Постанова № 40908100, 07.10.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа № 926/112/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л. Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників:

від позивача: ФОП ОСОБА_1

від відповідача-1: ФОП ОСОБА_2

від відповідача-2: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 б/н від 16.12.2013р.

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013р.

у справі № 926/112/13-г

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Чагор, Глибоцького району, Чернівецької області

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Чернівці

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Чернівці

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вивезенням товару на загальну суму 78 734,67 грн.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.04.2013р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.06.2013р. у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, до відповідача-2 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди на суму 78 734,67 грн., в тому числі 28734,67 грн., що становить вартість вивезеного відповідачами товару за цінами, що склалися на момент звернення до суду з позовом, з врахуванням 30% надбавки, що ставилася позивачем при реалізації товару, а також моральної шкоди на суму 50 000 грн. відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2013р. попередні судові акти скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Суд касаційної інстанції у своїй постанові зазначив, що судами не досліджено, із застосуванням приписів ст.ст.936, 976 ЦК України, якими доказами відповідачі обґрунтовують обставини попередження позивача про необхідність вивезення товару з орендованого контейнера №5 до моменту його фактичного вилучення згідно з Актом від 12.09.2005 року; не досліджено згоди позивача на зберігання майна в іншому контейнері; не встановлено хто є власником іншого контейнера, в який було перевезено майно (товар) позивача; чи погоджувався його власник на зберігання майна у спірному контейнері.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013р. (суддя Байталюк В.Д.) у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведення позивачем наявності в діях відповідачів складу господарського правопорушення (факту завдання відповідачами збитків знищенням товару позивача, причинно-наслідкового зв'язку між понесеними позивачем збитками у зв'язку із втратою спірного майна (товару) та встановленням в діях відповідача-1 "обачних заходів для збереження майна позивачки"). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.204р. вищевказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2014р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014р. скасовано, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 від 16.12.2013р. на рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013р. у даній справі передано на новий апеляційний розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Як вбачається з названої постанови, при новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду належить із застосуванням норм матеріального права, які регулюють особливості зберігання майна сторін, щодо якого існує спір, дослідити обставини справи, перевірити доводи позивача про скоєння відповідачами господарського правопорушення, внаслідок якого позивачу завдано шкоду, перевірити наявність складу господарського правопорушення, зокрема, розмір шкоди та її розрахунок та дійти висновку про можливість задоволення (відхилення) його позовних вимог у даній справі. Також у випадку встановлення обставин порушення діями (бездіяльністю) відповідачів прав позивача апеляційному суду належить вирішити питання про застосування до спірних правовідносин позовної давності згідно заяви відповідачів від 12.11.2013р., враховуючи при обчисленні її перебігу вимоги частини 2 статті 265 ЦК України.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2014р. у складі колегії суддів: головуючого судді - Юрченка Я.О.,суддів Зварич О.В., Хабіб М.І. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 01.07.2014р.

1 липня 2014 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Хабіб М.І. у відпустці, у склад колегії суддів внесено зміни, замість судді Хабіб М.І. введено суддю Давид Л.Л.

Ухвалою суду від 22.07.2014р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

В судовому засіданні 18.08.2014р. розгляд справи відкладався та колегія суддів вирішила витребувати у Садгірського районного суду м. Чернівці справу НОМЕР_2-48/2009р. про обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ст. 356 КК України.

Садгірський районний суд м. Чернівці скерував лист-відповідь, в якій зазначив, що кримінальна справа НОМЕР_2-4/2009р. відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3 за ст. 356 КК України була знищена із архіву суду згідно Переліку судових справ, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом ДСА України від 06.01.2006 року № 2.

До початку судового засідання позивачем подані додаткові пояснення відносно заяви про застосування строків позовної давності, в якій зазначає, що з урахуванням ст. 264, 265 ЦК України, строки позовної давності не пропущені.

В даному судовому засіданні позивач підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове судове рішення, яким задоволити позовні вимоги.

Відповідач-1 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013р. без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач-2 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, письмових пояснень, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення позивача та відповідача-1, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013р. у справі № 926/112/13-г - залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 січня 2005 року фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 укладено договір піднайму (оренди) торгового павільйону, згідно якого та на підставі акту приймання-передачі торговельного місця НОМЕР_1 відповідач-1 передала, а позивачка прийняла в піднайом (оренду) торговий павільйон загальною площею 18 м2, який розташований на території мікроринку "Фортуна", що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до пункту 4.3 зазначеного договору, для продовження договору оренди на новий термін сторони передбачили досягнення згоди та укладення нового Договору оренди між сторонами в період одного місяця до моменту закінчення терміну дії цього Договору, що спростовує доводи позивачки про безумовне продовження його дії без укладення додаткового договору з посиланням на статтю 764 Цивільного кодексу України, оскільки відповідно до частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відтак, договір оренди припинив свою дію з 1 червня 2005 року.

Відповідач-1 неодноразово повідомляла позивачку про припинення дії вказаного договору та про звільнення орендованого торгового павільйону. Однак, позивачкою вказані повідомлення були проігноровані, торговий павільйон НОМЕР_1 загальною площею 18 м2, який розміщений на території мікроринку "Фортуна", що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, від свого майна не звільнено, перешкоджаючи відповідачу-1 реалізовувати своє право розпорядження цим торговим павільйоном.

Оскільки повідомлення відповідача-1 про припинення дії договору та про звільнення орендованого торгового павільйону позивачем були проігноровані, 12 вересня 2005 року комісією у складі ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у присутності понятих ОСОБА_9, ОСОБА_10 було проведено виїмку товару, який знаходився в торговому павільйоні НОМЕР_1 загальною площею 18 м2 на території ринку "Фортуна", що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, здійснено його опис, а також переміщено товар в камеру схову на території цього ж ринку "Фортуна", що зафіксовано актом виїмки речей від 12.09.2005р., підтверджується перевірками прокуратури та працівників міліції, про що неодноразово було повідомлено позивача.

Позивач у справі неодноразово зверталась до Садгірського РВ УМВСУ в Чернівецькій області та Садгірського районного суду м. Чернівці із заявами про порушення кримінальної справи відносно відповідачів, однак вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 листопада 2009 року її цивільний позов залишено без розгляду, відповідачів у зв'язку з недоведеністю їх участі у скоєнні злочину - виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23.02.2010р. вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 17 листопада 2009 року - залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 15.04.2010р. відмовлено ОСОБА_5 у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для розгляду в касаційному порядку.

Відповідно до ч. 2 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», преюдиційне значення для господарського суду має й вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якщо господарський суд розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльність особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У відповідності до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові втрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 226 ГК України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відтак, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

1) протиправної дії чи бездіяльності особи;

2) заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

3) причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

4) вини боржника.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Відповідач, при цьому, повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Слід зазначити, що розмір майнової шкоди згідно розрахунку за змістом позовної заяви становить 28734,67 грн., в тому числі 30 % торгової надбавки. Водночас, згідно доповнення до позовної заяви сума майнової шкоди визначена позивачкою в сумі 39948,04 грн., а згідно останнього розрахунку сума майнової шкоди становить 28667,74 грн., в тому числі 30 % торгової надбавки.

Позивачкою документально не обґрунтовано нарахування торгової надбавки з урахуванням обмежень на деякі групи товарів. Також, при визначенні суми майнової шкоди позивачкою розрахована вартість невизначеного товару (торгівельна марка, виробник, і т.д.), що унеможливлює його (товар) ідентифікацію. Крім того, позивачкою не надано належних та допустимих доказів про належність їй вказаного товару на праві власності (окрім напоїв).

У відповідності до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, а підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін , а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду, а на позивачку покладається обов'язок доведення того, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивачкою не доведено ані розміру заподіяних їй збитків в результаті протиправної дії відповідача-1, ані причинного зв'язку між протиправною дією відповідача-1 та заподіяними збитками. Натомість, відповідач-1 спростувала наявність своєї вини у даному спорі.

Договір оренди торгового павільйону НОМЕР_1 припинив свою дію, відтак, у позивача виник обов'язок звільнити вказаний павільйон, для надання можливості відповідачу-1 здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Статтею 42 Конституції України закріплено, шо кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Однак, позивач в порушення Конституції України та умов договору, а саме п. 9.1, в якому зазначено, що по закінченню строку оренди, а також за інших обставин, пов'язаних з припиненням або розірванням цього договору, орендар зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів повернути орендоване приміщення орендодавцю у відповідності з актом приймання - передачі та умов договору, таких дій не вчинив.

Як вбачається з умов договору, обов'язок складання акту прийому-передачі та повернення майна покладено саме на орендаря. Відтак, судова колегія дійшла висновку, що оскільки факт припинення договору є доведеним, відповідач-1 не зобов'язаний вчиняти жодних дій, спрямованих на повернення спірного торгового павільйону.

Відтак, посилання скаржника на безпідставне незастосування судом ст. ст. 764 та 284 ЦК України є безпідставними.

Як наслідок, оскільки позивач не повернула орендований контейнер, 12 вересня 2005 року комісією у складі ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у присутності понятих ОСОБА_9, ОСОБА_10 було проведено виїмку товару, який знаходився в торговому павільйоні НОМЕР_1 загальною площею 18 м2 на території ринку "Фортуна", що по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівцях, здійснено його опис, а також переміщено товар в камеру схову на території цього ж ринку "Фортуна", що зафіксовано актом виїмки речей від 12.09.2005р.

Спірне майно (товар) перевезено відповідачем - 1 у камеру схову (контейнер НОМЕР_3), яку спочатку було розміщено на території ринку, де позивач здійснював підприємницьку діяльність, камера схову перебувала у користуванні відповідача - 1 на підставі укладеного з відповідачем - 2 договору найму контейнера під камеру схову від 18.01.2005 року; пунктом 4.1. зазначеного договору строк його дії визначено з 18.01.2005 року по 31.12.2007р.

З огляду на встановлене, на момент проведення комісійної виїмки спірного товару з торгового павільйону НОМЕР_1, камера схову (контейнер НОМЕР_3) перебувала у користуванні відповідача - 1.

Чинне законодавство не встановлює критеріїв дій, які повинна вчинити особа для збереження чужого майна.

За таких обставин, оскільки майно позивача перешкоджало здійсненню підприємницької діяльності відповідача-1, крім того, дані обставини склались виключно з вини позивача, судова колегія не вбачає порушення чинного законодавства в діях відповідача-1 у проведенні виїмки та опису товару позивача, а також переміщення його в камеру схову на території цього ж ринку.

Крім того, оскільки відповідач-1 тричі попереджала позивача про необхідність звільнення контейнеру НОМЕР_3 та з проханнями забрати товар (листи містяться в матеріалах справи), колегія суддів вказує на те, що відповідачем вжито необхідні заходи для надання можливості позивачу отримати товар, який знаходився у камері схову НОМЕР_3.

Також матеріали справи містять акт обстеження торгового павільйону (торгового місця) НОМЕР_2 на ринку «Фортуна» по вул. Калинівській, 43 в м. Чернівці від 03.09.2005р., яким встановлено, що торговий павільйон площею 18 м. кв. займає приватний підприємець ОСОБА_5, яка там здійснює торгівлю продовольчими товарами в асортименті. Договір піднайму (оренди) торгового павільйону від 18.01.2005р. на підставі якого вона користувалась павільйоном, закінчив термін своєї дії, на новий термін не продовжувався, однак звільнити торговий павільйон в добровільному порядку ОСОБА_5 відмовляється, не пояснюючи причин. Даний акт підписано ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Відповідачем-1 дано пояснення, що жодного іншого договору оренди торгового павільйону між нею та позивачем не існує, і що даний акт стосується орендованого позивачем павільйону НОМЕР_1, а зазначений в акті номер торгового місця це порядковий номер.

Тобто, як вбачається зі змісту вищевказаного акту, позивач була додатково повідомлена про необхідність звільнення торгового павільйону НОМЕР_1.

В свою чергу, позивач не зверталась до відповідача-1 з заявами про повернення товару, відтак не вчинила дій, для запобігання виникнення збитків.

Доводи позивача щодо відсутності практичної можливості отримати вилучений товар в розумний строк, судова колегія вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач був повідомлений (листи від 28.09.2005р. - отримано 30.09.2005 , 23.11.2005р. - отримано - 26.11.2005р., 07.11.2006р. - отримано 14.11.2006р.) про місце знаходження товару та про необхідність звільнення торгового павільйону, однак на протязі 2005 року не зверталась до відповідача-1 за поверненням товару.

Тобто, на думку колегії суддів, позивач могла запобігти виникненню збитків своїми діями, оскільки вона безпідставно користувалась торговим павільйоном та після переміщення товару не зверталась до відповідача за поверненням такого.

Тому, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність сукупності умов для відповідальності відповідачів за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування майнової шкоди, що також виключає можливість стягнення моральної шкоди.

Щодо посилань на пояснення гр. ОСОБА_12, ОСОБА_4 та працівника міліції ОСОБА_13 про те що, власник мікроринку "Фортуна" (відповідач-2) "не захотів віддати" товар із камери схову судом до уваги не береться, оскільки згідно договору найму контейнера під камеру схову від 18.01.2005р. зазначена камера схову перебувала в оренді відповідача-1, а зі змісту зазначених пояснень відповідач-2 відмовився відчиняти камеру схову для перевірки працівниками органів внутрішніх справ переліку матеріальних цінностей.

Також, позивач не надала жодного доказу та письмово не обґрунтувала якими саме діями чи бездіяльністю відповідача-2 порушене її право або охоронюваний законом інтерес, за захистом якого звернулася до суду.

Крім того, судова колегія зазначає, що строки позовної давності позивачем пропущено, оскільки ст. 265 ЦК України передбачає, що у разі залишення без розгляду позову, пред'явленому кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується. Якщо ж частина строку, що залишилась, є меншою ніж 6 місяців, вона продовжується до шести місяців.

Початком перебігу позовної давності починається з 12.09.2005р., позовну заяву до Садгірського районного суду м. Чернівці подано 18.07.2007р., судове рішення набрало законної сили 23.02.2010р., а позовну заяву до господарського суду позивачем надіслано лише 28.01.2013р.

Відтак, з урахуванням ст. 265 ЦК України, строки позовної давності пропущені.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернівецької області про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з його безпідставністю, відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.12.2013р. у справі № 926/112/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 13.10.2014р.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Зварич О.В.