Ухвала суду № 40904747, 10.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/57909/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року

у справі № 2а-19219/10/0570

за позовом Приватного малого виробничо-впроваджувального підприємства «Протех»

до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне мале виробничо-впроваджувальне підприємство «Протех» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 15 липня 2010 року № 0001732302/3/28577 та № 0001722302/3/28579 (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 26 травня 2011 року).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року позов задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 15 липня 2010 року № 0001732302/3/28577 та від 15 липня 2010 року № 0001722302/3/28579. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПМВВП «Протех» 3,40 грн. судового збору.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Краматорську Донецької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Краматорську Донецької області провела планову виїзну перевірку ПМВВП «Протех» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 3210/23-2-13540086 від 09 грудня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 152948,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2008 року - 19774,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 29446,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 29123,00 грн., за 4 квартал 2008 року - 25073,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 19302,00 грн., за 2 квартал 209 року - 30230,00 грн.; вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 121400,00 грн., у тому числі: за січень 2008 року - 5044,00 грн., за лютий 2008 року - 4598,00 грн., за березень 2008 року - 6178,00 грн., за липень 2008 року - 32995,00 грн., за вересень 2011 року - 8934,00 грн., за жовтень 2008 року - 13005,00 грн., за листопад 2008 року - 4918,00 грн., за січень 2009 року - 10725,00 грн., за квітень 2009 року - 13961,00 грн., за травень 2009 року - 13334,00 грн., за червень 2009 року - 7708,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат вартість придбаних ним паливно-мастильних матеріалів (дизельного палива, бензину, керосину) на загальну суму 611792,64 грн. згідно наданих до перевірки щомісячних загальних актів на списання паливно-мастильних матеріалів на господарські потреби, оскільки: подорожні листи на автомобільний транспорт, які також були надані до перевірки, були складені з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у них не були заповнені деякі реквізити (колонки 25 та 29); до перевірки не були надані розрахунки списання паливно-мастильних матеріалів. Вказані порушення також слугували підставою для висновку податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту у загальній сумі 121400,00 грн. за зазначеними господарськими операціями.

На вказаний акт перевірки позивачем були подані заперечення за вих. № 1612-09-1 (т.1 арк. справи 73-75).

15 липня 2010 року ДПІ у м. Краматорську Донецької області на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури апеляційного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001732302/3/28577, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПМВВП «Протех» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 220884,70 грн., у тому числі: 152948,00 грн. - за основним платежем, 67936,70 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

15 липня 2010 року ДПІ у м. Краматорську Донецької області на підставі вказаного акту перевірки та з урахуванням процедури апеляційного оскарження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001722302/3/28579, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ПМВВП «Протех» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 182000,00 грн., у тому числі: 121400,00 грн. - за основним платежем, 60700,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на вимогу податкового органу позивачем для перевірки були надані усі первинні бухгалтерські документи, зокрема, розрахунки використаних паливно-мастильних матеріалів, акти на списання паливно-мастильних матеріалів та копії подорожніх листів, які підтверджують використання вказаних паливно-мастильних матеріалів у господарській діяльності підприємства, з урахуванням того, що спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346, пунктом 2 якого було передбачено обов'язкове використання типових форм документів первинного обліку роботи вантажного автомобіля для усіх суб'єктів господарювання, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України та, як наслідок, дотримуватись положень вказаного наказу зобов'язані лише підприємства, установи та організації, що входять до сфери управління Міністерства транспорту України. Також, суд виходив з того, що незначні недоліки в заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів не роблять такі документи недійсними та не свідчать про їх неналежність як доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та знайшло своє відображення у акті перевірки, факт придбання позивачем у контрагентів-постачальників паливно-мастильних матеріалів з метою їх використання у власній господарській діяльності (з урахуванням видів діяльності які здійснює позивач, зокрема: 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту) податковим органом не заперечувався.

Також, матеріали справи містять відповідь ПМВВП «Протех» за вих. № 55-12/1 від 04 грудня 2009 року (т.2 арк. справи 131), надану на запит податкового органу за вих. №72579/10/23-2 від 04 грудня 2009 року (т.2 арк. справи 130), згідно якої підприємство на вимогу ДПІ у м. Краматорську Донецької області надало усі необхідні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують розрахунки використаних паливно-мастильних матеріалів та їх списання, зокрема: акти на списання, подорожні листи вантажного автомобіля, відомості обліку використаних паливно-мастильних матеріалів (розрахунки використаних паливно-мастильних матеріалів на особисті потреби по підприємству), копії яких знаходяться в матеріалах справи (т.2 арк. справи 92-128).

Відповідно до статті 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Міністерством транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), подорожній лист - це первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем для перевірки були надані подорожні листи вантажних автомобілів, деякі з яких містили незначні недоліки в заповненні реквізитів таких документів.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що незначні недоліки в заповненні реквізитів первинних бухгалтерських документів, не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки містять усі необхідні відомості, які дають можливість встановити зміст господарської операції, вартісний вираз, учасників господарської операції тощо.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346, пунктом 2 якого було передбачено обов'язкове використання типової форми подорожні листи вантажних автомобілів для усіх суб'єктів господарювання, не був зареєстрований в Міністерстві юстиції України то, як наслідок, дотримуватись положень цього наказу зобов'язані лише підприємства, установи та організації, що входять до сфери управління Міністерства транспорту України, тоді як позивач не відноситься до таких підприємств.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що прийняті податковим органом оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Краматорську Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна