Ухвала суду № 40905247, 08.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/78951/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Арт Плюс»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012

у справі № 2а-9853/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Арт Плюс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Арт Плюс» (надалі - позивач, ТОВ «Буд Арт Плюс») до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0003032302/0/37524.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції за участю позивача не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 і задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що співробітниками ДПІ у Дарницькому районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Буд Арт Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правильності нарахування та сплати ПДВ по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за червень, липень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року та за січень, лютий 2010 року, за результатами якої було складено акт від 22.09.2010 № 6056/2302/33994453.

Актом перевірки зафіксовано порушення пп. 7.2.1 п. 7.2 та пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено суму ПДВ у періоді, який перевірявся, на 150 325,58 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 № 0003032302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 225 488,37 грн., в тому числі: за основним платежем - 150 325,58 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 75 162,79 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 та пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вищенаведеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За вимогами пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.1997 № 165 всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) та скріплюється печаткою такого платника податку - продавця.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Чинним законодавством не передбачено формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів без фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно, не є безумовною підставою для збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість наявність у покупця належно оформлених документів, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

При цьому, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або надання послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Буд Арт Плюс» та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» укладено договори підряду від 12.06.2009 № 28/6-2008, від 09.09.2009 № 11/09-2009, від 01.10.2009 № 01/10-2009, від 30.10.2009 № 26/10-2009. На підтвердження виконання укладених договорів складено акти приймання виконаних робіт.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що на фіктивність вищезазначених угод вказує той факт, що в провадженні СУ ПМ ДПА України знаходиться кримінальна справа № 69-107 за ч.2 ст. 367 Кримінального кодексу України, яка порушена відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ОСОБА_5 Зокрема, в ході досудового слідства встановлено, що ОСОБА_5 за грошову винагороду зареєстрував підприємство ТОВ «С.Дж.Р.Груп» без мети здійснення господарської діяльності.

Крім того, згідно бази даних АІС ОРД ПА у м. Києві на підприємстві ТОВ «С.Дж.Р.Груп», окрім директора, інші працівники не обліковуються, що вказує на відсутність управлінського та технічного персоналу, необхідного для ведення господарської діяльності, а саме, виконання робіт за вказаними договорами підряду.

Позивачем не доведено факт реальності укладення договорів від 12.06.2009 № 28/6-2008, від 09.09.2009 № 11/09-2009, від 01.10.2009 № 01/10-2009, від 30.10.2009 № 26/10-2009 та виконання ТОВ «С.Дж.Р.Груп» робіт відповідно до умов таких правочинів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем письмові докази містять відомості, які не узгоджуються із встановленими судами фактами, що не дають право на формування сум податкового кредиту, оскільки відповідні угоди позивача із вказаним контрагентом мають характер безтоварних, які не спрямовані на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочинів у відповідності до їх змісту.

Водночас, колегія суддів вважає, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватись незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від видів стягнень за порушення інших галузевих інститутів законодавства.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано постановили, що висновки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, зроблені у ході перевірки, відповідають фактичним обставинам справи, відтак, відсутні підстави для визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд Арт Плюс» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 у справі № 2а-9853/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна