Рішення № 40903687, 07.10.2014, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Відділ у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України

Справа № 369/7125/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

07.10.2014 року Києво - Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.

при секретарі Дідур М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, треті особи: управління Державної міграційної служби України у Києво-Святошинському районі Київської області, служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського з даним позовом, мотивуючи його тим, що на праві приватної власності йому належить житловий будинок АДРЕСА_2.

14.08.2010 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, після чого остання оселилась в належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_2 без реєстрації місця проживання.

21 лютого 2011 року у сторін народилася донька ОСОБА_3, яку було зареєстровано у будинку позивача 13 квітня 2011 року.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року наш шлюб розірвано.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про сплату аліментів на дитину.

Згідно з п. 1 цього договору сторони досягли домовленості, що після припинення шлюбу донька ОСОБА_3 залишиться на вихованні матері.

На виконання домовленості щодо місця проживання дитини у травні 2013 року ОСОБА_2 разом з дитиною переїхала на постійне місце проживання в належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1, що встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.04.2014 року.

Тим часом на вимогу добровільно зняти дитину з реєстрації в належному позивачу будинку ОСОБА_2 всупереч домовленості відмовляється, перешкоджаючи позивачу у користуванні та розпорядженні власністю.

Тому позивач просив позбавити ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_2 та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод у користуванні власністю шляхом зняття малолітньої ОСОБА_3 з реєстрації місця проживання.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 та її представник проти задоволення позову заперечували.

Представник Служби у справах дітей Києво-Святошинської РДА позовні вимоги не визнав.

Третя особа Управління Державної міграційної служби України у Києво-Святошинському районі про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Суд, заслухавши пояснення сторін, покази свідків, перевіривши матеріали справи, та зібранні в ній докази, знаходить, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно.

14.08.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

21 лютого 2011 року у сторін народилася донька ОСОБА_3, яку було зареєстровано у будинку 13 квітня 2011 року, що підтверджується довідкою Форми 3 виданої Музичанською сільською радою від 13.09.2013 р.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року шлюб між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

01 лютого 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про сплату аліментів на дитину, згідно з п. 1 цього договору сторони досягли домовленості, що після припинення шлюбу донька ОСОБА_3 залишиться на вихованні матері.

Відповідно до п. 4 ст. 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Згідно з приписами ст. 160 Сімейного Кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 Житлового кодексу УРСР суд визнає особу такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені терміни.

Відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 29 квітня 2014 року по цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_3, Управління Державної міграційної служби України Києво-Святошинського про РВ ГУ МВС України у Київській області про позбавлення права користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні власністю та зняття з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа без самостійних вимог: Служба у справах дітей Києво-Святошинської районної державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житловим будинком шляхом вселення, було встановлено що, малолітня ОСОБА_3 не проживає у спірному будинку з травня 2013 року. ОСОБА_2 не набувала права користування спірним жилим приміщенням у будинку позивача, оскільки після реєстрації шлюбу з позивачем вона не була зареєстрована у його будинку, а залишалась зареєстрованою та зберігала за собою право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, 9/10 часток якої належить їй на праві власності.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Відповідно до ч. 1ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 383 та ст. 391 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи ті обставини, що реєстрація неповнолітньої ОСОБА_3, яка не проживає в даному будинку більше року, перешкоджає позивачу, як власнику будинку, в повній мірі користуватися належними йому правами власника в зазначеному будинку та розпоряджатися своєю власністю, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 29, 316, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст. 160 СК України, ст.ст. 10, 57, 60, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_2 шляхом зняття з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Дубас Т.В.