Ухвала суду № 40927450, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2014 року м. Київ К/800/20535/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року

у справі № 826/14736/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київметал»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Київметал» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Київметал») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 4 вересня 2013 року № 0004772220 та № 0004762220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 4 вересня 2013 року № 0004772220 та № 0004762220.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення попередніх судових інстанцій - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 4 вересня 2013 року № 0004772220 (збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 320124 грн., у тому числі за основним платежем - 320121 грн. та за штрафними санкціями - 3 грн.) та № 0004762220 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 400153 грн., у тому числі за основним платежем - 400152 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн.), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 16 серпня 2013 року № 504/26-53-22-01-21/5471632, про порушення позивачем вимог пункту 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 400152 грн. за І квартал 2011 року; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 320121 грн., у тому числі за січень 2011 року - 100037 грн., за лютий 2011 року - 120064 грн., за березень 2011 року - 100020 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту з податку на додану вартість, та зменшено оподатковуваний дохід на суму витрат, внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг», які не були реальними.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, між позивачем (покупець) та ТОВ «Саноіл Торг» (продавець) укладено договори купівлі-продажу від 24 січня 2011 року № 2401М, від 14 лютого 2011 року № 1402М, відповідно до умов яких продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію та матеріали (надалі також - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до Договору. Згідно специфікацій позивачу поставлено олію соняшникову нерафіновану, якість якої відповідає ДСТУ 4492:2005: Договором передбачена поставка на умовах EXW - м. Миколаїв, вулиця Громадянська, 117.

Згідно правил Інкотермс EXW означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Така поставка на умовах EXW встановлює відсутність зобов'язань з перевезення як у продавця, так і у покупця. Отже, згідно умов Договору позивач взагалі не повинен перевозити товар.

На виконання укладеного договору ТОВ «Саноіл Торг» здійснило поставку олії соняшникової нерафінованої позивачеві, місцем приймання - передачі якої був термінал ТОВ «Евері», м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні. При цьому, ТОВ «Саноіл Торг» виписало позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Саноіл Торг» в матеріалах справи містяться також докази подальшого використання поставленої олії соняшникової, дослідивши які, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбана у ТОВ «Саноіл Торг» олія соняшникова була реалізована позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи договори комісії, акти прийому товару по якості та кількості, звіт комісіонера, акти про переоформлення товару, митні декларації, акти здачі-прийняття робіт, копії сертифікатів, попередні звіти комісіонера.

Доводи відповідача про порушення відносно контрагента позивача кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків не є такими, що спростовують висновків попередніх судових інстанцій, оскільки наявними у матеріалах справи доказами повністю підтверджено дотримання позивачем податкової дисципліни при відображенні у податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Саноіл Торг».

При цьому слід також і враховувати принцип індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України, виходячи зі змісту якого слід зазначити, що недотримання вимог чинного законодавства контрагентом позивача не є підставою для висновків про допущення таких порушень позивачем.

Відхиляючи доводи відповідача щодо безпідставного відображення позивачем господарських операцій суди попередніх інстанцій вірно послались на позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд також вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко