Рішення № 40915449, 06.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" жовтня 2014 р.Справа № 916/3473/14 Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Зайцева Ю.О.

секретаря судового засідання Ошаріна Д.С.

За участю представників сторін:

від позивача: Зуб О.Ю. (довіреність №01/11-726 від 18.12.2013 р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №2660 від 16.09.2014р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у сумі 23 378,72 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 28.08.2014 р. Комунальне підприємство „Теплопостачання міста Одеси" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 23 378,72 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.09.2014 р. було порушено провадження у справі №916/3473/14. із призначенням її до розгляду в судовому засіданні.

16.09.2014р. від представника відповідача до канцелярії господарського суду Одеської області надійшов відзив (вх. ГСОО № 24064/14) на позовну заяву Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" про стягнення заборгованості у сумі 23 378,72 грн.

18.09.2014р. від представника відповідача до канцелярії господарського суду Одеської області надійшли пояснення (вх.ГСОО 24315/14) щодо витребуваних ухвалою суду документів.

06.10.2014р. у судовому засіданні представником позивача надано суду супровідним листом витребувані ухвалою суду документи.

06.10.2014 р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення, суд встановив:

01.09.2010 р. між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (далі- Позивач) та фізичною особи-підприємцем ОСОБА_3 (далі - Відповідач) був укладений договір №4199 на постачання теплової енергії (далі - договір), відповідно до п. 1 якого теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачу (відповідач) теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

За умовами п.2.1. договору, теплова енергія постачається споживачу в нежитлове приміщення АДРЕСА_1 на опалення та гаряче водопостачання в обсягах згідно Додатку №1 до цього договору. Даний об'єкт належить споживачу на підставі права власності.

Пунктами 3.2.1, 3.2.2, 3.2.14 договору, передбачено, що споживач зобов'язується: додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, що визначені в Додатку 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором. При припиненні (обмеженні) теплопостачання в зв'язку з порушенням споживачем умов договору відшкодувати витрати теплопостачальної організації по припиненню та поновленню теплопостачання у відповідності до калькуляції на проведення робіт.

Як зазначено в п.п.4.2.1, 4.2.3 договору, теплопостачальна організація зобов'язалась забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з Додатком 1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла.

Відповідно до п. 5.1. договору, облік споживання теплової енергії на опалення та гаряче водопостачання визначається розрахунковим способом.

Згідно пунктів 6.1-6.6 договору розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації відповідно до встановленого тарифу на теплову енергію в розмірі 660,64 грн. за 1 Гкал, діючому на момент укладення договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця, наступного за розрахунковим. Споживач та теплопостачальна організація щомісячно до 15 числа після розрахункового складають акт звіряння взаєморозрахунків. Перераховані споживачем платежі зараховуються згідно призначення платежу, зазначеного в банківських документах, а в разі відсутності такого зазначення в наступному порядку: в першу чергу в рахунок погашення пені, заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію, потім поточні платежі.

Відповідно п. 10.1 договору, останній набув чинності з дня його підписання, а саме 01.09.2010р., та строк його дії визначений до 31.09.2011 р. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 10.3 договору).

За умовами п. 10.4 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно додатку 1 до договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу (відповідачу) на об'єкти, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Згідно додатку 3 до договору сторонами узгоджено умови припинення подачі теплової енергії.

Позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору, а саме п.п. 3.2.2., 6.3., 6.4., 6.6., за спожиту теплову енергію не сплачував у повному обсязі, в наслідок чого, у нього виникла заборгованість за період з жовтня 2010 р. по травень 2014р. включно, яка, з урахуванням умов п. 11.2. Договору, складає 23 378,72 грн.

21.11.2013р. та 13.12.2013р. позивачем було надіслано на адресу відповідача повідомлення про борг, згідно яких, позивач просив відповідача провести звірку взаєморозрахунків, та погасити найкоротші строки заборгованість що виникла за поставку теплової енергії.

Також, позивачем 19.02.2014р. будо надіслано відповідачу претензію на суму 29 694,14 грн.

Як вбачається з наданих позивачем розрахунків, відповідач погашав заборгованість перед позивачем не в повному обсязі, в результаті чого, сформувалась стійка заборгованість.

З наведених підстав позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у сумі 23 378,72 грн.

Відповідачем 16.09.2014р. було подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого, просить суд відмовити КП "Теплопостачання міста Одеси" у задоволенні позову про відшкодування заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 23 378,72 грн. до ФОП ОСОБА_3 у даному відзиві відповідач зазначає, що до укладення прямого договору з КП „Теплопостачання міста Одеси" ФОП ОСОБА_3 мав договірні відносини з ОСББ «Тополь», в тому числі з приводу оплати за теплопостачання, на користь якого відповідач сплачував всі комунальні послуги та на теперішній час ніяких заборгованостей не має, та зазначив що заборгованість перед КП „Теплопостачання міста Одеси" відсутня. Також, в обґрунтування своїх заперечень, відповідач зазначив, що сума боргу, яку позивач намагається стягнути в судовому порядку, виникла в період з 2007-2010 р.р., а не в період 2010-2014 р.р., у зв'язку з чим просить суд застосувати до даних вимог позивача, позовну давність.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правові відносини сторін виникли на підставі договору №4199 від 01.09.2010 р. укладеного між КП "Теплопостачання міста Одеси" ФОП ОСОБА_3 на постачання теплової енергії, відповідно до п. 1 якого теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобов'язання постачати споживачу (відповідач) теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір на постачання теплової енергії є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору КП "Теплопостачання міста Одеси" відпускало відповідачу теплову енергію, що не спростовано відповідачем, однак останній в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив у повному обсязі оплати за теплову енергію, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість, яка за період з жовтня 2010 р. по травень 2014 р. становила 23 378,72 грн., що вбачається з наданого позивачем до позову розрахунку заборгованості за період з 01.12.2007 р. по 27.05.2014 р.

Як вбачається з розрахунку суми заборгованості, який надано позивачем з метою підтвердження своїх позовних вимог, сума боргу, яку позивач просить стягнути з відповідача, виникла в період з 2007р. по 2010р., а не в період з 2010р. по 2014р.

Так, договором №4199 від 01.09.2010, а саме п.11.1. встановлено, що відповідач повинен був сплатити вартість теплової енергії фактично одержаної в період з 01.12.2007р. по 01.09.2010р. в сумі 26 958,88 грн. на протязі місяця з дня підписання договору. Згідно наданих позивачем документів, на підставі заяви відповідача від 19.10.2010р., кошти в сумі 6 404,35 грн. були переведені зі старого рахунку на рахунок по договору №4199 від 01.09.2010 у сумі Дані кошти були зараховані позивачем в погашення заборгованості в сумі 26 958,88 грн. згідно п. 11.1. договору.

Отже, судом встановлено, що станом на 19.10.2010р. за відповідачем залишилась непогашена заборгованість перед КП "Теплопостачання міста Одеси" за п. 11.1. договору у розмірі 20 554,53 грн. Щодо вимог про стягнення суми боргу в розмірі 20 554,53 грн.суд зазначає, що в цій частині не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові

Згідно відзиву відповідача на позовну заяву, відповідач просить суд застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення заборгованості, що виникла у період з 2007-2010р.р.

Підпунктом 1,7 пункту 2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. №10 визначено що, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Таким чином, суд керуючись положеннями ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України задовольняє клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності та відмовляє позивачу у задоволенні вимог в цій частині.

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2, ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" випливає, що основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов'язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межою балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем теплової енергії від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити спожиту теплову енергію відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Між тим несплатою позивачу існуючої суми заборгованості за вище вказаним договором на постачання теплової енергії відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Крім того, статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 6 ст. 25 Закону України „Про теплопостачання" передбачено, що у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 23 378,72 грн.

Відтак, судом перевірено здійснений позивачем розрахунок суми та встановлено, що за період з 01.09.2010 р. по 01.05.2014р. відповідачу нараховано 46 327,55 грн. за фактично спожиту теплову енергію, в свою чергу відповідачем сплачено 39 988,06 грн. Шляхом арифметичного розрахунку судом встановлено, що станом на теперішній час у відповідача існує заборгованість перед позивачем за фактично спожиту теплову енергію у розмірі 6 339,49 грн.

Суд вважає стягнення вищезазначеної суми заборгованості з відповідача обґрунтованим, а позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню, з врахуванням обставин викладених вище.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам виходячи із заявленої до стягнення суми.

Керуючись ст.ст. 32,33,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у сумі 23 378,72 грн. - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання м. Одеси" (65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б,; адреса для листування та кореспонденції: 65101, м.Одеса, вул. Варненська, буд.27, код ЄДРПОУ 34674102) заборгованість у сумі 6 339,49 грн. /шість тисяч триста тридцять дев'ять грн. 49 коп./, судовий збір в сумі 1 827,00 грн. /тисяча вісімсот двадцять сім грн./

3. В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 13.10.2014 р.

Суддя Ю.О. Зайцев