Рішення № 40897728, 30.09.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2014 р. Справа № 911/3661/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» про стягнення боргу,

за участю представників:

позивача: Волохов Д.А. (дов. б/н від 24.04.2014);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» про стягнення 1968 грн 41 коп. передплати за договором, 27 грн 34 коп. 3% річних, 232 грн 27 коп. втрат від інфляції та 164 грн 93 коп. пені.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги недопоставкою відповідачем товару на вказану суму передплати, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього суму попередньої оплати.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.08.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 16.09.2014.

Ухвалою від 16.09.2014 розгляд справи було відкладено на 30.09.2014.

В судовому зсіданні 30.09.2014 суд заслухав пояснення представника позивача, він підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з'явився, проте направив до суду відзив в якому просив суд відмовити в позові з підстав викладених у відзиві. Крім того, від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Враховуючи, що відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 30.09.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2012 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Іскра» до Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» було укладено договір № 80, відповідно до якого відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 2.1 договору поставка продукції здійснюється відповідно до правил «Інкотермс-2000» на умовах EXW склад постачальника - м. Чернігів, вул. Квітнева,17.

Відповідно до п. 2.4 датою поставки продукції є дата виписки постачальником товарної накладної. Також п. 2.4 договору визначено, що накладна вважається специфікацією до цього договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що покупець здійснює оплату за кожну продукції протягом 25 днів з дати поставки цієї партії продукції.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Господарського процесуального кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За приписом ч. 1 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Стаття 218 Цивільного кодексу України встановлює, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що згідно банківської виписки позивач 22.02.2012 перерахував відповідачу три платежі 2754 грн 47 коп, 17336 грн 89 коп. та 21059 грн 86 коп як оплату за запчастини згідно виставлених рахунків, що разом становить 41151 грн 22 коп. (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідач товар поставив не на всю суму передплати, а залишкову суму передплати не повернув не дивлячись на надіслану позивачем вимогу від 30.07.2014 про повернення коштів у зв'язку зі втратою інтересу позивачем у виконанні договору в наслідок прострочення відповідача, яка згідно наданих описів була надіслана лише 26.08.2014 року.

Судом встановлено, що на виконання договору відповідачем у 2012 році згідно накладних №00329, №00216, №00217, №00311, №00254, №00348, №00468, № 00529, №00498, №00539, №00949, №01586, №01589, №01943 було поставлено запчастини на суму 39182 грн 81 коп.

Відтак, різниця суми поставленого товару і суми оплати становить 1968 грн 48 коп.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Так, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з листом-вимогою від 30.07.2014 з вимогою повернення суми передплати з підстав поставки товару не на всю передплачену суму (копія листа-вимоги, а також докази надсилання останнього містяться в матеріалах справи).

Вбачається, що хоча положення ст. 693 Цивільного кодексу України не вимагають обов'язкового дотримання вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, позивач скористався своїм правом та звернувся до відповідача з такою вимогою. Відтак, вбачається, що з моменту отримання вимоги у відповідача виникло грошове зобов'язання в частині повернення суми попередньої оплати.

Відповідач доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати не надав.

Факт неповернення коштів відповідачем також підтверджується довідкою № 215 від 29.09.2014, наданою Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (довідка міститься в матеріалах справи).

Враховуючи наведене, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 1968 грн 48 коп. попередньої оплати обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем не запереченою та не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 27 грн 34 коп. 3% річних, 232 грн 27 коп. втрат від інфляції та 164 грн 93 коп. пені.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, наданий позивачем, суд встановив наступне.

Так, з розрахунку наданого позивачем, вбачається, що періодом заявленим до стягнення є лютий - липень 2014 року, тоді як грошове зобов'язання з повернення грошових коштів в силу вимог ст. 693 Цивільного кодексу України та факту надіслання вимоги виникло у відповідача лише після 26.08.2014, тобто після відправки вимоги про повернення авансового платежу в наслідок чого у відповідача виникло грошове зобов'язання в частині повернення суми попередньої оплати.

Відтак з вказаних підстав суд відмовляє у цій частині позовних вимог.

Що стосується вимоги про стягнення пені на підставі п. 5.1 договору, то суд не знаходить підстав для задоволення вказаної вимоги, оскільки сторони договором не передбачили конкретні строки поставки товару, а вимога про допоставку товару позивачем відповідачу не направлялась, відтак визначити строк, в який повинна була здійснена поставка встановити неможливо.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних, в порядку ст. 38 ГПК України, сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Союз-Київ» (код ЄДРПОУ 25272811) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Іскра» (код ЄДРПОУ 30800800) 1968 грн 41 коп. попередньої оплати, а також 1827,00 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Повний текст рішення складено 14.10.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз