Рішення № 40907574, 09.10.2014, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/3409/13-ц

2/504/521/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2014смт. Комінтернівське

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

при секретарі - Мельниковій В.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 9, смт. Комінтернівське, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участі третьої особи - приватного нотаріуса Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування частини домоволодіння, визнання права власності на частину домоволодіння, та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усуненя перешкод у користуванні житловим будинком, прибудинковою територією, зобов'язання знести літній душ та туалет,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа- Приватний нотаріус Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4, яким просила суд визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що був укладений 28 грудня 2011 року між ОСОБА_1 (дарувальник), та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (обдаровані), та посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1269.

На обгрунтування своїх вимог позивач зазначила, за вказаним договором у користування обдарованого ОСОБА_2 перейшло сім двадцять п'ятих частин домоволодіння, а у користування обдарованої ОСОБА_3 перейшло десять двадцять п'ятих частин домоволодіння.

Однак, як стверджує позивач, перед укладенням даного договору, сторони домовлялись, що мають на меті укласти договір довічного утримання, і коли вона підписувала в нотаріальній конторі договір дарування, то мала на увазі, що підписує договір довічного утримання, і, оскільки в неї не було бажання дарувати належне їй домоволодіння, то вважає, що обдаровані ввели її в оману, позбавивши її права власності на житло.

Крім того, позивач вказує, що даний договір укладений нею внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки укладений договір вона вважала договором довічного утримання, проте нотаріус наслідки укладення спірного договору їй не роз'яснював.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги свого довірителя, просив його задовольнити з підстав, які викладені у позові.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав в повному обсязі, проти його задоволення не заперечував посянивши суду, що дійсно ОСОБА_1 мала на меті укладення договору довічного утримання, проте угоду оформляли як договір дарування, оскільки нотаріальна плата за укладення такого договору коштувала значно менше ніж плата за укладення договору довічного утримання.

При цьому він погодився з тим, що спільно з ОСОБА_3 він ввів у оману ОСОБА_1 щодо природи укладеного договору, та його правових наслідків, пояснивши суду, що в нотаріальній конторі саме він зачитував ОСОБА_1 зміст укладеного спірного договору, а нотаріус наслідків договору не роз'яснював.

ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги не визнали при цьому пояснили суду, що насправді, вона мала у м. Кіровоград нерухоме майно, і через сімейні обставини та тяжку онкохворобу мала переїхати до своєї матері - ОСОБА_1, на що остання надала свою згоду.

Після того як вона переїхала до матері, між ними була домовленість, що мати віддасть їй частину городу та літню кухню, на місці яких ОСОБА_3 може збудувати собі житло.

Після того, як житло було збудовано, та прийнято до експлуатації, і оформлено на ім'я ОСОБА_1 (як єдиної власниці домоволодіння), на сімейній раді було вирішено поділити частину домоволодіння між дітьми - ОСОБА_3, ОСОБА_2, і вирішили оформити цю угоду договором дарування.

Жодних домовленостей про укладення з мамою договору довічного утримання, як стверджує ОСОБА_3, і не могло бути, оскільки вона розуміє свій обов'язок утримувати матір, тому вважала позовні вимоги надуманими і безпідставними.

Приватний нотаріус Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи у свою відсутність, та надала вичерпні пояснення, якими позовні вимоги ОСОБА_1 вважала безпідставними, надуманими, такими, що суперечать обставинам укладення спірного договору, його змісту та правовим наслідкам, які були роз'яснені сторонам договору.

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, яким просила суд усунути перешкоди у користуванні належною їй частиною житлового будинку з надвірними господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та спільною прибудинковою земельною ділянкою; зобов'язати ОСОБА_2 звільнити погріб - пд (Г), прибрати хвіртку на спільній земельній ділянці, усунути перешкоди у користуванні спільною прибудинковою територією; зобов'язати ОСОБА_2 знести літній душ та туалет, що знаходяться на водогінній трубі з питною водою.

На обгрунтування своїх вимог ОСОБА_3 пояснила, що є власницею десяти двадцять п'ятих частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач чинить перешкоди у користуванні належним їй погребом (підвалом), навісив замки, а на прибудинковій території спільного користування поставив хвіртку та повісив замок.

Крім того, на прибудинковій території спільного користування самочинно збудував туалет з душем, які розташовані над водогінною трубою з питною водою.

ОСОБА_2 у судовому засіданні даний позов не визнав, пояснив суду, що підвал належить його матері, всі мають вільно користуватись підвалом, встановлена ним хвіртка замку не має, а туалет та душ ним збудовані поряд з водогінною трубою, оскільки іншого місця на прибудинковій території не має.

До участі в даній справі в якості третьої особи була допущена ОСОБА_1, яка позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, оскільки не вважала ОСОБА_3 власницею домоволодіння.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.02.2014 року вказані позови об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні правовідносини:

ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 720435, виданого 15.12.2011 року Крижанівською сільською радою Комінтернівського району Одеської області, належала земельна ділянка, площею 0,0391 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 28.12.2010 року виконкомом Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, ОСОБА_1 належало на праві власності сімнадцять двадцять п'ятих частин домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Сторонами в судовому засіданні визнаний той факт, що ОСОБА_1 є рідною матір'ю ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5, і даний факт в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Як встановлено в судовому засіданні, і даний факт не заперечувався сторонами (підтверджується стенограмами журналів судового засідання), з 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існувала домовленість про те, що ОСОБА_3 продасть належну їй нерухомість в м. Кіровоград і переїде до матері. При цьому, ОСОБА_1 виділила ОСОБА_3 частину городу та стару літню кухню, для того щоб вона могла побудувати собі житло.

Даний факт також підтверджується поясненнями самої ОСОБА_1 (журнал судового засідання від 13.05.2014 року), показаннями свідка ОСОБА_5, показаннями свідка ОСОБА_6, свідка ОСОБА_7, змістом акту депутата Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області ОСОБА_8

Крім того, факт реконструкції літньої кухні в житловий будинок підтверджується дозволом на це, що наданий Крижанівською сільською радою Комінтернівського району Одеської області від 26.10.2004 року, рішення № 173, наявним у справі технічним паспортом.

Реконструкцію та будівництво відведеної їй частини домоволодіння, ОСОБА_3 завершила у період 2006-2007 року, що вбачається з технічного паспорту на домоволодіння.

28.12.2011 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (обдаровані) було укладено договір дарування земельної ділянки, зі змісту якого ОСОБА_1 передала до укладення цього договору безоплатно у власність, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли у спільну сумісну власність земельну ділянку, площею 0,391 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4, і зареєстрований у реєстрі за № 1272.

28.12.2011 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2, ОСОБА_3 (обдаровані) було укладено договір дарування земельної ділянки, зі змісту якого ОСОБА_1 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 прийняли у власність сімнадцять двадцять п'ятих частин домоволодіння, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1, та у користування ОСОБА_2 перейшло сім двадцять п'ятих частин, що складаються з: житлової -2-2, частини прибудови -а, що складається з передпокою -2-1, тераси -а4, прибудови-а3, прибудови -А1, прибудови А2, мансарди -Манс (А), загальною площею 89,3 кв.м., житловою площею 14,1 кв.м., з господарчими будівлями і спорудами: сараю- С, душу - П, цистерни -ІV, однієї другої частини брукування -ІІІ, однієї другої частини огорожі № 7, однієї четвертої частини огорожі №8; у користування ОСОБА_3 перейшли - житловий будинок-М, з верандою -м, мансардою Мнс(М), загальною площею 88,0 кв.м., житловою площею 27,8 кв.м., з господарчими будівлями та спорудами: альтанка -Н, вбиральня- Ф, погріб- пд(Г), одна друга частина огорожі № 7, одна четверта частина огорожі № 8, одна друга частина брукування -ІІІ.

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області ОСОБА_4 і зареєстрований у реєстрі за № 1269.

Про відчуження земельної ділянки на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 720435, виданого 15.12.2011 року Крижанівською сільською радою Комінтернівського району Одеської області, нотаріусом проставлено відповідну відмітку.

11.05.2012 року ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на частину домоволодіння, про що свідчить витяг про державну реєстрацію прав № 34091155 від 11.05.2012 року.

Як свідчить наявна у справі заява ОСОБА_1, вона 23.09.2008 року звернулась до ВАТ «Одесагаз» про розділ особового рахунку НОМЕР_1 на неї, та на свою доньку - ОСОБА_3, і протоколом № 29 від 07.10.2008 року такий дозвіл було надано, особові рахунки було розділено.

Про розділ особових рахунків свідчать витребувані судом, наявні в справі, виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 у ВАТ «Одесаобленерго» (особовий рахунок 6080/1710, тоді як особовий рахунок ОСОБА_1 6080-1161), ВАТ «Одесагаз» (особовий рахунок НОМЕР_2, тоді як особовий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1).

Зі змісту довідки Управління пенсійного фонду України у Комінтернівському районі Одеської області № 2121 від 03.07.2014 року судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом періоду з січня 2011 року по теперішній час отримує пенсію за віком за списком № 2 (при повному пільговому стажі).

Як стверджує ОСОБА_2, після укладення спірного договору відносини між матір'ю та ОСОБА_3 зіпсувались, ОСОБА_3 не приділяє матері ніякої уваги, не надає їй належного утримання, не пускає до будинку, не виконує умов договору довічного утримання.

З наданих сторонами пояснень суд встановив, що фактично ОСОБА_1 проживає з сином ОСОБА_2, ОСОБА_3 проживає у належному їй будинку окремо, ще одна частина домоволодіння належить старшому сину -ОСОБА_5

Зі змісту постанови від 14.05.2013 року № 000044 ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності за самочинно споруджені літній душ та туалет.

Зі змісту акту комісії Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 26.07.2013 року встановлено перешкоди ОСОБА_3 з боку ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою.

Актом комісії Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 23.10.2013 року встановлено, що споруджені ОСОБА_2 літній душ та туалет з вигрібною ямою знаходяться на ділянці водогону.

Факт спорудження туалету та літнього душу ОСОБА_2, а також спорудження ним огорожі на спільній земельній ділянці, також підтверджено матеріалами фотофіксації (а.с. 42-43).

Факт перешкоджання ОСОБА_3 з боку ОСОБА_2 у користуванні погребом, фактично не заперечувався ОСОБА_2, проте, останній в судовому засіданні заявив, що ОСОБА_3 має вільний доступ до погребу, хоча він і встановив замки, а право користуватись цим погребом має і він, і мама.

Предметом спору за позовом ОСОБА_1 є дійсність/недійсність договору дарування домоволодіння, з підстав, встановлених ст. 229 ЦК України.

При цьому ОСОБА_1 також посилається на наявність обману з боку обдарованих, і даний факт також буде оцінений судом у сукупності зі встановленими фактичними обставинами справи.

Крім того, предметом позову ОСОБА_3 є усунення перешкод у користуванні власністю, знесення самочинно забудованих споруд.

Згідно із статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема частина третя цієї статті передбачає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Отже, суд має встановити такі обставини, які б переконливо свідчили про те, що укладаючи договір даруванння домоволодіння, позивач мала на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування домоволодіння та помилялась щодо природи правочину та обов'язків сторін, передбачених ним.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вневнено пояснила суду, що спочатку була домовленість з донькою, що остання переїде до неї, продавши житло в м. Кіровоград, потім ОСОБА_1 виділили доньці стару літню кухню під реконтрукцію, та частину городу під забудову, а після завершення донькою забудови, оформлення всьго домоволодіння здійснювалось на ОСОБА_1, оскільки не могло здійснюватись на дітей відразу.

Після того, як ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на державний акт на земельну ділянку, на сімейній раді вирішили розподілити домоволодіння між дітьми шляхом оформлення договору дарування.

Однак, в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що мала на меті, що донька і син після укладення договору, будуть її довічно утримувати, тобто мала на увазі укладення договору довічного утримання.

Детальний огляд змісту договору дарування частини домоволодіння, дозволяє суду дійти до висновку, що нотаріусом, при укладенні сторонами спірного договору, було з'ясовано дійсне волевиявлення сторін, його відповідність внутрішній волі, дієздатність сторін, спрямованість угоди на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, дійсність намірів кожного з учасників правочину, однакове розуміння умов правочину та його правових наслідків для кожної з сторін.

Нотаріусом було здійснено усний переклад українського тексту договору на російську мову, договір був підписаний власноруч сторонами у присутності нотаріуса.

Суд вважає, що ОСОБА_1 не надано доказів того, що вона як особа похилого віку, потребує стороннього догляду за станом здоров'я та матеріальної допомоги, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність дітям лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачами.

Так, лише наявність у справі виписки стаціонарної хворої від 09.06.2010 року № 12044 про хворобу ОСОБА_1 не може свідчити про те, що вона помилялась до укладення спірного договору щодо предмету чи інших істотних умов угоди, що могло вплинути на її волевиявлення.

Крім того, в договорі існує запис, що дієздатність сторін нотаріусом перевірена.

Не доведена позивачем і необхідність отримання нею матеріальної допомоги, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію, самостійно сплачує комунальні послуги за рахунками тієї частини домоволодіння, що відчуженна нею на користь сина, і в якій ОСОБА_1 залишилась проживати.

Суд критично ставиться до показів свідків ОСОБА_6, ОСОБА_9, оскільки надані ними свідчення є суперечливими, певна інформація щодо обставин та умов обговорення в сімейному колі спірного договору, їм відомі з чужих слів, крім того, вони є родичами сторін, і, на думку суду, є зацікавленими особами.

Зібрані по справі докази переконливо свідчать про намір ОСОБА_1 розпорядитись на користь своїх дітей своїм нерухомим майном шляхом укладення договору дарування, що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 помилки щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

На переконання суду фактичні обставини справи свідчать про те, що на момент укладення договору дарування нерухомого майна ОСОБА_1 усвідомлювала, що укладався саме договір дарування, вона розуміла природу цих правочинів і добровільно розпорядилась своєю власністю, а вчиненні нею дії по переоформленню особових рахунків на комунальні послуги, свідчать про бажання настання реальних правових наслідків за договором дарування.

Обставин, щодо яких вона помилялась би, на момент вчинення нею оспорюваного правочину, на переконання суду, не існувало.

Суд вважає, що помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину, що допущена внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення, не мають правового значення і не є підставою для визнання такого правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України.

Одночасно суд надає оцінку тому факту, що позивач у своєму позові посилається одночасно на наявність факту помилки та обману при укладенні спірного договору.

Суд звертає увагу, що одночасне посилання на наявність обману (ст. 230 ЦК України), та помилки (ст. 229 ЦК України) є взаємовиключними.

Суд повторює, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» роз'яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обставин обману з боку обдарованих судом не встановлено, і відповідними доказами з боку позивача не доведено.

Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Вирішуючи питання позову ОСОБА_3, суд виходить з наступного:

У відповідності до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд враховує, що порушення права ОСОБА_3 щодо користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній власності з ОСОБА_2, в повній мірі доведено зібраними матеріалами справи, не усунуто ОСОБА_2, оскільки він вважає, що має право користування погребом, та встановлювати на своїй землі будь- які паркани, споруди, має місце і на момент звернення з позовому до суду, і в теперішній час, тобто порушення триває, в зв'язку із чим суд знаходить правильними позовні вимоги щодо усунення позивачу перешкод у здійсненні нею права власності щодо належної їй земельної ділянки, і зобов'язання звільнити погреб.

Що стосується позовних вимог відносно зобов'язання ОСОБА_2 знести літній душ та туалет, суд не знаходить підстав для їх задоволення виходячи з наступного:

Відповідно до п.4 ст.373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Стаття 375 ЦК України надає право власникові земельної ділянки зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Стаття 386 ЦК України зазначає, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Порядок та умови отримання дозволів на будівництво закріплені у Законі.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки у попередній стан.

Детальний аналіз наведених норм матеріального права дозволяє суду дійти висновку, що знесення нерухомості, побудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил (у тому числі при відсутності проекту) можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм та правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або, якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді коли використані усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення до відповідальності.

Зазначена позиція суду також грунтується на роз'ясненні, зазначеному у п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» - знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до роз'яснення п.24 зазначеної постанови пленуму знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Суд вважає, що відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

Суд вважає, що самочинне будівництво, перш за все має бути усунуте самим забудовником на вимогу відповідних державних органів, або в судовому порядку шляхом зобов'язання відповідача провести перебудову у відповідності до закону.

Суд враховує, що вимоги про перебудову самочинної забудови ОСОБА_2 державним органом чи органом місцевого самоврядування, або іншими особами, законні права та інтереси яких порушено самочинним будівництвом, направлено не було, позовні вимоги в установленому законом порядку жодними особами до ОСОБА_2 не пред'являлись, доказів відмови ОСОБА_2 від перебудови забудованих ним туалету та літнього душу матеріали справи не містять.

Суд враховує також, що між фактичними співвласниками земельної ділянки не визначено порядку користування земельною ділянкою.

Отже підстав для задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині не має.

Разом із тим, суд вважає можливим роз'яснити ОСОБА_3 її право на звернення до суду із позовом про зобов'язання відповідача перебудувати самочинно забудовані споруди.

На підставі наведеного, керуючись 203, 229 321, ч.4 ст.373, 375, 376, 391,717 ЦК України, п.п. 19, 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними», п.22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», ст.ст. 10, 11, 15, 57-61, 64, 88, 208, 212, 215, 218, 223, 293, 294, 296 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Позов ОСОБА_3- задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні десять двадцять п'ятою частиною житлового будинку з надвірними господарчими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та спільною прибудинковою земельною ділянкою.

Зобов'язати ОСОБА_2 звільнити погріб - пд (Г), прибрати хвіртку на спільній земельній ділянці, усунути перешкоди у користуванні спільною прибудинковою територією.

В задоволенні решти позову ОСОБА_3 - відмовити, роз'яснивши її право на звернення до суду із позовом про зобов'язання відповідача перебудувати самочинно забудовані споруди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з часу його проголошення через Комінтернівський районний суд Одеської області.

Суддя В.К. Барвенко