Постанова № 40932047, 16.10.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2014 р.Справа № 916/2380/14Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.,

суддів: Савицького Я.Ф., Шевченко В.В.,

(Склад колегії суддів згідно з розпорядженням голови суду)

при секретарі судового засідання: Щербатюку О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Галанюк Н.В.(за довіреністю), Загвоздіна Л.С. (за довіреністю),

від відповідача - Яцевич О.С. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО»

на рішення господарського суду Одеської області від 18.08.2014р.

по справі № 916/2380/14

за позовом Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний»

до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО»

про стягнення 538 735,33 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 16.10.2014р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2014р. Державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний» (далі - ДП «Морський торговельний порт «Южний», позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» (далі - ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО», відповідач) про стягнення 538 735,33 грн., з яких: 294 586,21 грн. 3% річних та 244 149,12 грн. індексу інфляції, у зв'язку з невиконанням відповідачем мирової угоди.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.08.2014р. позов ДП «Морський торговельний порт «Южний» задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 294 586, 21 грн., індекс інфляції в сумі 244 149,12 грн. та судовий збір в сумі 10 774,71 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що предметом даного спору є стягнення 3 % річних та індексу інфляції, які не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, як зазначено у постанові Верховного суду України у справі №07/238-10 від 12.12.2011р.

Не погоджуючись із зазначеним рішення, ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення скасувати частково, прийняти нове, яким відмовити ДП «Морський торговельний порт «Южний» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 3 % річних у розмірі 294 586,21 грн.

Відповідач вважає, що суд належним чином не оцінив фінансовий стан підприємства, суму основного боргу, яка підлягає поверненню, факт виконання ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» взятих на себе зобов'язань та додатково поклав відповідальність, яка є неспівразмірною по відношенню до вже існуючих фінансових зобов'язань відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного господарського суду не надходив.

В судовому засіданні 16.10.2014р. представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представники позивача в судовому засіданні 16.10.2014р. надали пояснення, в яких просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2007 року між сторонами у справі укладено договір позики № УП-293, за умовами якого відповідачеві надано поворотну фінансову допомогу у розмірі 6 000 000,00 грн. зі строком повернення до 31.08.2007 р.

Проте, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та у зазначений строк позику не повернув.

Вищезазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з відповідача боргу включаючи пеню по вказаному договору.

В ході розгляду вищевказаної справи між сторонами була укладена мирова угода від 20.05.2008р., за умовами якої відповідач зобов'язався перерахувати позивачеві 6 000 000,00 грн. у наступні терміни: 1 250 000,00 грн. до 15.07.2008 р., 1 250 000,00 грн. до 15.08.2008 р., 1 250 000,00 грн. до 15.09. 2008 р., 1 250 000,00 грн. до 15.10.2008 р., 1 250 000,00 грн. до 15.11.2008 р..

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2008р. у справі № 33/4-08-668 була затверджена вищевказана мирова угода та провадження по справі припинено.

Проте боржник у вказані строки перерахував лише 1 250 000,00 грн. 22.08.2008р. (а.с. 20).

У зв'язку з довготривалим порушенням умов договору позики № УП-293 від 19.04.2007р., ДП «Морський торговельний порт «Южний» звернулось до господарського суду із позовною заявою про стягнення з ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО» 3% річних та індексу інфляції, які нараховані на залишок неповернутих грошових коштів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.08.2011 року у справі № 3/17-2659-2011 затверджено мирову угоду між сторонами про стягнення індексу інфляції та 3% річних. За умовами вказаної мирової угоди сторони дійшли згоди про можливість зменшення позовних вимог та станом на 18.08.2011р. розмір 3% річних та індексу інфляції складав 1 203 897,26 грн. які відповідач зобов'язався сплатити позивачеві за погодженим між сторонами графіком.

В матеріалах справи відсутні докази, що вказана ухвала відповідачем виконується належними чином.

При цьому, після затвердження строку виконання мирової угоди у справі № 3/17-2659-2011 відповідач відновив повернення поворотної фінансової допомоги за договором позики № УП-293 від 19.04.2007р. та здійснив наступні платежі повернення фінансової допомоги: - 02.09.2011р. на суму 750 000,00 грн.; - 05.09.2011р. на суму 109 734,00грн.; - 28.11.2011р. на суму 390 266,00 грн.; - 14.09.2012р. на суму 100 000,00 грн., що підтверджується копією витягу з обліку надходжень позивача за період з 01.01.2007р. по 21.05.2014р.

Таким чином залишок неповернутої фінансової допомоги за Договором складає 3 400 000,00грн. Враховуючи вказане позивач тривалий час позбавлений можливості повернути грошові кошти у термін передбачений морової угодою затвердженою ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2008р. у справі № 33/4-08-668.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України відповідачеві на прострочені суми боргу нараховано 3% річних за період з 19.08.2011 р. по 10.06.2014 р. в сумі 294 586,21 грн. та за період з 19.08.2011р. по 30.04.2012р. індекс інфляції в сумі 244 149, 12 грн., всього нараховано загалом на суму 538 735,33 грн.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво - чи багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів тим, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; завжди є діями фізичної або юридичної особи та є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин, а воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, умови мирової угоди сторін викладаються в адресованій господарському суду письмовій заяві, яка долучається до справи. Таку заяву підписують обидві сторони. При затвердженні мирової угоди суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Як встановлено судом, ухвалами господарського суду Одеської області від 20.05.2008р. по справі №33/4-08-668 та від 18.08.2011р. у справі № 3/17-2659-2011 року були затверджені мирові угоди від 20.05.2008р. та 18.08.2011р. відповідно, укладені між ДП «Морський торговельний порт «Южний» та ПрАТ «УКРАЇНСЬКЕ ДУНАЙСЬКЕ ПАРОПЛАВСТВО».

Отже, мирова угода є особливим видом цивільно-правової угоди, яка укладається безпосередньо в господарському процесі, коли конфлікт між сторонами досяг певної кульмінаційної стадії й вирішити його може тільки суд.

Така позиція суду знаходить своє відображення і у судовій практиці вищих судових інстанцій, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 25 вересня 2008 р. № 21/234-07-9284, 25 вересня 2008 р. № 21/233-07-9283, постанові Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 р. № 12-23/112-09-4557, постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2010 р. у справі № 22/48.

Мирова угода це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Як свідчать матеріали справи, в межах даної господарської справи, ДП «Морський торговельний порт «Южний» звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача, за невиконання мирової угоди, інфляційних витрат у розмірі 244 149,12 грн., 3% річних у розмірі 294 586,21 грн., які нараховані на суму несплаченої заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевірила правильність розрахунку позивача за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі «Законодавство» та дійшла до висновку, що розрахунки 3% річних та індексу інфляції, зроблено арифметично і методологічно вірно.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевим судом правомірно задоволено вимогу позивача про стягнення 3 % річних в сумі - 294 586,21 грн. та суми інфляційного збільшення боргу в розмірі 244 149,12 грн.

Пунктами 3, 4, 7 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14 роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

В апеляційній скарзі відповідач на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України просить суд, зменшити обсяг заборгованості у вигляді донарахованої суми 3% річних у розмірі 294 586,21 грн., однак вищевказані статті передбачають зменшення розміру неустойки та штрафних санкцій, а в даній справі 3 % річних не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі та поясненнях доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись cm. cm. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 18.08.2014р. - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.10.2014 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Савицький Я.Ф.

Шевченко В.В.