Постанова № 40918078, 15.10.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 жовтня 2014 р. № 820/16112/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - Бихно О.М.

відповідача - Михайлової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт» до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області, якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.09.2014 року №0001762211, яким зменшено розмір від»ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 22910,0 грн. та № 0001772211, яким донараховано податку на додану вартість в розмірі 34165,0 грн. та застосовано штрафну ( фінансову) санкцію в розмірі 17082,50 грн.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, надав аналогічні обставинам справи пояснення та просив позов задовольнити .

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та вказав, що винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень відповідає вимогам чинного законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт» перебуває на податковому обліку в Чугуївській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області з 03.08.2009 року за № 156.

Судом встановлено, що Чугуївською ОДПІ на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу №298 від 24.07.2014р. була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Агентство маркетингових досліджень» (код 37274459), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2014р. по 31.01.2014р., за результатом якої складено акт від 18.08.2014р. №591/20-29-22/36459077.

Перевіркою встановлені порушення ТОВ «ТК «Російський продукт» п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 34 165 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 22 910 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ 01.09.2014 року були винесені податкові повідомлення - рішення № 0001762211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 22910,0 грн. та № 0001772211, яким донараховано податку на додану вартість в розмірі 34165,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 17082,50 грн.

Висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовуються тим, що в ході перевірки документально не підтверджено реальність здійснення позивачем господарських відносин з ПП «Агентство маркетингових досліджень». З цих підстав зроблено висновки про те, що позивач неправомірно задіяв в складі податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість витрати по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ПП «Агентство маркетингових досліджень» було укладено договір про надання маркетингових послуг №24 від 01.01.2014р., відповідно до умов якого ПП «Агентство маркетингових досліджень» взяло на себе обов'язок надати послуги, перелік та види яких зазначаються в Додатку № 1.

Додатком №1 до вказаного договору передбачено надання наступних послуг: проведення маркетингового дослідження в форматі польового анкетування, телефонного опиту респондентів, проведення фокус-груп, дослідження відносин споживачів до реклам різних товарних груп, дослідження продажу продукції постачальника через одну торгівельну точку, тощо.

Пунктом 2.1.4 укладеного договору передбачено складання заявок, пунктом 3.2 рахунків на оплату. Так само, у банківській виписці, наданій на підтвердження оплати міститься посилання на рахунки №б/н від 29.01.2014р., №3093 відіб.01.2014р. та №3063 від 01.01.2014р.

Додаток №3 від 01.01.2014р. в пункті 1, де зазначено про вид та вартість послуг взагалі не містить жодної інформації.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем було надано: договір, податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт, картку по бухгалтерському рахунку №377.

Проте, в актах здачі-прийняття послуг вказано лише назву наданих послуг та їх вартість. Відповідно до п.2.1., 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції та які повинні мати, зокрема, такі обов'язкові реквізити як обсяг господарської операції, одиницю її виміру. Всупереч вказаним положенням документальне оформлення договірних відносин не дає змогу встановити обсяг наданої послуги, відсутні відомості щодо осіб, які брали участь у виконанні договору з боку виконавця, вартість їх праці та обсяг витраченого на виконання досліджень часу.

Наданий акт є загальною інформацією та не містять якихось можливих для практичного використання даних, а тим більше не складає будь-якої цінності у вартісних показниках. Результати досліджень або будь-які інші документи, які б засвідчували фактично вчинені ПП «Агентство маркетингових досліджень» дії та вказували на те, що саме за сприяння вказаного контрагента було досягнуто якихось результатів в межах здійснення господарської діяльності позивача, відсутні. Відсутні також дані про те, на яких саме умовах та з яким колом постачальників мав виконавець провести опитування, фокус групи, тощо. При цьому звітів, або інших документів, які дозволяють встановити характер, зміст та обсяг наданих послуг по дослідженню ринку із зазначенням конкретних дій та дат виконання не надано.

Відповідно до акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №001055 від 31.01.2014р. було надано наступні послуги з проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання) на суму 137 500 грн. Враховуючи додаток №1 (в якому сторони визначили вартість послуги за опитування 200 респондентів) було опитано близько 2 650 осіб. Проте, відомостей стосовно того, де проводились такі опитуванню, на яку тематику, що є результатом проведеного дослідження не надано; проведення телефонного опитування на суму 10 414,67 грн. (з урахуванням ціни, визначеної в додатку № 1) щодо 416,6 осіб. При цьому, відомостей стосовно того, з якого кола респондентів, яке Питання задавалось та що є результатом опитування не надано; визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі на суму 100 000 грн. В Додатку №1 до договору зазначено, що вартість такої послуги за квартал становить 500 грн. Крім того, позивачем не надано пояснень та документального підтвердження щодо того, які товарні позиції вивчались та в якій торгівельній точці; визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні на суму 275 грн. З урахуванням додатку №1 в кількості 27,5 днів. Проте щодо того, які торгові точки приймали в ньому участь, щодо якого товару пояснень та документів не надано.

Крім того, позивачем не зазначено яким чином надавались послуги з огляду на те, що підприємства-виконавці знаходяться в м. Дніпропетровськ, в той час як замовник - у Харківській області. Так само Договір та акт здачі-прийняття наданих послуг складено в м. Дніпропетровськ (що відповідає вимогам п.4.1 Договору, згідно з яким Замовник зобов'язується для підписання акту з'явитись за адресою м. Дніпропетровськ, просп. Кирова,82-г), проте документів, щодо відрядження директора, або іншого працівника ТОВ «ТК «Російський продукт» до м. Дніпропетровськ не надано.

Таким чином, у зв'язку з тим, що надані документи не дають змоги встановити які конкретно послуги надані, а тому, на думку суду, не можуть бути доказами, які підтверджують реальність господарської операції. З наданих актів неможливо встановити, що є результатом проведених досліджень, з якою метою за них було сплачено 297 830 грн., за який період їх здійснено, відомостей щодо осіб які брали в цьому участь та кількість витраченого на це часу.

Суд зазначає, що згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Суд вказує, що відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

А згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати з відповідача не присуджуються.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 6-14, 71, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт» до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт» (код ЄДРПОУ 36459077) до державного бюджету України судовий збір у розмірі 1461 (одну тисячу чотириста шістдесят одну) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 16 жовтня 2014 року.

Суддя А.В. Зінченко