Ухвала суду № 40900314, 14.10.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/3573/13-к Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.Провадження № 11-кп/780/829/14 Доповідач у 2 інстанції ПолосенкоКатегорія 22 14.10.2014

УХВАЛА

Іменем України

07 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Полосенка В.С.,

суддів: Димарецького В.М., Капічон О.М.,

при секретарях: Похилевич О.В., Журавель К.Б.,

за участю прокурора: Стаховської Н.О.,

потерпілої: ОСОБА_1,

захисника: ОСОБА_2,

обвинуваченої: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_3, обвинуваченої ОСОБА_3 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року, яким:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судиму, -

засуджено за ч. 2 ст.27 ч.2 ст.190 КК України на два роки позбавлення волі; за ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді 6-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.

ОСОБА_3 за ч.ч. 1, 3 ст.358 К України виправдано в зв'язку з відсутністю в її діях склад злочину.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судиму,

засуджено за ч. 2, 4 ст.27 ч.2 ст.190 КК України на два роки позбавлення волі; за ч.2, 4 ст.27 ч.4 ст.190 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.

На підставі ст.70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді 6-ти років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.

Вирок суду щодо ОСОБА_4 в апеляційному порядку не оскаржувався.

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду, в березні-квітні 2009 року до ОСОБА_3, яка працювала на посаді начальника Вишгородського відділення Київського головного регіонального управління ПАТ «ПриватБанк», звернулась ОСОБА_4, яка маючи на меті обернути та свою користь чуже майно, в ході розмови запропонувала ОСОБА_3 взяти участь у погашенні на пільгових умовах кредитів фізичних осіб у комерційних банках України, через внесення частини суми кредиту та придбання цінних паперів, і відповідно отримати з цього певний зиск, хоча реально такої можливості не мала.

Крім того, ОСОБА_4, підбурюючи ОСОБА_3 на сумісні дії, пообіцяла посприяти у погашенні власного кредиту останньої у одному з комерційних банків України.

Вказана пропозиція ОСОБА_3 зацікавила, і в неї, на підставі власних інтересів, виник та сформувався умисел на незаконне заволодіння чужим майном - грошовими коштами громадян у співучасті з ОСОБА_4

В подальшому, діючи умисно, з метою обернути на користь третіх осіб чуже майно, ОСОБА_3 запропонувала потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_5, які мали кредити у комерційних банках України свої та ОСОБА_4 послуги в пільговому погашенні їх грошових зобов'язань. При цьому ОСОБА_3 та ОСОБА_4, маючи намір на заволодіння чужим майном - коштами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і не маючи наміру на виконання взятих на себе зобов'язань, ввели в оману вказаних громадян, запевнивши їх в своїй порядності та в обов 'язковому закритті їхніх кредитів на пільгових умовах.

Зокрема, в травні-червні 2009 року, до ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_1, яку зацікавила пропозиція ОСОБА_3, умови та вартість погашення власного кредиту у АКПБ «УкрСиббанку» на пільгових умовах.

ОСОБА_3, маючи на меті заволодіти чужим майном та обернути його на користь третіх осіб, за попередньою змовою з ОСОБА_4, запевнила ОСОБА_6 в тому, що має можливість їй допомогти та повідомила умови та строку погашення кредиту, які останню повністю задовольнили.

Перебуваючи в офісному приміщенні Вишгородського відділення КГРУ ПАТ «ПриватБанк», яке розташоване у м. Вишгорорді, пр.-т. Мазепи, 8, 15 червня 2009 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 56 600 доларів США (згідно курсу НБУ на вказаний час становить 430 805,24 грн.) та створюючи видимість законності своїх дій видала останній прибутковий касовий ордер № 14907, в якому зазначила про отримання вказаної суми та поставила підписи від імені контролера і бухгалтера.

Отримані грошові кошти ОСОБА_3 у касі банку не оприбуткувала, на пільгове погашення кредиту не спрямувала, а фактично заволодівши ними, в подальшому - 08.09.2009 року у своєму службовому кабінеті Вишгородського відділення КГРУ ПАТ «ПриватБанк» у м. Вишгороді по пр-ту Мазепи, 8, за попередньою домовленістю, передала їх ОСОБА_4, яка розпорядилась ними на власний розсуд. Створюючи видимість законності своїх дій ОСОБА_4, з метою приховати сліди злочину, надала ОСОБА_3 розписку про отримання вищевказаних грошових коштів.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, у вересні 2009 року ОСОБА_3 за пропозицією ОСОБА_4, маючи на меті обернути чуже майно на свою користь та користь третіх осіб, повідомила ОСОБА_1 про те, що є можливість погасити інший кредит родини ОСОБА_1 у АКБ «ПравексБанк» на пільгових умовах.

04.09.09 у офісному приміщенні Вишгорордського відділення КГРУ «ПриватБанк», яке розташоване у м. Вишгороді, пр-т Мазепи, 8, ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 60 000 доларів США (згідно курсу НБУ на вказаний час становить 479 100 грн.) та створюючи видимість законності своїх дій, видала прибутковий і касовий ордер № 07, в якому зазначила про отримання вищезазначеної суми та поставила підписи від імені контролера і бухгалтера.

Отримані грошові кошти ОСОБА_3 у касі банку не оприбуткувала, на пільгове погашення кредиту не спрямувала, а фактично заволодівши ними, 08.09.2009 у своєму службовому кабінеті, згідно попередньої домовленості, передала їх ОСОБА_4, яка використала їх на власний розсуд. Створюючи видимість законності своїх дій, ОСОБА_4 з метою приховати сліди злочину, надала ОСОБА_3 розписку про отримання вищевказаних грошових коштів.

Внаслідок своїх умисних протиправних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заволоділи грошовими коштами ОСОБА_1 на загальну суму 116 600 доларів США (за курсом НБУ на той час становить 909 905,24 грн.), що відповідно до примітки до статті 185 КК України є особливо великим розміром.

Крім того, у вересні 2009 року ОСОБА_3, повторно, маючи на меті заволодіти чужим майном та обернути його на користь третіх осіб, за попередньою змовою з ОСОБА_4 запропонувала місцевому підприємцю ОСОБА_5 погасити її кредит у ПАТ «ПритватБанку», на пільгових умовах.

При цьому ОСОБА_3 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4, запевнила ОСОБА_5 в тому, що вона та ОСОБА_4 мають можливість їй допомогти та повідомила умови та строки погашення кредиту, які останню повністю задовольнили.

08.09.09 ОСОБА_5 перебуваючи в офісному приміщенні Вишгородського відділення КГРУ ПАТ «ПриватБанк», яке розташоване в м. Вишгороді, пр-т Мазепи, 8, у присутності ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 8700 доларів США то курсу НБУ на вказаний час становить 69 556,5 гри.) та є значним розміром.

Отримані грошові кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на пільгове погашення кредиту не спрямували, а заволодівши ними, використали їх на власний розсуд.

ОСОБА_3 виправдано за ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України у зв'язку з відсутністю в її жіях складу злочину.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник ОСОБА_2 та обвинувачена подали апеляційні скарги, в яких просять вирок суду в частині засудження ОСОБА_3 за ч.2 ст.27, ч.2, 4 ст.190 КК України скасувати та закрити вказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 в зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину.

На думку апелянтів, вирок суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду суперечать матеріалам справи, а дії ОСОБА_3 щодо розкрадання чужого майна шляхом шахрайства, кваліфіковані неправильно, оскільки не містять складу вказаного злочину.

Вказують, що судом не взято до уваги покази потерпілої ОСОБА_5, яка 08.09.2009 року особисто передала гроші ОСОБА_4 і була очевидцем передачі належних ОСОБА_1 грошей ОСОБА_3 ОСОБА_4, написанні розписки останньою ОСОБА_3 про отримання грошей і для якої мети, їх спілкування між собою, що ОСОБА_4 запевняла як її, так і ОСОБА_3, що гроші від неї та ОСОБА_3 вона бере для погашення кредитів її та ОСОБА_1

Зазначають, що факт передачі ОСОБА_3 ОСОБА_4 грошей, отриманих від потерпілої ОСОБА_1, саме для погашення кредитів підтверджується також розпискою від 08.09.2009 року, написаною ОСОБА_4 в присутності потерпілої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_8, відповідно до якої ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_3 гроші саме на погашення кредитів, у разі неможливості погашення кредитів, ОСОБА_4 зобов'язалася повернути ОСОБА_3 взяті кошти.

Посилаються на те, що судом не взято до уваги той факт, що потерпіла ОСОБА_5 не має ніяких претензій до ОСОБА_3 щодо повернення грошей, переданих нею засудженій ОСОБА_4 та що вона не подавала заяви до правоохоронних органів про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, в зв'язку з чим на думку апелянтів ОСОБА_3 незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності.

Також обвинувачена вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги її позитивну характеристику, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та матері похилого віку, яка є інвалідом першої групи.

Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винною та призначити їй покарання за ч.1 ст.358 КК України у виді одного року обмеження волі, за ч.3 ст.358 КК України у виді двох років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_3 призначити у виді семи років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є її особистою власністю.

На думку прокурора вирок суду в частині виправдання ОСОБА_3 за ч.1, 3 ст.358 КК України підлягає скасуванню, в зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Вислухавши доповідь судді, думку прокурора в підтримку поданої ним апеляційної скарги, обвинуваченої та її захисника, які підтримали свої апеляційні скарги та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим та вмотивованим.

Вина ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованих їй злочинів підтверджується сукупністю доказів, які повно та всебічно досліджені під час судового розгляду.

Як вбачається вироку суду, обвинувачена ОСОБА_3 під час розгляду кримінального провадження, вини своєї в інкримінованих ій злочинах не визнала та пояснила, що ніякої домовленості між нею та ОСОБА_4 про спільне заволодіння грошовими коштами громадян не існувало, ніякої користі від цього не мала, лише хотіла допомогти людям.

Не зважаючи на невизнання обвинуваченою своєї вини, судом правильно встановлені фактичні обставини кримінального провадження та дана належна оцінка доказам, якими доведено винність ОСОБА_3 у вчиненому.

Так, вина ОСОБА_3 підтверджується:

- показами потерпілої ОСОБА_1, яка пояснила що взяла кредит в АКІБ „ УкрСиббанк" в розмірі 300 0000 доларів США. Її чоловік також взяв кредит у АКБ „ПравексБанк" на суму 490000 доларів США. У 2009 році, коли у чоловіка виникли проблеми з роботою, то виникла також проблема оплати кредиту, і коли її син ОСОБА_10 розповів , що йому порадили людину, яка працює в банку та може погасити кредит на пільгових умовах, то вона погодилась. На початку червня 2009 року вона зустрілась з ОСОБА_3 у неї на роботі і та повідомила, що має можливість погасити кредити її родини. Враховуючи , що зустріч була в службовому кабінеті, а також те, що ОСОБА_3 є начальником відділення банку, вона довірилась їй. Крім того, ОСОБА_3 переконливо пояснила, що існує якась програма пільгового погашення кредиту, ніяких проблем не буде, а також те, що необхідно дати їй 56600 доларів США для пільгового погашення кредиту. Вони домовились про наступну зустріч, 15 червня 2009 року разом із сином та документами на її кредит, а також грошовими коштами в сумі 56600 доларів США приїхали до ОСОБА_3 на роботу та передали їй документи та грошові кошти. Остання перерахувала гроші та видала прибутковий касовий ордер, який при них підписала та поставила штамп банку.

Пізніше вона таким чином надала ОСОБА_3 ще 60000 доларів. ОСОБА_3 надала їй дві розписки про отримання грошових коштів. Після цього, вона неодноразово телефонувала ОСОБА_3 і та повідомляла, що все нормально і проблем не буде.

Приблизно в жовтні 2009 року її викликали в банк, де вони брали кредити та поцікавились чому не сплачуються відсотки по кредиту, а також повідомили ,що їм нічого невідомо про пільгове погашення кредиту. Після чого, вона почала вимагати в ОСОБА_3 повернення грошових коштів, але ОСОБА_3 віддала лише 5 000 доларів США;

- показами свідка ОСОБА_10, який показав суду, що він разом з матір'ю, приїхав у м. Вишгород та зайшовши у відділення «Приватбанку», впевнився що ОСОБА_3 дійсно працює начальником відділення та вона повідомила, що може на пільгових умовах погасити кредит. На наступний день вони з матір'ю привезли грошові кошти в сумі 56 600 доларів США та документи, а ОСОБА_3 виписала на вказану суму касовий ордер та повідомила, що дане питання буде вирішено через місяць. Приблизно через місяць, зателефонувала ОСОБА_3 та поцікавилась чи є в них ще якісь кредити, а коли дізналась, що у них є ще один кредит, то сказала, що необхідно терміново приїхати в банк, оскільки зараз є можливість погасити його. Того ж дня, вони приїхали в банк, привезли з собою 60 000 доларів США та ОСОБА_3 сказала, що схема погашення аналогічна попередній. Проте, ОСОБА_3 з вирішенням кредиту їм не допомогла та почала уникати зустрічей з ними;

- показами свідка ОСОБА_11, який суду показав, що дав дружині 116 500 доларів США, які вона передала ОСОБА_3 для погашення кредиту;

- показами потерпілої ОСОБА_5, яка пояснила , що знає ОСОБА_3, яка працювала начальником відділення „ПриватБанку" в м.Вишгороді. На початку вересня 2009 року ОСОБА_3 їй повідомила , що є можливість погасити її кредит на пільгових умовах. Пізніше їй зателефонувала та повідомила, що необхідно підійти до неї на роботу для зустрічі з людьми, які будуть вирішувати питання пільгового погашення кредиту. Коли вона підійшла на роботу до ОСОБА_3, то там знаходилась як вона пізніше дізналась, ОСОБА_4, та ще жінка яку звали ОСОБА_12. При ній вони рахували велику суму долларів США. Вона передала ОСОБА_4 8700 доларів США. ОСОБА_3 грошових коштів не отримувала, а їх взяла ОСОБА_4 Через декілька місяців їй стало відомо від ОСОБА_3що їй нараховані штрафні санкції та проценти за несплату кредиту;

- показами свідка ОСОБА_13, який пояснив, що працює на посаді першого заступника директора Київського ГРУ ПАБ КБ «ПриватБанк», і після того коли керівника Вишгородського відділення «Приватбанку» ОСОБА_3 було взято під варту, у банку провели службову перевірку її діяльності, в ході проведення якої стало відомо, що остання отримувала грошові кошти від громадян для пільгового погашення кредитів.

- показами свідка ОСОБА_14, який пояснив, що в 2009 році його дружина повідомила, що ОСОБА_3 може на пільгових умовах погасити кредит. Після чого в службовому кабінеті ОСОБА_3 він передав їй 51 тисячу доларів США, а вона видала ордер на підтвердження взяття грошових коштів. Та стверджувала,що протягом двох місяців кредит буде погашено. Проте, коли за спливом часу кредит погашено не було він разом з дружиною приїхали до ОСОБА_3, щоб повернути свої кошти, на що остання пояснила, що вказану суму передала ОСОБА_4, а лише через рік повернула кошти.

Крім того, винність ОСОБА_3 у вчиненому підтверджується копією наказу № 281-к від 01 жовтня 2003 року про призначення на посаду начальника Вишгородського відділення «ПриватБанку»ОСОБА_3 та копією внутрішньої довіреності № КІ-369-1 із посадовими обов'язками та правами останньої; листом начальника Вишгородського відділення «ПриватБанку»ОСОБА_3 №1517 від 04 лютого 2010 про те, що нею було видано ОСОБА_1 неіснуючі платіжні документи, замість розписки: прибуткові касові ордери № 14907 від 15 червня 2009 та № 07 від 04 вересня 2009року, прибуткові касові ордери були підписані особисто начальником відділення за бухгалтера та касира; протоколом виїмки від 09 квітня 2010 року, відповідно до якого у ОСОБА_3 вилучено розписку від імені ОСОБА_4 на суму 116 600 доларів США від 08 вересня 2009 року; висновком криміналістичної експертизи № 147 від 17 березня 2010 року підпис в графі «Контролер» прибуткового касового ордеру № 14097 від 15 червня 2009 року виконаний ОСОБА_3 та іншими доказами.

Зазначені докази узгоджуються між собою та повністю знайшли своє відображення у вироку суду.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 тривалий час працювала на посаді начальника відділення «ПриватБанку», тобто була службовою особою і їй достовірно було відомо про відсутність пільгового погашення кредиту.

Тому посилання апелянтів про відсутність умислу в діях ОСОБА_3 на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1, 4 ст. 190 КК України не ґрунтуються на матеріалах справи.

З урахуванням зібраних та перевірених доказів, судом першої інстанції дії обвинуваченої ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ч.2 ст.27 ч.2 ст.190 та за ч.2 ст.27 ч.4 ст.190 КК України.

Всупереч доводам адвоката, суду першої інстанції було відомо про рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 травня 2010 року, тому посилання апелянта на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не виконано вказівку Вищого спеціалізованого суду України і не взято до уваги дане рішення, є безпідставними.

З огляду на вищевикладене твердження захисника та обвинуваченої про те, що вирок суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду однобокі, з обвинувальним ухилом щодо обвинуваченої, не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать ним, не підтверджені належними доказами й ґрунтуються в порушення кримінально-процесуального закону на припущеннях, відсутність складу наведених вище злочинів, не можна визнати обґрунтованими..

Що стосується посилань в апеляційній скарзі прокурора на незаконне виправдання ОСОБА_3 за ч.ч.1, 3 ст.358 КК України, то вони є безпідставними.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.358 КК України, склад даного злочину полягає в активних діях особи щодо підроблення документа, який видається підприємством, установою, організацією, який надає права або звільняє від обов'язків , з метою використання як підроблювачем так і іншою особою.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 заповнюючи прибутковий касовий ордер № 14097 від 15 червня 2009 року, шляхом внесення до нього сум коштів, отриманих від потерпілої ОСОБА_1 діяла не від імені банківської установи, а з власних мотивів, засвідчуючи факти отримання коштів від потерпілої.

Зазначений документ, виданий потерпілій ОСОБА_1 не надав жодних прав та не звільнив від обов'язків ні потерпілу, ні обвинувачену.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зважаючи на викладене, доводи прокурора про необгрунтованість висновку суду щодо відсутності в діях обвинуваченої складу злочину, передбаченого чч. 1,3 ст.358 КК України, що полягало у повторному внесенні певних відомостей до прибуткового касового ордеру № 7 від 09 вересня 2009 року не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду провадження.

Разом з тим, доводи обвинуваченої про те, що судом не в повній мірі враховані пом'якшуючі покарання обставини та дані про її особу, внаслідок чого їй призначено надмірно суворе покарання, є слушними

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_3 покарання не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 позитивно характеризується, до кримінальної відповідальності притягується вперше, частково відшкодувала завданій потерпілій матеріальні збитки, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_5, матір, яка є інвалідомом першої групи, має статус постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, під час апеляційного розгляду обвинувачена частково визнала свою вину і розкаялась у вчиненому, попросила вибачення у потерпілої, яка не наполягала на призначенні обвинуваченій покарання у виді позбавлення волі. Вказані обставини апеляційний суд визнає пом'якшуючими покарання обвинуваченій.

Зважаючи на обставини вчинення злочину та її роль у скоєному, а також на вказані пом'якшуючі обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, колегія суддів вважає за можливе застосувати до ОСОБА_3 ст. 69 КК України та призначити їй основне покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.190 КК України у виді трьох років позбавлення волі.

Більше того, відповідно до вироку Вишгородського районного суду Київської області від 5 грудня 2011 року ОСОБА_3 було визначено покарання за ч. 4 ст. 190 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж КК у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного їй майна, який було скасовано ухвалою апеляційного суду Київської області, але не з підстав м'якості.

Під час апеляційного розгляду справи від обвинуваченої ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона просить застосувати до неї п.п. в.,є, ст.1; ст.2 Закону України «Про амністію у 2014 році» та закрити кримінальне провадження щодо неї.

19 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про амністію у 2014 році» № 1185-VII від 8 квітня 2014 року.

Статтею 2 даного Закону передбачено, що необхідно звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених за будь-які злочини, які не поєднані з насильством, небезпечним для життя та здоров'я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_3 утримувалась під вартою з 05 грудня 2011 року по 01 березня 2012 року та з 10 липня 2012 року по 18 червня 2013 року, з 14 червня 2014 року по 7 жовтня цього ж року, тобто на день набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році», обвинувачена на момент апеляційного розгляду справи відбула більше півтора року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду підлягає зміні, а апеляційні скарги прокурора, обвинуваченої та її захисника - частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 409 КПК України, -

У Х В А Л И ЛА :

Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 24 червня 2014 року в частині призначеного покарання ОСОБА_3 змінити, пом'якшивши покарання.

Вважати ОСОБА_3 засудженою за ч.2 ст.27, ч.2 ст.190 КК України на два роки позбавлення волі, за ч.2 ст.27, ч.4 ст.190 КК України із застосуванням ст.69 цього ж КК на три роки позбавлення волі, з конфіскацією всього належного їй майна.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією всього належного їй майна.

Обвинувачену ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання на підставі ст.2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши її з-під варти негайно в залі суду.

В решті вирок суду залишити без змін.

Головуючий:

Судді: