Рішення № 40919040, 14.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2014 р. Справа № 914/3097/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Мега Авто», м. Київ,

до відповідача: Приватного підприємства «Ольга», Львівська область, Мостиський район, с. Гостинцеве,

про: стягнення 43 072 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 10 039 грн. 47 коп. пені, 5 616 грн. грн. 49 коп. інфляційних втрат, 2 264 грн. 06 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: не з’явився;

Від відповідача: не з’явився.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Мега Авто» до Приватного підприємства «Ольга» про стягнення 43 072 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 10 039 грн. 47 коп. пені, 5 616 грн. грн. 49 коп. інфляційних втрат, 2 264 грн. 06 коп. трьох відсотків річних та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.08.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 09.09.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач – 01.09.2014 року рекомендованою поштою №04208 0403766 0 та №03151 1542632 0, відповідач – 03.09.2014 року рекомендованою поштою №81300 0141091 1 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи 09.09.2014 року відкладено на 14.10.2014 року з підстав, викладених в відповідній ухвалі суду у справі.

Представник позивача в судове засідання 14.10.2014 року не з’явився, 09.09.2014 року подав клопотання (вх. №38350/14), у якому підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою Наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.

Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом відповідача про дату і час судового засідання, повторну неявку повноважного представника відповідача та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «А-Мега Авто» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 36471822, знаходиться за адресою: 04208, м. Київ, просп. В. Порика, буд. 17, що підтверджується долученою до матеріалів справи Довідкою Головного управління статистики у м. Києві з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №690313 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Приватне підприємство «Ольга» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 22393276, знаходиться за адресою: 81332, Львівська область, Мостиський район, с. Гостинцеве (докази в матеріалах справи).

30.01.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «А-Мега Авто» (надалі – позивач, продавець) та Приватним підприємством «Ольга» (надалі – відповідач, покупець) укладено Договір купівлі-продажу з відстроченням платежу №3-5 (надалі – договір), за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити її в розмірі та порядку, передбаченому договором.

Зазначений договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб – сторін за договором, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

Вказаний договір за своєю правовою природою, основними та не основними (другорядними) ознаками є договором поставки, який укладено відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування продукції вказуються в видаткових накладних до кожної партії, які підписуються обома сторонами і є невід'ємною частиною договору.

Розділом 2 договору визначено умови поставки, розділом 3 – ціну та порядок розрахунків.

Так, відповідно до пунктів 2.2 та 2.3. договору поставка продукції здійснюється як автомобільним транспортом покупця та і продавця на умовах попередньої домовленості сторін протягом трьох робочих днів з моменту одержання заявки покупця при наявності замовленого товару на складі продавця.

Пунктом 2.5. договору встановлено, що покупець несе ризик випадкової загибелі (знищення) товару з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Згідно пункту 3.2. договору покупець оплачує товар, що поставляється продавцем за ціною, вказаною в накладній, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом двадцяти одного календарного дня з дати поставки.

Пунктом 4.1. договору сторонами погоджено, що договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2013 року.

Згідно пункту 6.1. договору за порушення строків перерахування коштів за поставлений товар, визначених пунктом 3.2. договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми, яку належить перерахувати продавцю відповідно до умов договору, за кожен календарний день прострочення.

Пунктами 7.1. та 7.2. договору визначено, що усі суперечки, які можуть виникнути з договору або його приводу, сторони будуть врегульовувати шляхом угоди. Досудове врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.

Протоколом узгодження ціни, що є додатком до договору, сторонами погоджено ціни на продукцію, що поставляється продавцем покупцю.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, Видатковими накладними від 04.02.2013 року №8 на суму 15 816 грн. 00 коп., від 11.02.2013 року №11 на суму 2 574 грн. 00 коп., від 15.02.2013 року №6319 на суму 28 380 грн. 00 коп. поставив відповідачу товар на загальну суму 46 770 грн. 00 коп. (належним чином завірені копії видаткових накладних в матеріалах справи).

Відповідач своїх зобов'язань з оплати поставленого за договором товару не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 43 072 грн. 00 коп., що підтверджується долученим до матеріалів справи Актом звірки розрахунків. Вказаний акт підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб – сторін договору (належним чином завірена копія в матеріалах справи)

З метою досудового врегулювання спору позивач 20.01.2014 року звертався до відповідача претензією вих. №13 із вимогою про погашення заборгованості із сплати поставленого за договором товару. Відповідачем вказану претензію залишено без відповіді та реагування (належним чином завірена копія претензії, доказів її скерування на адресу відповідача та отримання ним в матеріалах справи).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати поставленого за договором товару становить 43 072 грн. 00 коп., станом на час розгляду справи по суті доказів її погашення сторонами суду не заявлено та не подано.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

В даному випадку господарське зобов’язання виникло з Договору купівлі-продажу з відстрочкою платежу від 30.01.2013 року №3-5, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Статтею 175 ГК України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення суми основної заборгованості за договором позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 10 039 грн. 47 коп. пені, нарахованої у відповідності до пункту 6.1. договору (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Вищий господарський суд України у пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» вказує, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 №5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року №9/252-10).

Приписами частини п’ятої статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

В судовому засіданні 14.10.2014 року перераховано розмір пені, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача і вона становить:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

15816

26.02.2013 - 15.05.2013

79

7.5000 %

0.041 %*

513.48

15118

16.05.2013 - 09.06.2013

25

7.5000 %

0.041 %*

155.32

15118

10.06.2013 - 11.07.2013

32

7.0000 %

0.038 %*

185.56

13118

12.07.2013 - 12.08.2013

32

7.0000 %

0.038 %*

161.01

13118

13.08.2013 - 26.08.2013

14

6.5000 %

0.036 %*

65.41

2574

05.03.2013 - 09.06.2013

97

7.5000 %

0.041 %*

102.61

2574

10.06.2013 - 12.08.2013

64

7.0000 %

0.038 %*

63.19

2574

13.08.2013 - 05.09.2013

24

6.5000 %

0.036 %*

22.00

28380

11.03.2013 - 09.06.2013

91

7.5000 %

0.041 %*

1061.33

28380

10.06.2013 - 12.08.2013

64

7.0000 %

0.038 %*

696.67

28380

13.08.2013 - 11.09.2013

30

6.5000 %

0.036 %*

303.24

Так, загальна сума пені становить 3 329 грн. 82 коп. (513,48 + 155,32 + 185,56 + 161,01 + 65,41 + 102,61 + 63,19 + 22,00 + 1061,33 + 696,67 + 303,24).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 10 039 грн. 47 коп. пені підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3 329 грн. 82 коп.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 264 грн. 06 коп. трьох відсотків річних, та 5 616 грн. 49 коп. інфляційних втрат, нарахованих у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України (розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат в матеріалах справи).

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В судовому засіданні 14.10.2014 року перераховано розмір трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які слід стягнути з відповідача на користь позивача і вони становлять:

три відсотки річних:

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

15816

26.02.2013 - 15.05.2013

79

3 %

102.70

15118

16.05.2013 - 11.07.2013

57

3 %

70.83

13118

12.07.2013 - 12.08.2014

397

3 %

428.04

2574

05.03.2013 - 12.08.2014

526

3 %

111.28

28380

11.03.2013 - 12.08.2014

520

3 %

1212.95

інфляційні втрати:

Період заборгованості

Сума боргу (грн.)

Сукупний індекс інфляції за період?

Інфляційне збільшення суми боргу?

Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?

12.07.2013 - 12.08.2014

13118

1.123

1619.34

14737.34

05.03.2013 - 12.08.2014

2574

1.125

320.64

2894.64

11.03.2013 - 12.08.2014

28380

1.125

3535.24

31915.24

Таким чином, загальна сума трьох відсотків річних, які слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає 1 925 грн. 80 коп. (102,70 + 70,83 + 428,04 + 111,28 + 1212,95), інфляційних втрат – 5 475 грн. 22 коп. (1619,34 + 320,64 + 3535,24).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 264 грн. 06 коп. трьох відсотків річних, та 5 616 грн. 49 коп. інфляційних втрат підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 1 925 грн. 80 коп. трьох відсотків річних та 5 475 грн. 22 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1 611 грн. 65 коп., оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого за договором товару.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 – 85, 116 – 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з боржника: Приватного підприємства «Ольга» (81332, Львівська область, Мостиський район, с. Гостинцеве; код ЄДРЮО та ФОП 22393276) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Мега Авто» (04208, м. Київ, просп. В. Порика, буд. 17; код ЄДРЮО та ФОП 36471822) 43 072 грн. 00 коп. суми основної заборгованості, 3 329 грн. 82 коп. пені, 1 925 грн. 80 коп. трьох відсотків річних, 5 475 грн. 22 коп. інфляційних втрат та 1 611 грн. 65 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

14.10.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 16.10.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 – 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.