Ухвала суду № 40927494, 23.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2014 р. м. Київ К/800/4707/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Сергач К. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіна постанову та ухвалуЗапорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 рокуу справі№ 2а-0870/2555/11за позовомПублічного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжяпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року у справі № 2а-0870/2555/11, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 29.03.2011 року № 00001882302/10/3314.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 10, 11, 86, 138, 190 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ВАТ «ЗКФ» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку в наступних податкових періодах: вересень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за серпень 2008 року; липень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за червень 2009 року; серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за липень 2009 року; вересень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за серпень 2009 року; жовтень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за вересень 2009 року; листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за жовтень 2009 року; грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за листопад 2009 року, складено акт від 23.03.2011 року № 71/23-2/00382094, яким зафіксовано порушення пп. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ на 2 125 674,77 грн.

Порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» з боку ВАТ «ЗКФ», на думку податкового органу, виявилося у віднесенні до складу податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, що виписані постачальниками, по яким не отримано відповіді на запити щодо проведення зустрічних перевірок з питань взаємовідносин з ВАТ «ЗКФ», або отримано відповіді щодо посередництва постачальників по першому ланцюгу постачання, тобто такі, що не підтверджені за результатами зустрічної перевірки.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00001882302/10/3314 від 29.03.2011 року, яким ВАТ «ЗКФ» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 2 125 675,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, оскільки доводи податкового органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв під час виникнення правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських спірних операцій підтверджується належним чином оформленими первинні документами.

В акті перевірки зазначені факти відповідачем не спростовуються.

Продукція (товар), придбана у контрагентів позивача, призначалися для використання ВАТ «ЗКФ» в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності.

На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій постачальники ВАТ «ЗКФ» у встановленому порядку були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, взяті податковим органом на облік як платники податків, в тому числі ПДВ.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що несплата податку продавцем (в томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, достовірність нарахування суми ПДВ на рахунок платника у банку за вказані періоди перевірена СДПІ по роботі з ВПП в м. Запоріжжі в ході проведення позапланових та планових виїзних перевірок ВАТ «ЗКФ», під час проведення яких було підтверджено фактичну сплату позивачем постачальникам товарів (послуг) у вказаних періодах суми ПДВ.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 2а-0870/2555/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак