Ухвала суду № 40927466, 01.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/58754/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Сіроша М.В.

за участю: секретаря Гончарук І.Ю.,

представника позивача Пересунько О.В.,

представника відповідача Гамрецького Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 по справі №826/11001/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» 25.11.2013 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 04.12.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 53.1 статті 53, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, пункту 1.2 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, статей 4, 5, 9, 10, 11, частини другої статті 71, статей 190, 196, 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 200 064,00грн.; пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 259100,00грн.; пункту 168.4 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено несвоєчасну сплату до бюджету належних сум податку на доходи фізичних осіб (з виплат вересня 2012 року), пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 №1020, щодо подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за ІІІ квартал 2011 року - ІV квартал 2012 року.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва складено акт від 01.06.2013 №2593/22.8-17/36426518 та прийнято податкові повідомлення-рішення: від 26.06.2013 №0000691705, яким позивачу визначено штрафні санкції з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів у вигляді заробітної плати на загальну суму 2092,62 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями - 2092,62грн.; від 26.06.2013 №0004482208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 322041,00грн., в тому числі за основним платежем - 259100,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями - 62941,00грн.; від 26.06.2013 №0004472208, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 23 252,00грн., в тому числі за основним платежем - 200064,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 30188,00грн.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності та документальне підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2013 №0004482208 та від 26.06.2013 №0004472208, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операції позивача за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 є суперечливими, а матеріали справи не містять належних доказів, які б могли дати змогу суду встановити, яке відношення до отриманого прибутку підприємства мають витрати, понесенні у зв'язку із витратами на придбання палива та відповідно доказів щодо його використання в господарській діяльності за 2011-2012 роки.

Суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» в обґрунтування факту придбання пального із метою їх використання в господарській діяльності посилалося на відрядження працівників товариства з метою збуту товарів., на підтвердження чого надавалися документи, яким суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки.

В той же час, факт реальності господарських операцій з придбання палива податковим органом не оспорювався. Натомість судами попередніх інстанцій зроблено висновок про «сумнівність» господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Українав як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, без дослідження умов договорів позивача на придбання палива та всіх первинних бухгалтерських документів, складених за відповідними операціями, та відповідно не виконано обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову.

Щодо висновку податкового органу про подання позивачем не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за ІІІ квартал 2011 року - ІV квартал 2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

З податкового повідомлення-рішення від 26.06.2013 №0000691705 вбачається, що до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 2092,62 грн. на підставі пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020 гривень.

Висновок про подання позивачем не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку за ІІІ квартал 2011 року - ІV квартал 2012 року зроблено податковим органом на підставі того, що при компенсації витрат працівника на відрядження понад граничні суми витрат на найм житлового приміщення підприємство виступає податковим агентом щодо фізичних осіб-підприємців, якими надавалися послуги найму житла,та відповідно в нього виникає зобов'язання щодо подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на їх користь та сум утриманого з них податку.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 26.06.2013 №0000691705 судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доводам позивача, що він лише компенсує витрати своїх працівників у відрядженні та відповідно не виступає податковим агентом щодо тих осіб, які надавали послуги з найму житла його працівникам, оскільки такі послуги підприємством безпосередньо не оплачувалися.

Окрім того, судами не надано правової оцінки тому, що особи, які надавали послуги з найму житла працівникам позивача мали статус фізичних осіб-підприємців.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Керуючись статтями 160, 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 у справі №826/11001/13-а скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ М.В. Сірош