Постанова № 40899420, 30.09.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

"30" вересня 2014 р. Справа № 820/11510/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Вітер А.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Ярової Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа - ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення суми, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (відповідач), третя особа - ОСОБА_3, у якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №230 від 04.09.2013 року "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового управління Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області;

- стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 6896,40грн.;

- стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди 10000грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014, позовну заяву залишено без задоволення.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.07.2014, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2014 - скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою судді Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2014 справу прийнято до розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

Позивач повідомив, що розпорядженням №98-к від 29.06.2000 його було призначено на посаду завідувача фінансовим відділом (в подальшому перейменовано на начальника фінансового управління) до Дергачівської районної адміністрації Харківської області. Відповідно до наказу №13-в від 10.06.2013 Фінансового управління Дергачівської районної державної адміністрації позивач відбув в щорічну відпустку з 11 червня 2013 року по 04 вересня 2013 року. Відповідно до наказу №19-в від 25.07.2013 відпустка була продовжена з 05.09.2013 по 24.09.2013.

Як повідомив позивач, на нього з боку керівництва було здійснено тиск, внаслідок чого у червні 2013 року позивачем була написана заява про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Однак, 06.08.2013 позивач звернувся із заявою на ім'я голови Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, де зазначив, що подана заява про звільнення недійсна.

30.08.2013 позивач повторно звернувся до відповідача та знову зазначив, що заява про звільнення недійсна.

Проте, 04.09.2013 розпорядженням №230 Дергачівської районної державної адміністрації ОСОБА_1 було звільнено.

Позивач не погоджується з діями відповідача та вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушення вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді та стягненням на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також позивач вважає, що діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка виразилася в тому, що його ображали своєю безграмотністю та проявами свавілля, він вимушений був звертатися до юристів за консультаціями, втратив сон та вимушений був вживати заспокійливі засоби.

Позивач зазначив, що факт порушення його прав має місце, тому саме це є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди, виходячи з правил розумності та справедливості.

ОСОБА_1 стверджує, що незаконне звільнення завдало йому моральних страждань та спричинило необхідність вжити додаткових зусиль для організації свого життя, що виражається в наступному: незаконне звільнення не лише підірвало ділову репутацію позивача, а також спричинило неможливість працевлаштування на іншу роботу, яка відповідає його досвіду та навичкам.

Як зазначив позивач, він не лише був позбавлений можливості працевлаштуватися, а й зазнав матеріальних труднощів, у нього виникла необхідність позичати кошти для забезпечення елементарних життєвих потреб. Все це спричинило у нього моральні страждання та переживання, які призвели до погіршення стану здоров'я. Не покращує його самопочуття необхідність доводити свою правоту через суд. Моральну шкоду позивач оцінює в десять тисяч гривен.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні та поданих до суду письмових запереченнях (т.2 а.с.77-83) представники відповідача, а у поданих до суду письмових запереченнях (т.1 а.с.133-135) третя особа - проти позову заперечували, посилаючись на те, що сторонами трудового договору було досягнуто домовленості щодо звільнення ОСОБА_1 05.09.2013 за угодою сторін - п.1 ст.36 КЗпП України. Тому представники відповідача та третя особа вважають, що оскаржуваним розпорядженням про звільнення ОСОБА_1 жодним чином не порушено права та інтереси позивача.

Таким чином, представники відповідача та третя особа вважають, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв у межах та у спосіб передбачений законом, у зв'язку із чим представники відповідача та третя особа просили у задоволенні позову відмовити.

Третьою особою подано до суду клопотання про розгляд справи без її участі, у якому вона повідомила, що просить врахувати її позицію, викладену в раніше наданих письмових запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 29.06.2000 розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №98-к був призначений на посаду завідуючого фінансового відділу Дергачівської районної державної адміністрації, як такий, що пройшов за конкурсом (т.1 а.с.154).

26.10.2000 розпорядженням Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №207-к був переведений на посаду начальника фінансового управління райдержадміністрації (т.1 а.с.155).

Судом встановлено, що розпорядженням від 04.09.2013 №230-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника фінансового управління Дергачівської районної державної адміністрації 04.09.2013 за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України (т.1 а.с.212).

Підставою для прийняття розпорядження про звільнення стала заява ОСОБА_1 від 04.09.2013, а також лист-погодження директора Департаменту фінансів Харківської обласної державної адміністрації від 04.09.2013 №04-02-28/180 та подання заступника голови Дергачівської районної державної адміністрації К.Б. Каратаєвої.

З дослідженої в судовому засіданні копії заяви про звільнення вбачається, що позивач просив звільнити його із займаної посади за згодою сторін з 05.09.2013. Ця заява зареєстрована Дергачівською районною державною адміністрацією 04.09.2013 (т.1 а.с.208).

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Слід зауважити, що припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 6 листопада 1992 року, з наступними змінами, передбачено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. (Пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів".)

Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення ж дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 ст. 36 КЗпП України, відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Судом встановлено, що 06.08.2013 позивачем подано до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області заяву, у якій ОСОБА_1 просив його заяву від 04.09.2013 про звільнення за власним бажанням вважати недійсною (т.1 а.с.17).

30.08.2013 позивачем подано до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області заяву, у якій ОСОБА_1 просив його заяву про звільнення його з посади за згодою сторін, датовану 04.09.2013, вважати недійсною заявою та повернути йому (т.1 а.с.16).

Подання позивачем до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області заяв 06.08.2013 та 30.08.2013 про відкликання заяви про звільнення суд вважає свідченням існування у відповідача заяви про звільнення позивача з посади саме до дати реєстрації такої заяви - 04.09.2013.

Отже, з подання позивачем до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області заяв про відкликання заяви про звільнення слідує відсутність волевиявлення позивача щодо звільнення його з посади та відсутність досягнення між сторонами згоди на припинення трудового договору.

Розпорядженням від 04.09.2013 №230-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника фінансового управління Дергачівської районної державної адміністрації 04.09.2013 за угодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі заяви ОСОБА_1, незважаючи на те, що 30.08.2013 позивачем подано до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області заяву, у якій ОСОБА_1 просив його заяву про звільнення його з посади за згодою сторін, датовану 04.09.2013, вважати недійсною заявою та повернути йому.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №230 від 04.09.2013 року "Про звільнення ОСОБА_1" прийнято з порушенням трудового законодавства України та без дотримання вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №230 від 04.09.2013 "Про звільнення ОСОБА_1".

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, порушене відповідачем право ОСОБА_1 на проходження публічної служби підлягає відновленню шляхом його поновлення на попередній посаді.

З урахуванням довідки Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №04-23/275 від 23.09.2014 (т.2 а.с.91), з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 44858,96грн.

Відповідно до п.2 та 3 ч.1 ст.256 КАС України постанова суду щодо поновлення на роботі та в частині стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 10000грн - суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд зазначає, що з наданих позивачем до справи доказів (листка непрацездатності та медичної довідки) не вбачається підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди в сумі 10000грн.

Як наслідок, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.2, 11, 71, 86, 159-163, 186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа - ОСОБА_3, про поновлення на роботі та стягнення суми - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області №230 від 04.09.2013 року "Про звільнення ОСОБА_1".

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника фінансового управління Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області.

Стягнути з Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області (24129939; майдан Перемоги, б.5-А, м.Дергачі, Харківська область, 62300) на користь ОСОБА_1 (НОМЕР_1; АДРЕСА_1, 62370) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 44858,96грн (сорок чотири тисячі вісімсот п"ятдесят вісім грн дев"яносто шість коп.).

Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3450,69грн (три тисячі чотириста п"ятдесят грн шістдесят дев"ять коп.) підлягає негайному виконанню.

Відмовити у задоволенні позовних вимог в іншій частині.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанову складено 06.10.2014.

Суддя Р.В. Мельников