Постанова № 40925904, 10.10.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2014 року № 813/5826/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Сидор Н.Т.,

за участі секретаря судового засідання Цар Х.М.,

представників позивача Матвіїшин І.М., Хемій Г.М.,

представника відповідача Піцко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Дочірного підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Західукргеологія" до управління Пенсійного фонду України в м. Стрий та Стрийському районі Львівської області про визнання протиправними дій та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" звернулось до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Стрий та Стрийському районі Львівської області, в якому просить визнати протиправними дії щодо направлення повідомлення про сплату фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Позов обґрунтовує, тим що Закон України «Про пенсійне забезпечення» не передбачає такого виду пенсій як пільгові, а відтак застосовувати вимоги щодо обов'язкового відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій шляхом надсилання повідомлення з вимогою про сплату фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій відповідач не вправі. Обґрунтовуючи позов також посилається на норми Податкового кодексу України, зокрема зазначає, що статтями 9 та 10 Кодексу не включено до переліку загальнодержавних чи місцевих податків та зборів збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та витрати на виплату і доставку пільгових пенсій. Представники позивача в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив, надав суду письмові заперечення, суть котрих зводиться до того, що відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», у відповідності до якого об'єктом оподаткування є фактичні витрати на виплату і доставку пенсій призначених відповідно до пункту «б»-«з» статті Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», також зазначає, що повідомлення про розмір витрат на виплату та доставку пільгових пенсій не носить обов'язкового характеру та є виключно довідковою інформацією, так як зазначені у ньому суми узгоджені в судовому порядку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити, враховуючи наступне.

Щодо тверджень позивача, проте, що Закон України «Про пенсійне забезпечення» не передбачає такого виду пенсій як пільгові, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються наступні види пенсій: трудові пенсії; за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Розділом II Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено умови за котрих виникає право на пенсію за віком.

Так зокрема, у ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» йдеться проте, що право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, а жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Статтею ж 13 даного Закону передбачено, виникнення права на пенсію за віком для певної категорії працівників на пільгових умовах, зокрема таке право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах з шкідливими і важкими умовами праці, - за Списками №1, №2 виробництв, робіт, професій. Посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, тобто пенсії за віком на пільгових є підвидом пенсії за віком, проте у осіб зазначених вище таке право виникає на пільгових умовах.

Відносно покликання позивача на те, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачає обов'язку нести витрати по виплаті та доставці пільгових пенсій, а також ним не передбачено, порядку застосування, законодавства, що передбачає таке відшкодування фактичних витрат на виплату пільгових пенсій, а відтак такий обов'язок з моменту прийняття даного закону у нього виключається, то суд з цього приводу наголошує на наступному.

В преамбулі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" значиться, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Також преамбула даного Закону говорить про те, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що на позивачу лежить обов'язок, щодо відшкодування понесених відповідачем витрат, а саме витрат на доставку та виплату пільгових пенсій, адже Закони України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на момент розгляду судом справи є чинними, такі Закони чи їх окремі положення не визнані в встановленому законом порядку неконституційними, зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування шляхом внесення змін до цього Закону, як це передбачено преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" також не відбулась, а відтак позивач зобов'язаний відшкодувати витрати на виплату та доставку пенсій його працівникам.

Позивач також твердить, що норми Податкового кодексу, зокрема норми статті 9 та 10 Кодексу, передбачаються вичерпний перелік загальнодержавних чи місцевих податків та зборів, та оскільки ними не передбачено витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, позивач вважає, що обов'язок по відшкодуванню таких витрат у нього відсутній, однак суд з даним твердженням позивача також не може погодитись, з огляду на наступні міркування суду.

Сферою регулювання Податкового кодексу України є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків і зборів. Цим актом регулюється сукупність специфічних відносин, що дозволяє виділити їх із загальної маси фінансових відносин на підставі того, що у Кодексі обумовлюється надходження коштів у власність держави й територіальних громад у формі податків і зборів.

Податок - обов'язковий, індивідуально безоплатний платіж, що стягується органами державної влади різних рівнів з юридичних осіб і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення діяльності держави й (або) муніципальних утворень.

Податки варто відрізняти від зборів (мита), стягнення яких носить не безоплатний характер, а є умовою здійснення відносно їх платників певних дій.

Суб'єкт оподаткування - юридична або фізична особа, яка зобов'язана згідно з чинним законодавством сплачувати відповідні податки або платежі. Об'єктом ж оподаткування є обігові кошти з продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням ", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 року).

Основним джерелом формування коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначені страхові внески страхувальників - роботодавців та застрахованих осіб (крім Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, до якого внески сплачують лише роботодавці), асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, застосованих до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів фондів, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення; прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів фондів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитному рахунку; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Отже, суд звертає увагу позивача на той факт, що норми податкового законодавства та норми законодавства соціального забезпечення покликані та регулюють різні сфери суспільних відносин, зокрема норми податкового законодавства регулюють сферу з приводу справляння податків та зборів з операцій продажу продукції, товарів, робіт і надання послуг, тощо, а норми законодавства соціального забезпечення в свою чергу покликані забезпечити гарантоване Конституцією України право громадян на соціальний захист, що в свою чергу гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій.

Щодо надсилання відповідачем повідомлення №1 від 25.06.2014 року, як це заявляє в своєму позові позивач, то суд встановив наступне.

Як було з'ясовано в судовому засіданні, що і не заперечується також представником позивача, спірне повідомлення №1 від 25.06.2014 року на адресу позивача відповідачем не скеровувалось та не отримувалось позивачем, а було отримано наручно позивачем на його прохання за наслідками проведення з його ініціативи взаємозвірки сум, що виставлені згідно Розрахунків фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій.

Як вбачається з самого змісту повідомлення №1 від 25.06.2014 року, то таке не містить жодної вимоги, щодо сплати позивачем зазначених у ньому сум коштів, і на переконання суду, носить суто інформативно-декларативний характер та не встановлює для позивача будь-яких прав та обов'язків, а основне існування даного повідомлення не породжує обов'язку щодо сплати грошових коштів, що в ньому зазначені.

Також судом встановлено, що суми, котрі наведені в даному повідомлені є відображенням сум, котрі позивач мав би відшкодувати за рішеннями Львівського окружного адміністративного суду у справах, а саме: справа №813/2197/14, справа №813/5195/14, та адміністративна справа 813/3540/14, і про підрахунок саме цих сум позивач прохав відповідача про проведення звірки, що і стало наслідком оформлення відповідачем для позивача повідомлення інформаційного змісту, що жодних правових наслідків не несе.

А отже, оскільки позивач визнав той факт, що повідомлення №1 від 25.06.2014 року, було складено на його ж прохання за наслідками проведення з його ініціативи звірки з відповідачем сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, належних до сплати позивачем, та отримано під час проведення такої звірки, доказів які б свідчили про надіслання/скерування відповідачем такого повідомлення позивачу матеріали справи не містять, то суд за таких обставин не вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги позивача, визнавши протиправними дії відповідача, щодо направлення такого повідомлення, що жодного юридичного наслідку не породжує, та тим більше як з'ясувалось і не надсилалось позивачу відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А так, як позивач не зміг довести перед судом обставини, на котрих ґрунтувався його позов, то в задоволені позовних вимог слід відмовити як таким, що заявлені безпідставно.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 7-11, 14, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 15.10.2014 року.

Суддя Сидор Н.Т.