Постанова № 40921277, 24.09.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2014 р. Справа№ 911/1642/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Лобаня О.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 24.09.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 (повне рішення складено та підписано 31.07.2014)

у справі №911/1642/14 (суддя Карпечкін Т.П.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2»

про стягнення 134 461,26 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 29.07.2014 у справі №911/1642/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 102 252,36 грн. та 2 045,04 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «Край-2» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій відповідач просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 у справі №911/1642/14 в частині стягнення 59 339,46 грн. основного боргу та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник стверджує, що оскаржуване рішення місцевим господарським судом прийнято з порушенням норм процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що справа була розглянута судом першої інстанції без участі належного представника відповідача.

Ухвалою від 18.08.2014 у справі №911/1642/14 Київським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г, судді Лобань О.І., Федорчук Р.В. апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Відповідно до розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2014 у зв'язку з перебуванням судді Федорчука Р.В. у відпустці, змінено склад судової колегії на: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Лобань О.І., Гаврилюк О.М.

Представник відповідача брав участь в судовому засіданні та надав свої пояснення в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 скасувати в частині стягнення 59 339,46 грн. основного боргу та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Представники позивача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників сторін в судовому засіданні.

Згідно з статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно договору поставки №611 від 07.11.2011 (надалі - договір) з протоколом розбіжностей №1 від 07.11.2011, укладеного між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (позивач) та товариством обмеженою відповідальністю «Край-2» (відповідач), позивачем поставлявся, а відповідачем отримувався товар.

В період з грудня 2013 року по лютий 2014 року відповідачу був поставлений товар за 25 накладними. Загальна сума поставленого товару склала 167 103,30 грн. При отриманні товару, а також під час передпродажної підготовки відповідач здійснював часткове повернення товару відповідно до 10 товаророзпорядчих документів (актів та накладних на повернення) на загальну суму 2 132,66 грн., частково оплатив товар на суму 30 509,38 грн. та, як з'ясувалось в суді першої інстанції сплатив ще на 32 208,90 грн.

Згідно з п. 2 протоколу розбіжностей від 07.11.2011 до договору сторони встановили черговість виконання грошових зобов'язань за договором у відповідності з вимогами ст. 534 ЦК України і передбачили, що грошові кошти, які надходять в оплату товару, постачальник має право зараховувати в хронологічному порядку (від першої поставки до наступної). При цьому, в розрахунках по договору неоплаченими вважаються накладні на суму заборгованості, що розраховується від останньої поставки. Вказаний порядок розрахунків, розповсюджується і на проведення звірок взаєморозрахунків та/або виникнення спорів (у т.ч. претензій/позовів).

Згідно п. 3.3 договору поставки (у редакції, узгодженій у протоколі розбіжностей) відстрочка оплати за поставлений товар становить 30 (тридцять) календарних днів, починаючи з дати поставки.

Згідно з доводами позивача, у зв'язку з тим, що відповідач, в порушення умов договору, відповідач своєчасно та в повному обсязі поставлений товар не оплатив, враховуючи дати поставок, граничні терміни оплати сплили за всіма накладними, у відповідача утворилась заборгованість перед ФОП ОСОБА_2 у розмірі 102 252,36 грн.

У квітні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» про стягнення заборгованості в розмірі 134 461,26 грн.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення місцевим господарським судом прийнято з порушенням норм матеріального права. Зокрема, скаржник посилається на неналежне оформлення частини видаткових накладних та відповідних господарських операцій, чим заперечував факт поставки товару на суму 59 339,46 грн. та необхідність його оплати.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає не задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором поставки. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно зі ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт передачі відповідачу товару згідно договору на загальну суму 167 103,30 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме: товарно-транспортними накладними №КН-146296 від 21.11.2013, №КН-149757 від 28.11.2013, №КН-149758 від 28.11.2013, №КН-153185 від 05.12.2013, №КН-153186 від 05.12.2013, №КН-153187 від 05.12.2013, №КН-156463 від 12.12.2013, №КН-156464 від 12.12.2013, №КН-159974 від 19.12.2013, №КН-159975 від 19.12.2013, №КН-163558 від 26.12.2013, №КН-163559 від 26.12.2013, №КН-000311 від 04.01.2014, №КН-002650 від 10.01.2014, №КН-002651 від 10.01.2014, №КН-005239 від 16.01.2014, №КН-005240 від 16.01.2014, №КН-008484 від 23.01.2014, №КН-008485 від 23.01.2014, №КН-009412 від 25.01.2014, №КН-011482 від 30.01.2014, №КН-011483 від 30.01.2014, №КН-011484 від 30.01.2014, №КН-014308 від 06.02.2014, №КН-014309 від 06.02.2014.

Також підлягають відхиленню судовою колегією за неспроможністю доводи скаржника про те, що частина неналежним чином оформлених видаткових накладних не можуть бути доказами підтвердження поставок.

Під час розгляду справи судом першої інстанції достовірно було встановлено, що поставки товару, проти яких заперечує відповідач (видаткові накладні РТУ КН-146296, РТУ КН-009412, РТУ 1-011482, РТУ КН-011483, РТУ КН-011484), відбувались безпосередньо на адресу філії «Магазин №20» ТОВ «Край-2» і товар приймався відповідними представниками магазину на місці доставки. Про отримання товару свідчать відповідні штампи та підписи на спірних видаткових накладних.

На підставі товарно-транспортних накладних відповідач приймав товар без застережень та в подальшому частково оплачував його, посилаючись при цьому також на договір поставки №611 від 07.11.2011, тобто вчиняв юридично значимі фактичні дії щодо виконання договору, тим самим не ставлячи під сумнів його дійсність.

Також, спірні видаткові накладні враховані в акті звірки розрахунків між сторонами.

До того ж, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів повідомлення позивача про відсутність будь-яких документів при прийнятті товару або звернень до позивача з претензією щодо неналежної якості поставленого товару.

Самі лише недоліки в оформленні видаткових накладних не спростовують їх дійсність та факту поставок товару, про підроблення чи фальсифікацію відповідних видаткових накладних відповідачем не заявлено в установленому чинним законодавством порядку до правоохоронних органів. Крім того, в ході розгляду спору позивачем надано докази отримання відповідачем податкових накладних, включення яких до податкової звітності відповідачем не заперечено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15.04.2014 №5024/2113/2011-5023/10074/11.

Разом з цим, відповідачем частково оплачено вартість поставленої продукції на загальну суму 62 718,28 грн.

20.03.2014 між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 134 461,26 грн.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем не виконано свої зобов'язання за договором в частині повної і своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, що передбачено умовами договору.

Докази зворотного в матеріалах справи не містяться та відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надані не були.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлену позивачем продукцію згідно договору у товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» виникла заборгованість перед фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 у розмірі 102 252,36 грн., яка станом на день прийняття рішення судом першої інстанції є непогашеною.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 102 252,36 грн. заборгованості за договором поставки №611 від 07.11.2011 є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 29.07.2014.

Враховуючи доведеність належними та допустимими доказами порушення відповідачем договірних зобов'язань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 102 252,36 грн. заборгованості за поставлену продукцію є законними і обґрунтованими, та задоволені судом першої інстанції правомірно.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За таких обставин та з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його зміни або скасування у суду апеляційної інстанції не має.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Край-2» на рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 у справі №911/1642/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 29.07.2014 у справі №911/1642/14 залишити без змін.

3. Повернути з Державного бюджету України товариству з обмеженою відповідальністю «Край-2» (09000, Київська область, Сквирський район, м. Сквира, вул. Леніна, 22, код ЄДРПОУ 35231874) зайво сплачений згідно платіжного доручення №2562 від 07.08.2014 судовий збір в сумі 109,02 грн.

4. Матеріали справи №911/1642/14 повернути до господарського Київської області.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

О.І. Лобань