Постанова № 40921318, 24.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2014 р. Справа№ 927/989/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.09.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 (повне рішення складено та підписано 28.07.2014)

у справі №927/989/14 (суддя Скорик Н.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Остерської квартирно-експлуатаційної частини району

про стягнення 14 952,19 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 у справі №927/989/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Остерської квартирно-експлуатаційної частини району на користь дочірньої компанії «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 11 743,24 грн. пені, 306,74 грн. інфляційних втрат, 2 378,81 грн. річних та 1 763,05 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Остерська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою від 18.08.2014 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №927/989/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району - без задоволення.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 у зв'язку з перебуванням судді Федорчука Р.В. у відпустці, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Гаврилюк О.М.

Представник відповідача брав участь в судовому засіданні, в якому надав свої пояснення, підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити і скасувати рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.02.2013 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та Остерською квартирно-експлуатаційною частиною району укладено договір №13/3913ТЕ-39 про закупівлю природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (далі - договір), відповідно до умов якого продавець (позивач) передає покупцю (відповідачу) в період з 01 лютого 2013 по 30 квітня 2013 року природний газ в обсязі до 875,981 тис куб.м., в тому числі по місяцях: лютий - 350,0 куб.м., березень 350 куб.м., квітень 175,981 куб.м. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр приведений до стандартних умов (t-20 град. За Цельсієм Р = 760 мм ртутного стовпчика).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна за 1000 куб.м. газу, що використовується для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової набавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 100 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того, ПДВ - 20%, всього з ПДВ 1 309,20 грн. Загальна вартість цього договору на дату його укладення становить 955 695,27 грн. крім того ПДВ 191139,69 грн., разом з ПДВ - 1 146 834,96 грн.

26.02.2013 сторони уклали додаток №1 до договору про закупівлю природного газу №13/3913ТЕ-39 від 26.02.2013, яким урегулювали умови поставки і обліку газу.

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Крім того, сторонами була підписана додаткова угода №1 від 13.05.2013 до договору про закупівлю природного газу від 26.02.2013 №13/3913ТЕ-39 (а.с. 19), за умовами якої сторони продавець передає покупцю в період з 01 лютого по 30 квітня 2013 року газ природний в обсязі до 820,045 тис куб.м., в тому числі по місяцях: лютий - 320,045 куб.м., березень 350 куб.м., квітень 150,000 куб.м. Загальна вартість цього договору на дату його укладення становить 894 669,09 грн. крім того ПДВ - 178 933,82 грн., разом з ПДВ 1 073 602,91 грн.

На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято за актами від 28.02.2013 - 320,045 тис.куб.м. на суму 419 002,91 грн., від 31.03.2013 - 350,000 тис.куб.м. на суму 458 220,00 грн., від 30.04.2013 - 150,000 тис.куб.м. на суму 196 380,00 грн. Всього за період з лютого по квітень 2013 року, включно, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ в обсязі 820,045 тис.куб.м. газу на суму 1 073 602,91 грн., про що свідчать акти приймання-передачі природного газу.

Проте відповідач у встановлений п. 4.1 договору строк не оплачував переданий позивачем газ, частковий розрахунок здійснював з простроченням.

У червні 2014 року ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до Остерської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення з відповідача пені в сумі 12 178,41 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 14.03.2013 по 29.07.2013 по оплаті вартості газу, поставленого за період з лютого по квітень 2013 року включно, 306,74 грн. інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання з квітня по липень 2013 року та 2 467,04 грн. 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 14.03.2013 по 29.07.2013.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 11 743,24 грн. за період з 14.03.2013 по 28.07.2013, 3% річних в сумі 2 378,81 грн. за період з 14.03.2013 по 28.07.2013 та інфляційних втрат в сумі 306,74 грн. є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог місцевим господарським судом відмовлено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом не взято до уваги факт відсутності доказів з боку позивача щодо навмисної несплати належної суми, а також позивачем відсутність документа, який би свідчив про понесення ним збитків у результаті невчасної сплати по зобов'язанням відповідача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з лютого по квітень 2013 року позивач передав відповідачу природний газ в обсязі 820,045 тис.куб.м загальною вартістю 1 073 602,91 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі, а відповідач розрахувався з позивачем за поставлений газ, при цьому з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 12 178,41 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 14.03.2013 по 29.07.2013 по оплаті вартості газу, поставленого за період з лютого по квітень 2013 року включно у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Відповідно до 7.3 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Враховуючи, що згідно з п. 4.1 договору оплата здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Відповідачем порушено умови договору - вартість газу сплачена з порушенням договірного строку платежу, що підтверджується копіями платіжних доручень, розрахунком позивача, проведеним з врахуванням умов договору, зокрема п. 4.3.

Відповідно до п. 4.3 договору у платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості за цим договором продавець зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за спожитий газ, поставлений в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано пеню в сумі 12 178,41 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 14.03.2013 по 29.07.2013 по оплаті вартості газу, який поставлено за період з лютого по квітень 2013 року. Зокрема, за актом від 28.02.2013 за період з 14.03.2013 по 28.03.2013 на суму 2 582,89 грн., за актом від 31.03.2013 за період з 14.04.2013 по 27.06.2013 на суму 5 386,35 грн., за актом від 30.04.2013 за період з 14.05.2013 по 29.07.2013 на суму 4 209,17 грн.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст.. 258 Цивільного кодексу України).

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 9.3 договору сторони визначили, що строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у п'ять роки.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 встановлено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Отже дата сплати заборгованості не враховується в період прострочення.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок пені, дійшов висновку, що розрахунок, який здійснено господарським судом міста Києва є арифметично вірним, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 11 743,24 грн. за період з 14.03.2013 по 28.07.2013, а в решті вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 306,74 грн. інфляційних втрат за період прострочення виконання грошового зобов'язання з квітня по липень 2013 року та 2 467,04 грн. 3% річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 14.03.2013 по 29.07.2013

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та в листі Верховного Суду України №62-97 від 03.04.1997 року).

Вищим господарським судом України у постанові №37/327 від 20.01.2011 року викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення. Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 року та №15/065-11 від 01.02.2012 року.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, Київським апеляційним господарським судом перевірено розмір нарахувань інфляційних втрат і встановлено, що вказані розміри нарахувань є арифметично вірними, а тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягають стягненню 306,74 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення.

Крім цього, Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання дійшов висновку, що господарським судом Чернігівської області правомірно частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 378,81 грн. за період з 14.03.2013 по 28.07.2013.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - Остерською квартирно-експлуатаційною частиною району не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 24.07.2014.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Остерської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 у справі №927/989/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 24.07.2014 у справі №927/989/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/989/14 повернути до господарського Чернігівської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

О.І. Лобань