Ухвала суду № 40905373, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/74125/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а-7016/11/1370 (125960/11/9104)

за позовом Приватного підприємства «Магніт»

до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Магніт» (надалі - позивач, ПП «Магніт») до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області (надалі - відповідач, ДПІ у Стрийському районі Львівської області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000372303 та № 0000362303 від 07.06.2011.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками відповідача з 27.04.2011 по 13.05.2011 проведено планову виїзну перевірку ПП «Магніт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2010. За наслідками перевірки складено акт № 1337/23-3/33705946 від 20.05.2011, згідно якого встановлено порушення пп. 1.22.1 п.1.22, п.1.23, п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»); пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»). На підставі висновків акта перевірки винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення: № 0000362303, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 612 959 грн., з яких: 490 367 грн. - основний платіж, 122 592 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000372303, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 989 312 грн., з яких: 791 450 грн. - основний платіж, 197 862 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідач стверджує, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у складі вартості отриманих товарів згідно договорів з його контрагентами - ПП «Сігма-Сервіс» та ПП «Алакран». Вважає, що такі правочини є удаваними та укладеними без мети реального настання правових наслідків, оскільки вказані контрагенти за зареєстрованими адресами не знаходяться, в них відсутні основні фонди та виробничі потужності для здійснення господарської діяльності.

Крім того, на думку працівників податкового органу, позивачем безпідставно занижено валовий дохід в IV кварталі 2010 року на суму 389 435 грн., оскільки за ним обліковується сума кредиторської заборгованості, що виникла згідно договору поставки, укладеного з ТОВ «Ільметсервіс-2», за якою минув строк позовної давності, а відтак така заборгованість є безповоротною фінансовою допомогою. Оскільки позивачем не здійснено компенсації вартості товарів вищевказаному постачальнику та фактично не понесено витрат на їх придбання, ним безпідставно занижено суму валового доходу з отриманої фінансової допомоги та не проведено зменшення валових витрат на суму вартості оприбуткованих товарів.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 та пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вищенаведеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленими документами.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 вищенаведеного Закону, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, зокрема, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

У відповідності до п. 1.12 ст.1 згаданого Закону безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частинами 1 та 3 ст. 264 даного Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПП «Магніт» (покупець) та ТОВ «Ільметсервіс-2» (продавець) 25.08.2007 було укладено договір № 26/07, згідно якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти і оплатити брухт сталевий. ТОВ «Ільметсервіс-2» виписано і вручено позивачу податкові та видаткові накладні на суму 389 434,70 грн. щодо господарських операцій згідно вищенаведеного договору, копії яких містяться в матеріалах справи.

Згідно договору ДГ-31/19 від 30.11.2007 ТОВ «Ільметсервіс-2» відступило право вимоги в сумі 389 434,70 грн. ПП «Сігма Груп»; ПП «Сігма Груп» за договором ДГ-04 від 31.08.2009 відступило право вимоги ПП «Віста Плюс»; ПП «Віста Плюс» за договором № 000000009 від 31.08.2010 відступило право вимоги ПП «Інтех сервіс»; ПП «Інтех сервіс» за договором № 00003 від 25.10.2010 відступило право вимоги ТОВ «ТД Металпром».

Платіжним дорученням № 1305 від 13.07.2011 підтверджується факт сплати позивачем заборгованості перед ТОВ «ТД Металпром» в сумі 389 434,70 грн. Тобто, станом на час перевірки строк позовної давності за кредиторською заборгованістю в сумі 389 434,70 грн. не закінчився, а відтак висновки перевірки про допущення позивачем порушень податкового законодавства в частині визначення суми зобов'язання з податку на прибуток підприємств, зокрема розміру валових доходів, щодо вказаних операції не знайшли свого підтвердження.

Крім того, в матеріалах справи містяться первинні документи, досліджені судами попередніх інстанцій, що підтверджують реальність операцій, здійснених між позивачем та його контрагентами - ПП «Сігма-Сервіс» та ПП «Алакран», зокрема: податкові та видаткові накладні, відповідні договори, укладені між такими суб'єктами господарювання.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ПП «Магніт» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаними контрагентами з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновки податкового органу про відсутність у ПП «Сігма-Сервіс» та ПП «Алакран» можливості здійснювати господарську діяльність, відсутність їх за юридичною адресою не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки це не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання позивачем податкової вигоди.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ПП «Магніт» та ПП «Сігма-Сервіс» і ПП «Алакран» договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача, а також про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 у справі № 2а-7016/11/1370 (125960/11/9104) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна