Рішення № 40899801, 30.09.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа № 911/3411/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про стягнення боргу,

представники:

позивача: Ковалевський Р.В. (дов. б/н від 21.06.2012);

відповідача: Лапшикова О.Г. (№ 23-07/01 від 23.07.2014).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву № 18.2-475 від 05.08.2014 про забезпечення позову.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2014 порушено провадження та призначено її до розгляду на 26.08.2014.

Ухвалою від 26.08.2014 судом було відмолено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Крім того, ухвалою від 26.08.2014 розгляд справи було відкладено на 16.09.2014.

16.09.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Міністерства аграрної політики та продовольства України. Заява обґрунтована тим, що Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" є держаним підприємством та прямо підзвітне Міністерству аграрної політики та продовольства України, тож на думку відповідача рішення суду у даній справі може вплинути на інтереси останнього. Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача та відмовляє в задоволенні вказаного клопотання, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.7. Статуту Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" підприємство є юридичною особою та володіє закріпленим за ним на праві господарського відання майном. Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством.

Враховуючи, що Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" є окремою юридичною особою, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи Міністерства аграрної політики та продовольства України, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт", тож рішення у справі безпосереднього стосується лише інтересів сторін, та не впливає на права та обов'язки Міністерства аграрної політики та продовольства України.

В судовому засіданні 16.09.2014 було оголошено перерву до 30.09.2014.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд заслухав пояснення представників сторін, позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

27.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (позичальник) було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1, відповідно до п.п. 1.1., 1.1.1. якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами надалі за текстом кожна частина окремо - транш, а в сукупності - транші, на умовах визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 130000000,00 грн зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 24% річних в порядку визначеному цим договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 25.12.2014 включно.

Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів (п. 1.2. договору).

Позичальник зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку, визначеному цим договором (п. 3.3.4. договору).

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, в повній сумі (п. 2.7. договору).

Так, відповідно до меморіального ордеру № 92878250 від 27.12.2013 позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 54156500,00 грн (копія міститься в матеріалах справи), а отже належним чином виконав свої договірні зобов'язання.

Приписами статей 175, 173 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статей 1054, 1049, 1048, 1050, 627 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондується з приписами статей 525, 526 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник в порушення умов договору сплачував відсотки за користування кредитом невчасно та не в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з рахунку.

У випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 1.1.2., 2.7., 3.3.13.1. - 3.3.13.3 цього договору, плата за користування кредитом встановлюється в розмірі 26% річних починаючи з моменту невиконання зазначених зобов'язань. Плата за користування кредитом у розмірі 26% річних діє до дня (включно) виконання умов передбачених п.п. 1.1.2., 2.7., 3.3.13.1. - 3.3.13.3 цього договору. При цьому сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру плати за користування кредитом є заздалегідь погодженим (п. 1.1.3. договору).

У випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. 3.3. цього договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання цим договором, на одинадцятий календарних день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до позичальника (п. 4.3. договору).

Відтак, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, банком було збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами до 26% річних в порядку п. 1.1.3. договору. Крім того, у позивача виникло право вимагати повернення суми грошових коштів в порядку п. 4.3. договору.

Так, позивач звертався до відповідача з листом № 2/39-17/5589 від 05.05.2014, вимогою № 2/39-17/5906 від 13.05.2014, претензією № 18.2-456 від 23.07.2014 в яких просив погасити існуючу заборгованість, а також повернути у повному обсязі суму кредиту та сплатити нараховані штрафні санкції (копії вказаних документів та доказів їх надсилання містяться в матеріалах справи).

Отже, у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором у відповідача утворилась заборгованість за кредитом перед позивачем у сумі 54156500,00 грн та 2198902,26 грн заборгованості за процентами.

Крім того, позивачем також було нараховано 32652,19 грн пені за несвоєчасну сплату процентів та 910000,00 грн штрафу.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.1. договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, можливих комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно п. 4.2. договору у випадку порушення позичальником вимог п. 3.3. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту, визначеного п. 1.1. цього договору, за кожний випадок порушення.

Так, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, та згідно якого сума пені становить 32652,19 грн пені, суд встановив, що він є арифметично вірним.

Щодо розрахунку штрафу суд зазначає наступне. Так, з розрахунку, наданого позивачем вбачається, що останнім нараховано 390000,00 грн штрафу за прострочу сплати відсотків. Оскільки, судом вже було встановлено, що відповідачем було допущено прострочку сплати відсотків за користування кредитними коштами, суд вважає обґрунтованою суму штрафу у розмірі 390000,00 грн штрафу за трьома фактами такої прострочки.

Додатково позивачем нараховано 520000,00 грн штрафу за порушення п. 3.3.13.1 договору.

Так, п. 3.3.13.1 договору встановлено, що позичальник зобов'язаний в строк не пізніше 3 місяців з моменту укладання цього договору перевести на поточні рахунки, відкриті в АТ «Дельта Банк», щомісячні находження грошових коштів у розмірі 70% від загального обсягу надходжень грошових коштів на поточні рахунки, відкриті позичальником в банках України, та щомісячно в термін до 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, надавати кредитору довідки щодо надходжень грошових коштів на поточні рахунки позичальника, відкриті в інших банках України.

З позовної заяви та листів-вимог, наявних в матеріалах справи, вбачається, що позивач нараховує штраф у розмірі 520000,00 грн за невиконання позивачем п. 3.3.13.1 договору лише в частині здійснення дій щодо переведення на поточні рахунки, відкриті в АТ «Дельта Банк», щомісячних находжень грошових коштів у розмірі 70% від загального обсягу надходжень грошових коштів на поточні рахунки, відкриті позичальником в банках України.

Водночас, позивачем не наведено жодних доказів на підтвердження порушення відповідачем п. 3.3.13.1 договору, відсутнє посилання на такі і у позовній заяві та у листах, що надсилались відповідачу, а відтак суд вважає вказані нарахування безпідставними та не обґрунтованими.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав наступне.

Так, відповідач вважає договір кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 таким, що підлягає визнанню недійним з підстав того, що по-перше, не було дотримано порядку, визначеного Законом України «Про здійснення державних закупівель», а саме щодо отримання погодження на таке укладення у органу управління згідно положень ст. 67 Господарського кодексу України, а саме у Міністерства аграрної політики та продовольства України, якому згідно Статуту підзвітне Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" .

Суд зазначає, що такі листи-погодження містяться у матеріалах справи (надані позивачем із поясненнями № 18.2-588 від 29.09.2014).

Відповідач зазначив, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Київській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом здійснення колишніми службовими особами відповідача розтрати державних коштів, зокрема тих, що були отримані за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013. Вказані заперечення судом не приймаються, оскільки в судовому порядку вина відповідних осіб встановлена не була, а вказаний договір відповідачем частково виконувався, здійснювалось погашення відсотків за користування кредитом, а отже правочин є схваленим відповідачем та не підлягає визнанню недійсним з наведених підстав.

Також, відповідач вважає неправомірним застосування процентної ставки у розмірі 26%, посилаючись на положення п. 5.2. договору, яким встановлено, що у разі зміни кредитного ризику, розміру облікової ставки, строку користування кредитом, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентної ставки, встановленої для користування кредитом за цим договором. Для цього кредитор надає під розписку уповноваженій особі позичальника або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідне письмове повідомлення про ініціювання зміни розміру процентної ставки за користування кредитом за цим договором.

Так, відповідач зазначав, що такого повідомлення позивачем зроблено не було, а відтак застосування процентної ставки у розмірі 26% є безпідставним. Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, оскільки позивачем не було збільшено розмір процентної ставки, а лише застосовано процентну ставку, що прямо передбачена у п. 1.1.3. договору для випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених п.п. 1.1.2., 2.7., 3.3.13.1. - 3.3.13.3 цього договору. Крім того, у вказаному пункті договору сторони погодили, що встановлення зазначеного розміру плати за користування кредитом є заздалегідь погодженим. А відтак, позивачем правомірно застосовано процентну ставку у розмірі 26%.

Щодо нарахування штрафу, відповідач вказував, що позивачем неправомірно розраховано штраф у розмірі 0,1% від усього ліміту заборгованості, тоді як на його думку, штраф повинен бути розрахований, виходячи з фактично отриманої відповідачем суми кредиту, тобто 0,1% від 54156500,00 грн.

З вказаними твердженнями суд також не погоджується, виходячи з того, що згідно п. 4.2. договору у випадку порушення позичальником вимог п. 3.3. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 0,1% від суми кредиту, визначеного п. 1.1. цього договору, за кожний випадок порушення. А відтак сторони фактично погодили фіксований розмір штрафу за кожний факт порушення зобов'язань у розмірі 130000,00 грн. Відтак, позивачем правомірно розраховано суму штрафу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 54156500,00 грн заборгованості за кредитом, 2198902,26 грн заборгованості за процентами, 32652,19 грн пені, 390000,00 грн штрафу обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню.

В задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 520000,00 грн штрафу суд відмовляє.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (код ЄДРПОУ 37199618) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (код ЄДРПОУ 34047020) 54156500,00 грн заборгованості за кредитом, 2198902,26 грн заборгованості за процентами, 32652,19 грн пені, 390000,00 грн штрафу, а також 73080,00 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 10.10.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз