Рішення № 40897843, 06.10.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" жовтня 2014 р.Справа № 921/984/14-г/18 Господарський суд Тернопільської області у складі судді Охотницької Н.В.

Розглянув матеріали справи:

за позовом Комунального підприємства "Тернопільводоканал", вул. Танцорова, 7, м. Тернопіль

до відповідача Приватного підприємства "Приватбуд - А", вул. Київська, 6А, м. Тернопіль

про cтягнення 6 088,23 грн. заборгованості за спожиті послуги, з яких: 3 907,31 грн. - основний борг, 1 723,36 грн. - інфляційні нарахування, 457,56 грн. - 3% річних.

За участі представників:

Позивача: Чорненький В.В., довіреність №10/14 від 02.01.2014 р.

Відповідача: не прибув.

В судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 29, 81-1 ГПК України. Технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Суть справи: Комунальне підприємство "Тернопільводоканал" звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства "Приватбуд - А" про cтягнення 6 088,23 грн. заборгованості за спожиті послуги, з яких: 3 907,31 грн. - основний борг, 1 723,36 грн.- інфляційні нарахування, 457,56 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору №2870 від 27.06.2012 р. відповідачем неналежним чином виконані зобов'язання по оплаті наданих послуг з водопостачання та водовідведення, чим допущено заборгованість в сумі, що заявлена до стягнення.

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 12.09.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 22.09.2014 р., який відкладався на 06.10.2014 р.

Представник позивача в судовому засіданні 06.10.2014 р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Відповідач письмового відзиву на позов не подав, заперечень щодо заявлених позовних вимог суду не представив, його представник у судові засідання не прибув, хоча про час і місце слухання відповідач був повідомлений належним чином в порядку ст.ст. 64, 87 ГПК України, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення із датою вручення "15.09.2014 р.".

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Майново - господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько - договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

27.06.2012 р. між комунальним підприємством "Тернопільводоканал" (надалі - виробник) та приватним підприємством "Приватбуд-А" (надалі - виконавець) укладено договір № 2870 про забезпечення житлових будинків послугами з централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення.

Згідно розділу І договору виробник зобов'язується забезпечити житлові будинки, визначені додатком № 1 до даного договору, а саме, житловий будинок № 6б по вул. Київській в м. Тернополі, що обслуговує виконавець, послугами з централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення господарсько-побутових стоків (централізоване водовідведення), а виконавець зобов'язується забезпечити виконання обов'язків, передбачених ч.2 ст.21 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" та умовами цього договору, а також проводити розрахунки з виробником за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення згідно показників загально будинкових, під'їзних або загальногрупових водолічильників, в порядку, передбаченому чинним законодавством України та умовами даного договору.

Відповідно до п. 2.1.1. договору виробник має право проводити нарахування виконавцю за спожитті послуги з централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення, згідно показників загально будинкових, під'їзних або загальногрупових водолічильників, в порядку, передбаченому чинним законодавством України, та своєчасно отримувати плату за ці послуги від виконавця.

Відповідно до умов Договору, рахунки на оплату послуг складаються виробником та отримуються виконавцем до десятого числа місяця, наступного за тим, в якому надавались послуги (п. 3.4.).

Порядок проведення розрахунків між сторонами за спожиті в поточному місяці послуги, в будь-якому випадку, проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, наступного за тим, в якому надались послуги (п. 3.5 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 10.02.2012 р. № 99, позивачем нараховано та виставлено відповідачу рахунки за період з лютого 2013 р. по червень 2014 р. включно на загальну суму 11 520,87 грн. (копії рахунків знаходяться в матеріалах справи).

Втім, відповідачем здійснено лише часткову оплату послуг з централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення в сумі 7 613,56 грн.

Отже, в порушення умов договорів відповідач не в повному обсязі виконав свої договірні зобов'язання, а саме не в повному обсязі провів оплату за надані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість за період з лютого 2013 р. по червень 2014 р. в сумі 3 907,31 грн. (розрахунок суми заборгованості знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір є обов'язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Оскільки, станом на час розгляду справи судом доказів сплати відповідачем боргу в сумі 3 907,31 грн. не надано, а судом не здобуто, відтак заявлена позовна вимога підлягає до задоволення як така, що підтверджена матеріалами справи, ґрунтується на нормах чинного законодавства та не спростована відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.04.2013 р. у справі № 921/278/13-г/11 позовні вимоги Комунального підприємства "Тернопільводоканал" задоволено та присуджено до стягнення з Приватного підприємства "Приватбуд-А" заборгованість за наданні послуги в період з жовтня 2011 р. по січень 2013 р. в сумі 5 717 грн. 69 коп. та 1 720 грн.50 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Проте, на даний час вищезазначене рішення залишається не виконаним.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В силу ч. 2 ст. 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів відносяться передбачені ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов'язанню, правова природа яких є самостійним способом захисту прав і забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Вищий господарський суд України у п.3 інформаційного листа від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначив, що відповідно до статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (постанова Вищого господарського суду України від 31.08.2011 N 16/587-22/430);

Згідно поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховані 457,46 грн. 3% річних за період з 03.03.2013 р. по 08.09.2014 р. та 1723,36 грн. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2013 р. по липень 2014 р. (розрахунок знаходиться у матеріалах справи)

Розглянувши та перевіривши представлені розрахунки відсотків річних та інфляційних втрат, з огляду на наявність у відповідача заборгованості за договором, суд вважає вимоги позивача в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33,43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, не заперечні відповідачем належними та допустимими доказами та підтверджені матеріалами справи.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору при задоволенні позову покладаються на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 526, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Приватбуд-А" (проспект Степана Бандери, 33, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 31743670) на користь Комунального підприємства "Тернопільводоканал" (вул. Танцорова, 7, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 03353845) - 6 088 (шість тисяч вісімдесят вісім) грн. 23 коп. заборгованості за спожиті послуги, з яких:

- 3 907 (три тисячі дев'ятсот сім) грн. 31 коп. - основний борг;

- 1 723(одну тисячу двадцять три) грн. 36 коп.- інфляційні нарахування;

- 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 56 коп. - 3% річних

та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. в повернення сплаченого судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Сторони вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його підписання 08.10.2014 р. через місцевий господарський суд.

Суддя Н.В. Охотницька