Ухвала суду № 40923525, 14.10.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2014 року

справа № П/811/519/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Креатив" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Креатив" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області №0000732202 від 13.09.2013 року про порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 420 833,00 грн..

Відповідач - Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом першої інстанції під час розгляду справи не було з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, що призвело до постановлення судом рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами Кіровоградської ОДПІ на підставі наказу №587 від 27.08.3013 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ "Креатив" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ПП "Логістик центр" за червень 2012 року, ТОВ "Браво СРЛ" за жовтень 2012 року, ФГ "Турбаї" за лютий 2013 року, ФГ "Кравець" за травень 2013 року (а.с. 8-42), за результатами якої складено акт №52/11-23-22-02/31146251 від 02 вересня 2013 року.

Згідно висновків зазначеного акту встановлено наступні порушення позивача: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту ПДВ на суму 420833,00 грн.; п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму ПДВ 2333406,00 грн..

На підставі акту перевірки, Кіровоградською ОДПІ винесено податкове повідомлення - рішення №0000732202 від 13 вересня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 420833,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акту перевірки, є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги позивача у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено правомірність прийнятого ним оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до вимог п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон України №996-XIV) передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України №996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ФГ "Турбаї".

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ФГ "Турбаї" (постачальник) та ПрАТ "Креатив" (покупець) було укладено договір поставки №С12-1450 від 05.02.2013 р., згідно з яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця насіння соняшнику урожаю 2012 року (а.с. 61-63). Розділом 4 вказаного договору зазначено, що передбачається поставка 500 тонн товару за ціною 5050 грн. за тонну всього на суму 2525000,00 грн. Також, між ФГ "Турбаї" (постачальник) та ПрАТ "Креатив" (покупець) укладено додаткову угоду №1 від 26.04.2013 р. до договору поставки №С12-1450 від 05.02.2013 р. (а.с. 64).

На виконання вказаного договору ФГ "Турбаї" виписано позивачу накладні (а.с. 67-78) та податкову накладну (а.с. 66).

Оплату поставленої продукції позивачем здійснено в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок ФГ "Турбаї", що підтверджується платіжним дорученням на суму 2525000,00 грн.. (а.с. 65)

Поставка товару від ФГ "Турбаї" до позивача здійснювалася автомобільним транспортом за рахунок постачальника, що підтверджується товарно-транспортними накладними (а.с.79-97), актами здачі-прийняття насіння соняшника (а.с.98-99) та реєстром накладних на прийняте зерно. (а.с.100)

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що вказане насіння соняшника використано позивачем у власній господарській діяльності шляхом переробки, на підтвердження чого надано копії договорів оренди майна, укладених між ПрАТ "Креатив" та ПрАТ "Завод модифікованих жирів" (а.с.144-147), ТОВ "Кіровоградський комбікормовий завод" (а.с.148-153), ПП "Еллада" (а.с.154-176).

Вказані договори засвідчують наявність необхідних виробничих потужностей та майна у позивача для переробки придбаного насіння соняшнику.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства та зі змісту наявних у справі первинних документів, колегія суддів робить висновок про те, що всі первинні документи, надані позивачем (як суду, так і перевіряючим в ході перевірки) відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами.

Колегія суддів зазначає, що фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем і його контрагентом та підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до досліджених судом первинних бухгалтерських документів.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми ПДВ у розмірі 420833,00 грн. до податкового кредиту за лютий 2013 року, зокрема в частині доведеності фактичного отримання товару, а тому висновок податкового органу про порушення п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту ПДВ за лютий 2013 р. на суму 420833,00 грн., є необґрунтованим.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених між сторонами правочинів, податковий орган не врахував наступного.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачається, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Судом першої інстанції було вірно вказано на те, що акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

За приписами ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Виходячи з аналізу вищевикладених норм законродавства, є вірним висновок суду першої інстанції, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини), в усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

На користь вказаного свідчить і положення ст. 20 ПК України, відповідно до якого органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Таким чином, орган податкової служби, при складанні акту, протиправно вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені між позивачем та його контрагентом недійсними.

Окрім того, як вбачається з акту перевірки №52/11-23-22-02/31146251 від 02.09.2013 р., наведені у ньому висновки відповідача про відсутність реального здійснення позивачем господарських операцій з ФГ "Турбаї" ґрунтуються на підставі акту ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ФГ "Турбаї" щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ПрАТ "Креатив" за лютий 2013 року №233/15-3/33201869 від 17.05.2013 р., відповідно до якого у ФГ "Турбаї" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, на підприємстві працюють лише дві особи, відсутні складські приміщенні, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцем реєстрації (а.с.117-120).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його "фіктивні" відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі “Булвес” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Отже, дослідивши вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає, що у діях платника податків (позивача) немає порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача не ґрунтуються на законі та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно до п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, проаналізувавши вищевикладені обставини справи та правовідносини, що їм відповідають та оцінивши докази надані сторонами по справі у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що податкове повідомлення - рішення №0000732202 від 13.09.2013 року прийняте Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області не відповідає п.п. 1,3 ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки винесене відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, отже тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. 198, ст. 200, ст. 205, ст. 206, ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко