Ухвала суду № 40904717, 17.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/12495/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Жолудя І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник»

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року

у справі № 2а/0270/4804/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник»

до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02 серпня 2011 року: № 0000152320 (форми «П»), №0000152320 (форми «Р») та № 0000172320 (форми «В4»).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Сорочанський мірошник», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У запереченні на касаційну скаргу Іллінецька МДПІ Вінницької області, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Іллінецька МДПІ Вінницької області провела планову виїзну перевірку ТОВ «Сорочанський мірошник» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої був складений акт від 20 липня 2011 року № 278/23/34709632.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, підпункту 8.1.3 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2928831,00 грн.; статті 203, частин 1, 2 статті 215, статей 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначений статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених ТОВ «Сорочанський мірошник» при придбанні товарів (послуг) у ТОВ «Газторг України»; підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.4 статті 198, пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 212728,00 грн., у тому числі: за січень 2010 року - 6505,00 грн., за лютий 2010 року - 3083,00 грн., за березень 2010 року - 3410,00 грн., за квітень 2010 року - 3371,00 грн., за травень 2010 року - 4681,00 грн., за червень 2010 року - 4531,00 грн., за липень 2010 року - 12705,00 грн., за серпень 2010 року - 10741,00 грн., за вересень 2010 року - 3991,00 грн., за жовтень 2010 року - 148009,00 грн., за листопад 2010 року - 3944,00 грн., за грудень 2010 року - 4074,00 грн., за лютий 2011 року - 3683,00 грн., та зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість за березень 2011 року на 4074,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що ТОВ «Сорочанський мірошник» у періоді, який перевірявся, неправомірно включило до складу валових витрат: витрати загальну суму 168709,00 грн., пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг), оскільки такі витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами; витрати на загальну суму 292744,00 грн., пов'язані з придбанням у ТОВ «Корпорація Ровекс» послуг з охорони об'єктів ТОВ «Сорочанський мірошник» (цілісного майнового комплексу, придбаного у АК «Промислово-фінансовий банк»), оскільки такі витрати пов'язані з утриманням невиробничих фондів, з огляду на те, що більша частина основних засобів не введена в експлуатацію (відсутні акти введення об'єктів в експлуатацію, амортизація по ним не нараховується) та не законсервовані (не надано актів консервації); витрати на загальну суму 796162,00 грн., пов'язані з придбанням у ТОВ «Газторг України» природного газу, оскільки: акти приймання-передачі вартісних показників природного газу підписані представниками постачальника та споживача, проте не підписані представниками газотранспортної організації; вказана у договорах на постачання природного газу юридична адреса ТОВ «Газторг України» не відповідає юридичній та фактичній адресі товариства, які зазначені в реєстраційних документах; у ТОВ «Газторг України» відсутнє майно та інші матеріальні ресурси, економічно необхідні для здійснення операцій з купівлі-продажу, що свідчить про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Газторг України», суперечать інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків; нараховані відсотки за кредитним договором № СМ-1/07 від 12 квітня 2007 року, укладеним з Компанією «Trittico Holdings Limited» (Республіка Кіпр), часткове нарахування яких здійснювалось на суму кредиту, витраченого на невиробничі потреби підприємства, а саме: для придбання цілісного майнового комплексу у АК «Промислово-фінансовий банк». Також, у акті перевірки було вказано, що у зв'язку з неправомірним формуванням позивачем валових витрат по господарських операціях з ТОВ «Корпорація Ровекс» та ТОВ «Газторг України», товариство неправомірно сформувало податковий кредит за вказаними операціями.

02 серпня 2011 року Іллінецька МДПІ Вінницької області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000152320 (форма «П»), яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 123.1 статті 123 , пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України зменшила ТОВ «Сорочанський мірошник» розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року на 2928831,00 грн. та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1,00 грн.

02 серпня 2011 року Іллінецька МДПІ Вінницької області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000162320 (форма «Р»), яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 123.1 статті 123, пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Сорочанський мірошник» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 264990,25 грн., у тому числі: 212728,00 грн. - за основним платежем, 52262,25 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями.

02 серпня 2011 року Іллінецька МДПІ Вінницької області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000172320 (форма «В4»), яким згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 123.1 статті 123 , пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України зменшила ТОВ «Сорочанський мірошник» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2011 року на 4074,00 грн. та застосувала штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зафіксовані у акті перевірки, не були спростовані позивачем в процесі розгляду справи належними та допустимими доказами.

Однак, погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Пунктом 198.4 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

При цьому, наявність у покупця (замовника) належно оформлених документів, які відповідно до Закону України Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) необхідні для віднесення витрат на оплату вартості товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат, а сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту, не є безумовною підставою для формування валових витрат та податкового кредиту за такими операціями, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування реальності господарських операцій з ТОВ «Газторг України» позивач, крім наявності у нього необхідних первинних бухгалтерських документів (актів прийому-передачі вартісних показників природного газу (т.1 арк. справи 163-174), податкових накладних, платіжних доручень, перелік та реквізити яких наведені на 19, 54-55 аркушах акту перевірки), посилався на акти прийому-передачі та реалізації газу, складені між позивачем (споживачем), ТОВ «Газторг України» (постачальником) та Іллінецьким УГГ - філією ВАТ «Вінницягаз» (газотранспортною організацією), які містили припис газотранспортної організації про те, що позивачу необхідно погасити заборгованість та провести 100% попередню оплату, зокрема, за транспортування та постачання газу (т.1 арк. справи 227-230).

Належних та допустимих доказів, на які в акті перевірки посилається податковий орган в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість за вказаним епізодом, зокрема, щодо того, що: вказана у договорах на постачання природного газу юридична адреса ТОВ «Газторг України» не відповідає юридичній та фактичній адресі товариства, які зазначені в реєстраційних документах; у ТОВ «Газторг України» відсутнє майно та інші матеріальні ресурси, економічно необхідні для здійснення операцій з купівлі-продажу, матеріали справи не містять, з урахуванням того, що на 19 аркуші акту перевірки податковий орган вказує, що за даними декларації з податку на прибуток за 2010 рік (вх. № 676503 від 27 січня 2011 року) виручка від реалізації товарів (робіт, послуг) ТОВ «Газторг України» за 2010 рік склала 609200300,00 грн.

Разом з цим, вказані обставини судами попередніх інстанцій перевірені не були, тоді як зазначені обставини стосуються предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Крім іншого, колегія суддів вказує, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, такі обставини можуть бути підтверджені вироком суду про визнання осіб, які укладали договори та склали первинні документи, які містять відомості про господарські операції, зокрема, щодо виконання (невиконання) сторонами умов оспорюваного правочину.

Разом з цим, доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ж ТОВ «Газторг України», матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування правомірності віднесення до складу валових витрат відсотків по кредиту за кредитним договором № СМ-1/07 від 12 квітня 2007 року, укладеним позивачем з Компанією «Trittico Holdings Limited» (Республіка Кіпр), взятому для придбання цілісного майнового комплексу у АК «Промислово-фінансовий банк», а також вартості придбаного у АК «Промислово-фінансовий банк» цілісного майнового комплексу, а податку на додану вартість, сплаченого у складі такої вартості - до складу податкового кредиту, позивач посилався на те, що вказаний комплекс будівель та споруд, який розташований за адресою: Вінницька обл., Іллінецький р-н, с. Сорока, вул. Гагаріна, 3а, був придбаний з метою використання у власній господарській діяльності.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 061569, видами діяльності за КВЕД, які здійснює ТОВ «Сорочанський мірошник», є: 63.12.0 - складське господарство; 15.61.0 - виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості; 15.89.0 - виробництво продуктів, не віднесених до інших групувань; 51.21.0 - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту (т.1 арк. справи 12).

Також, матеріали справи містять сертифікати відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки № 3905 від 09 листопада 2010 року та № 4790 від 31 жовтня 2011 року, згідно яких послуги із зберігання зерна та продуктів його переробки, які надає ТОВ «Сорочанський мірошник» за адресою: Вінницька обл., Іллінецький р-н, с. Сорока, вул. Гагаріна, 3а, відповідають правилам і технічним умовам, що встановлені Технічним регламентом зернового складу, затвердженим наказом Міністерством аграрної політики України від 15 червня 2004 року № 228 (т.1 арк. справи 231-232).

Разом з цим, вказаним обставинам судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка.

Також, в обґрунтування правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість по епізоду з придбання позивачем у ТОВ «Корпорація Ровекс» послуг з охорони об'єктів ТОВ «Сорочанський мірошник» (цілісного майнового комплексу, придбаного у АК «Промислово-фінансовий банк») податковий орган посилався на те, що такі витрати пов'язані з утриманням невиробничих фондів, з огляду на те, що більша частина основних засобів не введена в експлуатацію (відсутні акти введення об'єктів в експлуатацію, амортизація по ним не нараховується) та не законсервовані (не надано актів консервації).

Я вбачається з положень пункту 1.2 статті 1, підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ТОВ «Сорочанський мірошник» (покупцем) та АК «Промислово-фінансовий банк» (продавцем), предметом даного договору є нерухоме майно, на момент підписання даного договору продавець гарантує, що він має у безумовній власності нерухоме майно, а також набув та належним чином зареєстрував своє право на нерухоме майно відповідно до законодавства України і ця реєстрація точно відображає фактичний стан нерухомого майна та його основні характеристики, як це вимагається законодавством України.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Право власності на об'єкт незавершеного будівництва підлягає державній реєстрації у разі необхідності укладення правочину щодо об'єкта незавершеного будівництва.

Пунктом 1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно: 1) житлові будинки; 2) квартири; 3) будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; 4) споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; 5) приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Згідно з абзацом 1 пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), державній реєстрації підлягає право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

При цьому, абзацами 3, 4 пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що державна реєстрація права власності на об'єкти незавершеного будівництва проводиться у порядку, визначеному Положенням, з урахуванням особливостей, встановлених у розділі IV Положення. Не підлягають державній реєстрації право власності та інші речові права на тимчасові споруди.

Матеріали справи містять також витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та АК «Промислово-фінансовий банк», в якому вказано, що предметом правочину є комплекс будівель та споруд.

Разом з цим, вказаним обставинам судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування правомірності віднесення до складу валових витрат суми 168709,00 грн., сплаченої у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) позивачем були надані до перевірки первинні бухгалтерські документи, зокрема: видаткові накладні,акти здачі-приймання робіт (надання послуг), первинні банківські та касові документи, про що вказано у пункті 4 узагальненого переліку документів, які було використано при проведення перевірки, який є додатком № 4 до акту перевірки (т.1 арк. справи 97-101), копії яких знаходяться в матеріалах справи (т.3 арк. справи 1-250, т.4 арк. справи 1-250, т.5 арк. справи 1-250, т.6 арк. справи 1-160).

Разом з цим, податковий орган, перевіряючи вказані документи вибірковим порядком, прийшов до висновку про відсутність у позивача розрахункових, платіжних та інших документа мів, не зазначаючи при цьому, по яких саме господарських операціях та з якими конкретно контрагентами позивач не підтвердив правомірність віднесення витрат до складу валових, що є порушенням вимог пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, взагалі не надали вказаному епізоду будь-якої правової оцінки, обставин щодо наявності (відсутності) позивачем порушень вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів не встановили, мотивів, з яких суди виходили при прийнятті рішень, і положень закону, якими суди керувалися, не зазначили.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати законними і обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні також врахувати, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товарів (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту. Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення понесених витрат до складу валових та у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сорочанський мірошник» задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2011 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2012 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна