Ухвала суду № 40914359, 06.10.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06.10.2014 р. Справа№ 4/4243-20/288

Суддя господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Юрків М.Г., розглянувши матеріали

за заявою:

Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз», м.Долина, Івано-Франківська область;

про:

зміну способу виконання рішення господарського суду Львівської області від 24.11.1998р.

у справі:

№ 4/4243-20/288

за позовом:

Прокурора Долинської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Долинського нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз», м.Долина, Івано-Франківська область;

до відповідача:

Дрогобицького кооперативу «Електроніка», с. Рихтичі, Львівська область;

про:

стягнення 3 247 040 грн.

За участю представників:

від заявника (стягувача): не з’явився;

від відповідача (боржника): не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз», м. Долина, Івано-Франківська область звернулося до Господарського суду Львіської області із заявою про зміну способу виконання рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/288 за позовом прокурора Долинської міжрайонної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Долинського нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз», м. Долина, Івано-Франківська область до Дрогобицького кооперативу «Електроніка», с. Рихтичі, Львівська область про стягнення 3 247 040 грн.

Сторони в судове засідання явку представників не забезпечили, відповідач (боржник) проти заяви не заперечив, вимог ухвали суду від 26.09.2014 р. не виконав, повідомлення про дату, час та місце розгляду справи надсилалися на адресу, вказану позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що згідно ст. 64 ГПК України є врученням належним чином.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його письмового пояснення на заяву.

Рішенням арбітражного суду Львівської області від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/288 позов задоволено частково – стягнуто з розрахункового рахунку Кооперативу «Електроніка» на користь ВАТ «Укрнафта» в особі Долинського нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» 1411338грн. 20 коп. боргу та 526 031 грн. 69 коп. пені. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

24.11.1998 р. на виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/288 видано наказ.

Дослідивши доводи поданої заяви, господарський суд вважає, що заява Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» про зміну способу виконання рішення підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 4-5, ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України.

Таким чином, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28, яке набрало законної сили, є обов’язковим до виконання та має бути виконане.

Із заяви вбачається, що на час розгляду судом заяви боржником рішення суду від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28 не виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, під зміною способу та порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання.

Заява про зміну способу та порядку виконання рішення розглядається за правилами ГПК України, тому заявник повинен надати докази наявності обставин, що передбачені ст. 121 ГПК України.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, в основу рішення про зміну способу та порядку виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання встановленим способом.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неможливість виконання судового рішення від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28 у спосіб, що встановлено вказаним судовим актом.

Зокрема, 27.03.2013 р. державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2. ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування вказаної постанови державним виконавцем зазначено, що виконавчим документом визначено спосіб і порядок його виконання шляхом стягнення заборгованості з розрахункового рахунку Кооперативу «Електроніка». Згідно відповіді Дрогобицької ОДПІ №9/29-016 від 16.05.2012 р. у боржника значаться відкриті рахунки в банківських установах. 15.06.2012 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів Кооперативу «Електроніка». Згідно відповідей банківських установ на рахунках у боржника кошти відсутні.

24.07.2014 р. державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2. ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». В обґрунтування вказаної постанови державним виконавцем зазначено, що виконавчим документом визначено спосіб і порядок його виконання шляхом стягнення заборгованості з розрахункового рахунку Кооперативу «Електроніка». Згідно відповіді Дрогобицької ОДПІ у боржника значаться відкриті рахунки в банківських установах. 25.02.2014 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів Кооперативу «Електроніка». Згідно відповідей банківських установ на рахунках у боржника кошти відсутні.

Таким чином, на дату розгляду заяви рішення господарського суду від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28 не виконано, 1 411 338 грн. 20 коп. боргу та 526 031 грн. 69 коп. пені на користь позивача не стягнуто.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

У статті 1 вказаного Закону зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до абз. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Заходами примусового виконання рішень згідно ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження» є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно ч. 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Частиною 5 вищевказаної статті передбачено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Відповідно до п. 7.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Оскільки майно боржника, на яке може бути звернуто стягнення, визначається державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», господарський суд у своєму наказі не зобов’язаний зазначати конкретне майно, а має вмістити в ньому лише вказівку про звернення стягнення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням господарського суду. Наведене не виключає права господарського суду з метою захисту у найбільш ефективний та справедливий спосіб порушених відповідачем майнових прав позивача зазначити у виданому ним наказі й конкретне майно відповідача, на яке слід звернути стягнення, якщо в розпорядженні суду є достовірні дані про його наявність у відповідача.

Таким чином, оцінивши доводи та докази, долучені до матеріалів справи, господарський суд дійшов висновку про наявність обставин, що роблять неможливим виконання рішення від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28 визначеним способом, а саме шляхом стягнення з розрахункового рахунку Кооперативу «Електроніка» на користь ВАТ «Укрнафта» в особі Долинського нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» 1 411 338 грн. 20 коп. боргу та 526 031 грн. 69 коп. пені. При цьому, виконання вказаного рішення суду можливе шляхом стягнення коштів, які є на рахунках боржника та за рахунок іншого майна боржника в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, враховуючи встановлення судом факту неможливості виконання рішення від 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28 у спосіб, який ним встановлений, заява Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» про зміну способу виконання рішення підлягає до задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» про зміну способу виконання рішення арбітражного (господарського) суду Львівської області 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28 задоволити.

2. Змінити спосіб виконання рішення арбітражного (господарського) суду Львівської області 24.11.1998 р. у справі №4/4243-20/28.

3. Стягнути з Кооперативу «Електроніка», с. Рихтичі Дрогобицького району Львівської області (ідентифікаційний код 318115755) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз», м. Долина, вул. Промислова, 7, Івано-Франківська область (ідентифікаційний код 00135390) 1 411 338 грн. 20 коп. боргу та 526 031 грн. 69 коп. пені.

Суддя Мазовіта А.Б.