Рішення № 40932092, 14.10.2014, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

. Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

14 жовтня 2014 року справа № 927/216/14

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агродім" 03138 м. Київ, вул. Сумська, 3

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод"

17100 м. Носівка, вул. Заводська, 2

Предмет спору: про стягнення 209959,14 грн.

Суддя Фетисова І.А.

Представники сторін:

від позивача: Макаренко А.В. д. 7 від 29.07.2014

від відповідача: Таран Ю.М. д. б/н від 12.03.2014

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача боргу в сумі 209959,14 грн. з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних по договору № 3-ю на переробку цукрових буряків від 04.08.2010 р.

Відповідачем в судовому засіданні надана позиція по суті спору. Відповідач зазначає, що договір № 3-ю слід вважати змішаним договором, що містить елементи договору поставки та підряду. Пунктом 3.1 договору визначено що позивач здійснює поставку сировини, яка їй належить на приймальний пункт Носівського цукрового заводу за власний рахунок. За змістом п.п. 3.3 та 4.5 договору позивачу належить 61 % зібраного врожаю (цукрових буряків). Відповідач згідно п. 3.3 договору здійснює поставку сировини, яка передається позивачем (39 % від залікової ваги зданої сировини позивачем ) з поля на приймальний пункт цукрового заводу. Тобто сторонами визначено місце поставки, а саме поле позивача, тож і право власності на 39 % сировини до відповідача переходить на полі. Відповідно до умов договору кожна з сторін самостійно перевозить належну їй частку врожаю цукрових буряків. З огляду на викладене залишення товариством «Носівський цукровий завод» цукрового буряку (39 %) на полі відповідача не може призвести до будь-яких збитків позивачу, у т.ч. у зв'язку з перетворенням буряків у непридатну до переробки сировину, оскільки остання є власністю відповідача.

В поясненнях відповідачем заявлено про застосування приписів ч.4 ст. 267 ЦК України щодо спливу строку позовної давності.

Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути збитки в сумі 204777,97 грн., індекс інфляції в сумі 2252,56 грн., 3 % річних в сумі 2928,61 грн.

Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції та 3 % річних, просить стягнути індекс інфляції в сумі 24792 грн. з вересня 2013 р. по серпень 2014 р. та 3 % річних в сумі 5687,10 грн. за період з 15.08.2013 р. по 16.09.2014 р.

Позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення збитків, просить стягнути з відповідача 175138,6 грн. збитків.

Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути збитки у вигляді вартості додаткових робіт 175138,6 грн., індекс інфляції 24792 грн. та 3 % річних 5687,10 грн. Просить відмовити в заяві про застосування строку позовної давності.

В заяві позивачем зазначено, що протиправність відповідача полягає в тому, що саме відповідач зобов'язаний здійснити поставку сировини, вирощеної ТОВ «СП Агродім» на орендованих землях в кількості 2025,9 тон (39 %) з поля ТОВ «СП Агродім» на приймальний пункт цукрового заводу. Вказана кількість сировини за договором в такому разі мала б статус оплати з боку ТОВ «СП Агродім» на користь ТОВ «Носівський цукровий завод» за переробку сировини в кількості 3168,7 т, тобто 61 % від залікової ваги. За загальним правилом передбаченим ч. 2 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця (ТОВ «СП Агродім») передати товар - сировину покупцеві ( ТОВ «Носівський цукровий завод») вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві. Отже 39 % сировини, яка могла залишитись на полі та зіпсуватись була власністю ТОВ «СП Агродім» включно до часу передавання її перевізникам - ФОП для доставки цієї сировини до приймального пункту ТОВ «Носівський цукровий завод». Вважає що відповідач мав вжити всіх заходів аби забезпечити вивезення та схоронність товару з поля до приймального пункту цукрового заводу в розумні строки, а при умові відсутності такої можливості негайно повідомити про це позивача. Зазначив, що через псування сировини 39 % ТОВ «СП Агродім» має нести витрати, які дорівнюються вартості 2025,9 тон цукрового буряку аби заплатити ТОВ «Носівський цукровий завод» за переробку вже доставленої сировини (61 %) силами та засобами ТОВ «СП «Агродім».

Відповідачем в судовому засіданні 30.09.2014 року подані додаткові документи, а саме ТТН по відвантаженню цукру, довіреності позивача на отримання цукру та реєстр накладних на загальну кількість цукру 414,15 т. Відповідачем надані усні пояснення по наданим документам.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи по суті, господарський суд встановив:

Прийняти до розгляду подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути збитки в сумі 204777,97 грн., індекс інфляції в сумі 2252,56 грн., 3 % річних в сумі 2928,61 грн., оскільки це не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Прийняти до розгляду подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог в частині стягнення індексу інфляці та 3 % річних, просить стягнути індекс інфляції в сумі 24792 грн. з вересня 2013 р. по серпень 2014 р. та 3 % річних в сумі 5687,10 грн. за період з 15.08.2013 р. по 16.09.2014 р., оскільки це не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Прийняти до розгляду подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення збитків, просить стягнути з відповідача 175138,6 грн. збитків, оскільки це не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Прийняти до розгляду подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, просить стягнути вартість додаткових робіт 175138,6 грн., індекс інфляції 24792 грн. та 3 % річних 5687,10 грн., оскільки це не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України.

Таким чином, остаточно сформованим предметом заявленого позову є саме майнові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вартості додаткових робіт 175138,6 грн., індекс інфляції 24792 грн. та 3 % річних 5687,10 грн., які прийняті судом до розгляду й саме такі майнові вимога розглядаються судом.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04.08.10 між сторонами було укладено договір №3-ю на переробку цукрових буряків.

Відповідно до умов договору позивач зобов'язався поставити відповідачу для переробки цукрові буряки врожаю 2010 року, а останній зобов'язався їх прийняти і переробити в готову продукцію: цукор, патоку, жом і передати позивачу готову продукцію в порядку та на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.1 договору позивач здійснює поставку сировини, яка їй належить, на приймальний пункт Носівського цукрового заводу за власний рахунок у фізичній вазі.

Відповідно до п. 3.2 договору відповідач здійснює доставку сировини в фізичній вазі з приймального пункту на цукрозавод за власний рахунок.

Відповідно до п. 3.3 договору відповідач здійснює поставку сировини, яка передається позивачем (39% від загальної залікової ваги зданої сировини позивачем) з поля на приймальний пункт цукрового заводу, яка відноситься як оплата за переробку буряку позивачу.

Відповідно до п. 4.4 договору фактичні втрати сировини при транспортуванні, зберіганні та переробці в нормативних межах пропорційно розподіляються між сторонами виходячи з загальної кількості сировини.

Відповідно до п. 4.5 договору розподіл сировини між сторонами здійснюється у співвідношенні, при якому позивачу належить 61%, а відповідачу 39% сировини, яка залишається як оплата за технічну переробку сировини.

Відповідно до п. 4.16 договору після закінчення сезону переробки цукрових буряків 2010 року сторони зобов'язуються провести звірку і підписати акт звірки у відповідності до якого проводяться повні розрахунки між сторонами.

Позивачем надано суду акт кінцевих розрахунків за прийнятий давальницький цукровий буряк з урахуванням вмісту цукру в ньому врожаю 2010 року, який містить дату 30.11.2010 року та печатку відповідача.

Оригінал акту, наявний у позивача, досліджувався судом в процесі розгляду справи.

Таким чином, станом на 30.11.2010 року сторонами проведено звірку та підписано акт, за умовами п.4.16 договору.

Наданий позивачем акт із зазначеними в ньому обсягами зданої сировини позивачем 5284,948 т, визначенням втрат буряку 90,373 т, утримано за переробку 2025,9 т, залікова маса 3168,7 т,% цукру при прийманні 16,02, коефіцієнт (% виходу) 13,07, всього нараховано цукру 414,15 т, видано 414,15 т, патоки 124,5т, видано патоки 124,5 т, вихід жому 2630 т, видано жому 2630 т., не спростований відповідачем. В судових засіданнях представником відповідача підтверджено всі зазначені в акті цифрові показники.

При цьому, суд зауважує на тому, що після складання такого акту, позивачем не здійснювалось завезення іншої сировини - цукрового буряку, а тому саме визначені в акті обсяги сировини та цукру є остаточними для здійснення судом оцінки виконання сторонами своїх зобов'язань.

З наданих пояснень в судових засіданнях представниками сторін по зазначеному вище акту, вбачається, що фактично прийнято відповідачем чистої сировини 5194,575 т (5284,948 т-90,373 т = 5194,575 т). Утримано відповідачем за переробку 2025,9 т, що становить 39% від фактично прийнятої відповідачем чистої сировини 5194,575 т. Враховано як виконання зобов'язань позивача по постачанню сировини в розмірі 61% 3168,7 т, з якої, з урахуванням коефеціенту виходу 13,07 % видано позивачу 414,15 т готової продукції у вигляді цукру, що підтверджено реєстром ТТН по відвантаженню цукру виробництва 2010 року позивачу, ТТН та довіреностями позивача на отримання цукру (т.6 арк. справи 95-124).

Таким чином, наведений акт та пояснення сторін свідчать, що відповідачем прийнято виконання позивачем умов п.3.1 по доставці сировини та проведено видачу цукру саме з залікової ваги 3168,7 т яка становить 61% від фактично прийнятої відповідачем чистої сировини 5194,575 т.

В той же час, в наведеному акті відповідачем утримано 39% в кількості 2025,9 т сировини саме як оплату за переробку, що відповідає умовам п.3.3 договору.

В зв'язку з чим суд приходить до висновку, що сировина в кількості 2025,9 т, що становить 39% від загальної кількості чистої завезеної сировини, є саме сировиною, яку відповідач мав обов'язок за умовами п.3.3. договору самостійно вивезти з поля до заводу.

При цьому, з наявних в матеріалах справи документів, позиції відповідача, вбачається, що відповідач не вчиняв дії по вивезенню сировини (цукрових буряків) з поля, відповідно до умов п.3.3. договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вчинені дії шляхом укладення договорів з фізичними особами-підприємцями по отриманню від них послуг з перевезення сировини в період з вересня по жовтень 2010 року з поля до приймального пункту (т.1 арк. справи 60-168). Одночасно , позивачем власним транспортом також здійснено доставка сировини до приймального пункту заводу (відповідача)( т.5 арк. справи 2-124, т.6 арк. справи 25). Всього, з наданого позивачем реєстру та ТТН (т.3 арк. справи 14-16) підтверджено факт здійснення позивачем та фізичними особами -підприємцями доставка до заводу відповідача сировини вагою нетто до скидки на забруднення 5808435 кг.

З реєстру товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт фізичними особами-підприємцями, платіжних доручень на оплату послуг фізичними особами-підприємцями вбачається отримання позивачем автотранспортних послуг на суму 207086,76 грн. (т.6 арк. справи 44-67), по вивезенню сировини з поля до приймального-пункту заводу (відповідача). Таким чином, сума отриманих позивачем послуг від фізичних осіб - підприємців та здійснених витрат на оплату цих послуг становила 207086,76 грн.

Таким чином, зазначена в акті , затвердженого відповідачем 30.11.2010 року, 100% кількість сировини у фізичній вазі 52844,948 т є завезеною позивачем по справі до заводу відповідача.

Наведене не спростовується відповідачем по справі жодним доказом.

Умовами п.6.6 договору №3-Ю від 04.08.2010 року сторонами визначено, що сторона, яка порушила цей договір, зобов'язана відшкодувати збитки, завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків, коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.

В статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

На підставі статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Стаття 224 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.

Позивачем надані в обґрунтування понесених збитків у вигляді вартості додаткових робіт (послуг ФОП з перевезення сировини) на суму 175138,6 грн. :

розрахунок де 2025,9 т це 39% сировини яку мав завезти відповідач в оплату переробки *133 км відстань від поля до заводу = 26944,7 т/км * 0,65 грн. (вартість послуг з перевезення по актам з фізичними особами-підприємцями) = 175138,6 грн., докази відстані від орендованих полів позивача, довідку відділу Дерземагенстава у Бахмацькому районі Чернігівської області №06-15/9534 від 29.09.2014 року про наявність у позивача сільськогосподарських угідь та території Бахмацької сільради, Батуринської міськради та Городищенської сільради, річний звіт позивача про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2010 року де міститься зазначення посівів позивачем цукрових буряків на площі 222 га, звіт №29-сг позивача про підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів та винограду на 01.12.2010 року де міститься зазначення 52 849 центнера врожаю цукрових буряків на площі 222 га.

Наведені докази та докази надання послуг підприємцями та фактична оплата таких послуг , про що зазначено вище, визнаються судом достатніми для визначення правомірним та доведеним розміру збитків позивача на суму 175138,6 грн..

При цьому, суд вважає правомірними вчинені позивачем дії по завезенню 39% сировини на завод відповідача, з огляду на ту обставину, що не вчинення таких дій позивачем мало спричинити факт заборгованості у позивача перед відповідачем за послуги з переробки цукрових буряків в наслідок бездіяльності відповідача по самостійному виконанню завезення сировини саме в оплату переробки за умовами п.3.3. договору.

Таким чином, винна бездіяльність відповідача по виконанню зобов'язань визначених у п.3.3. договору знаходиться в прямому зв'язку з можливими негативними наслідками для позивача щодо проведення розрахунку за переробку 61% сировини та отриманням в кінцевому вигляді продукції -цукру.

При цьому, факт завезення сировини позивачем відповідач не спростовує, як й факт отримання (прийняття) 39% сировини від позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність порушень зобов'язань відповідачем по виконанню п.3.3 договору, що призвело до понесення позивачем збитків у розмірі 175138,6 грн.

25.07.13 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №0203 на підставі договору, акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №3 від 22.02.11 на суму 204 777,97 грн. Дана претензія отримана відповідачем 08.08.2013 року , що підтверджується копією поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 00036437.

Відповіді на претензію відповідач не надав.

Слід зазначити, що сформована позивачем претензія, з огляду на її зміст, містить вимогу відповідачу про оплату 204 777,97 грн. заборгованості за автотранспортні послуги, а тому не може бути прийнята судом до уваги як вимога на відшкодування збитків.

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, яку він відлічує з вересня 2010 року, моменту здійснення перевезення цукрового буряку позивачем з поля до заводу на підставі ТТН, які знаходяться в матеріалах справи.

Позивачем заперечно пропуск позовної давності та зазначено, що початок строку слід відлічувати від 02.04.2014 року коли відповідачем сформовано лист №194 позивачу, яким відповідач повідомив про відсутність заборгованості по договору №3-ю від 04.08.2010 року.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З наданого в обґрунтування позову договору №3-Ю від 04.08.2010 року не вбачається збільшення сторонами тривалості позовної давності.

Відповідно до приписів ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому , за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Приписами ст.224-225 ГК України не передбачено пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, а тому суд при оцінки факту пропуску або відсутності пропуску строку позовної давності позивачем застосовується умова перебігу позовної давності від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи докази наявні в матеріалах справи, а саме ТТН по отриманим позивачем послугам наданим фізичним особам-підприємцям, платіжні доручення про оплату таких послуг та акт кінцевих розрахунків за прийнятий давальницький цукровий буряк з урахуванням вмісту цукру в ньому врожаю 2010 року, який датований 30.11.2010 року, суд приходить до висновку, що позивачем понесені збитки на оплату автотранспортним послуг протягом 23.09.2010 року по 08.11.2010 року (дати платіжних доручень), однак позивач дізнався про наявність порушеного права 30.11.2010 року - у день формування кінцевих розрахунків по договору №3-ю, що відображено в акті як зарахування в оплату за умовами п.3.3 договору та утриманої сировини за переробку 2025,9 т, що становить 39%.

Таким чином, суд зауважує на помилковість тверджень позивача про початок строку давності з 02.04.2014 року та тверджень відповідача про початок строку позовної давності з вересня 2010 року.

З матеріалів справи, пояснень сторін в судовому засіданні 14.10.2014 року не вбачається вчинення відповідачем дій направлених на визнання збитків, їх часткова оплата, що впливає на зупинення або переривання перебігу позовної давності за приписами ст.263-264 ЦК України.

Позивачем заявлено позов 14.02.2014 року - дата направлення суду позовних матеріалів зазначена на календарному штемпелі відділення звязку, а початок перебігу загального трирічного строку позовної давності слід відлічувати з 01.12.2010 року, який закінчився 01.12.2013 року за умовами ч.1 ст.254 ЦК України. Таким чином, позивач звернувся за захистом порушеного права після закінчення , встановленого ЦК України, строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові за приписами ст.267 ЦК України.

За таких обставин вимоги про стягнення 175 138,6 грн. збитків задоволенню не підлягають з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення неотриманих доходів у вигляді інфляційних в сумі 24792 грн. та 5687,10 грн. у вигляді 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем просить стягнути індекс інфляції в сумі 24792 грн. з період з вересня 2013 р. по серпень 2014 р. та 3 % річних в сумі 5687,10 грн. за період з 15.08.2013 р. по 16.09.2014 р., пояснюючи початки розрахунків з серпня та вересня 2013 року датою отримання відповідачем претензії та 7 денного строку за приписами ст.530 ЦК України.

Суд, здійснюючи дослідження правомірності та обґрунтувань вимоги про стягнення неотриманих доходів, зауважує , що заявляючи вимоги про відшкодування неодержаних доходів покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи, вигода, не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

Таким чином, 3% річних та інфляційні позивач міг отримати лише за наявності порушення відповідачем як строків так й самого грошового зобов'язання. Однак, як зазначалось вище, відповідачем допущено порушення зобов'язання по вивозу сировини цукрового буряку в обсязі 39% з поля до заводу за умовами п.3.3 договору, що не є грошовим зобов'язанням. При цьому, за умови виконання відповідачем обов'язку по вивезенню з поля сировини позивач не міг отримати дохід у вигляді річних та інфляційних.

Окрім того, суд вважає обґрунтованою позицію відповідача , що річні та інфляційні не є доходом за своєю правовою природою, оскільки як вбачається з Постанови Пленуму ВГСУ №10 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчинюються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення інфляційних та річних як неодержаних доходів є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що під час розгляду позову в частині стягнення неодержаних доходів в сумі 24792 грн. та 5687,10 грн., судом встановлено відсутність порушеного права у позивача яке підлягає судовому захисту , суд відмовляє відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод" у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності в цій частині позовних вимог.

З урахуванням всього вищевикладеного, позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Всі інші зазначені в поясненнях та заявах сторін обґрунтування в підтвердження або спростування заявленого позову не впливають на зроблені судом вище висновки, а тому судом до уваги не приймаються.

Керуючись ст.224 ГК України, ст.11,22,256,257,261,267,610,611 ЦК України, ст.ст.1, 22, 33, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.10.2014 року

Суддя І.А.Фетисова