Постанова № 40919917, 06.10.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 жовтня 2014 року 10:59 № 826/14084/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів: Кузьменко В.А., Скочок Т.О., за участю секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної судової адміністрації Українидо Державної виконавчої служби Українипро визнання протиправними дій, скасування постанови,за участю сторін:

представник позивача: Сердіченко С.А.

представник відповідача: Іванюк Д.С.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 06.10.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державна судова адміністрація України (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної виконавчої служби України (далі - відповідач), в якій просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо стягнення з позивача постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. у виконавчому провадженні №23958326 витрат на проведення виконавчих дій, а також визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 20.08.2014 винесену у виконавчому провадженні №23958326 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що судове рішення, примусове виконання якого здійснювалось в рамках виконавчого провадження №23958326, було скасоване Вищим адміністративним судом України. Посилався на те, що відповідач не розпочав примусове виконання судового рішення у виконавчому провадженні №23958326, з огляду на що, підстави для стягнення витрат на проведення виконавчих дій, відповідно до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач проти позовних вимог заперечив, в обґрунтування заперечень зазначив, що в діях відповідача відсутні порушення норм законодавства в частині щодо стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій та вважає оскаржувану постанову від 20.08.2014 правомірною.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Суд встановив, що відповідач відкрив виконавче провадження №23958326 на підставі виконавчого листа №2а-19904/10/0570 від 29.12.2010 виданого Донецьким окружним адміністративним судом про зобов'язання Державної судової адміністрації України виділити Апеляційному суду Донецької області з єдиного рахунку Державного бюджету України №35213015004024, відкритому у Державному казначействі України МФО 820172, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплати недоплаченої ОСОБА_4 з 22.05.2008 надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, з 01.12.2008 - надбавки за вислугу років у розмірі 40 відсотків від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас, а з 19.08.2009 заробітної плати, обчисленої з урахуванням посадового окладу, виходячи з 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених законом на момент проведених виплат з 19.08.2009 з урахуванням раніше проведених виплат.

20.08.2014 відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №23958326, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2014 №К/9991/1474/11, №К/9991/1759/11 рішення суду, на підставі якого видано виконавчий документ, скасовано.

Того ж дня старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Кушнір Л.В. винено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 20.08.2014 ВП №23958326, якою постановлено стягнути з боржника - ДСА України - витрати на проведення виконавчих дій у сумі 103,31 грн.

Вважаючи дії державного виконавця щодо стягнення з позивача постановою від 20.08.2014 ВП №23958326 витрат на проведення виконавчих дій протиправними, а дану постанову такою, що підлягає скасуванню, позивач оскаржив їх до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Частиною 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

У відповідності до частини 1 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із частинами 1, 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Положеннями частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Частиною 4 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Положеннями частини 5 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Пунктом 4.15.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 №74/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за №865/4158 (далі - Інструкція №74/5) встановлено, що про суми витрат на проведення виконавчих дій державний виконавець складає акт про витрати на проведення виконавчих дій (додаток 35), в якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів.

Відповідач надав суду копію акта державного виконавця про витрати на проведення виконавчий дій від 20.08.2014, затвердженого начальником відділу примусового виконання рішень ДВС України, із зазначенням наступного переліку витрат: папір А4, використання картриджа, використання тонера, конверт, обкладинка «виконавче провадження», оплата за користування ЄДРВП, маркувальна машина (простий лист). Загальна сума витрат, згідно вказаного акта становить 103,31 грн.

Документів, які б підтверджували факт понесення відповідачем витрат у виконавчому провадженні №23958326 саме у розмірі 103,31 грн. суду не надано.

Крім того, згідно з частиною 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Як було зазначено вище, виконавче провадження №23958326 було закінчене у зв'язку із скасуванням рішення суду, на підставі якого виданий виконавчий документ, про що відповідач прийняв постанову від 20.08.2014 про закінчення виконавчого провадження.

З наданих відповідачем матеріалів виконавчого провадження №23958326 вбачається, що державним виконавцем після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та до його закінчення не вчинялись дії спрямовані на примусове виконання рішення суду, передбачені частиною 4 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».

З аналізу наведених вище положень Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що обов'язковою передумовою виникнення у державного виконавця права на стягнення витрат на проведення виконавчих дій з боржника є факт здійснення державним виконавцем дій спрямованих на примусове виконання рішення суду, а не факт невиконання боржником рішення суду в добровільному порядку у строк встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, оскільки до початку примусового виконання рішення суду державним виконавцем дане судове рішення було скасоване, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з позивача витрат на проведення виконавчих дій.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо стягнення з ДСА України витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні №23958326 є протиправними, а також постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 20.08.2014 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій є протиправною та підлягає скасуванню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Державної судової адміністрації України задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної виконавчої служби України щодо стягнення постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. у виконавчому провадженні №23958326 з Державної судової адміністрації України витрат на проведення виконавчих дій.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. від 20.08.2014 винесену у виконавчому провадженні №23958326 про стягнення з Державної судової адміністрації України витрат на проведення виконавчих дій.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді В.А. Кузьменко

Т.О. Скочок

Повний текст постанови складено та підписано 09.10.2014.