індивідуальної відповідальності платника податків, яке, зокрема, полягає у тому, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Зокрема, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З врахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що викладені в акті перевірки від 25 квітня 2014 року за № 148/2201/32461721 висновки ДПІ у Пустомитівському районі, про порушення позивачем норм ПК України, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено адміністративний позов ПП «Оліяр» про часткове визнання протиправним та скасування, прийнятого на підставі таких висновків, податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених вище обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги податкового органу суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ДПІ в Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160 ч.3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2014 року у справі № 813/3637/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І.Довга

А.М.Ліщинський

Повний текст ухвали складений 16.10.2014 року.