Ухвала суду № 40897590, 07.10.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6789/14 Головуючий 1 інст. - Довготько Т.М.

Справа №643/8852/14-ц Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кіся П.В., Кружиліної О.А.,

при секретарі - Рязановій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» та ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зупинення нарахування відсотків по кредитному договору, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Регіон-банк» (далі ПАТ «Регіон-Банк») про визнання недійсним кредитного договору №06/2-26-17/п від 14.10.2005року на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

Свої вимоги обґрунтував тим, що кредитний договір №06/2-26-17/п від 14.10.2005року укладений між ПАТ «Регіон-Банк» та ним був оформлений з порушенням вимог Цивільного кодексу України, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168; Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. Вважає, що кредитний договір укладено з порушенням чинного законодавства, посилаючись на те, що розрахунки між фізичними та юридичними особами можуть бути тільки у гривні та надання і отримання кредиту в іноземній валюті потребує наявності індивідуальної ліцензії. Перед укладанням кредитного договору, ПАТ «Регіон-Банк» не повідомив його у письмовій формі про умови надання кредиту та не надав в повному обсязі інформації про такі умови, не надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні, не надано інформації про вірогідність і наслідки такого подорожчання. Оскільки Банк є агентом валютного контролю, такі його дії (бездіяльність в даному випадку), якими всі ризики знецінення національної валюти України покладено виключно на позивача, як споживача кредитних послуг, є способом зловживання правом та має характер нечесної підприємницької діяльності. Крім того кредитний договір містить положення, що є несправедливими у відповідності ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір містить п.2.2.4, 2.2.5 якими на позивача покладається обов'язок сплатити Банку комісію за оформлення документів для надання кредиту, а також сплачувати комісію в разі внесення змін до договору за ініціативою позивача.

Не погодившись з вказаними позовними вимогами, відповідач ПАТ «Регіон-Банк» подав зустрічний позов в якому просив: стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Регіон-Банк» заборгованість по кредитному договору № 06/2-26-17/П від 14.10.2005року, у розмірі еквівалентному сумі 588 090,90грн.; змінити умови виконання зобов'язання в частині нарахування відсотків, а саме: зупинити нарахування відсотків за Кредитним договором № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року, з дня подачі позову до суду; стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог ПАТ «Регіон-Банк» зазначив, що 14 жовтня 2005 року між АКРБ «Регіон-Банк», правонаступником якого є АТ «Регіон-Банк» та ОСОБА_1, був укладений Кредитний договір № 06/2-26-17/П, із змінами та доповненнями до нього. У відповідності до умов зазначеного Кредитного договору, АТ «РЕГІОН-БАНК» надав ОСОБА_1 кредит у формі кредитної лінії в сумі 40 000,00 доларів США на споживчі потреби, із строком повернення по 08.10.2010 року. Додатковою угодою № 01 від 18.11.2005р. до Кредитного договору сума кредиту була збільшена до суми 50 000,00 доларів США. 17.04.2008 року між сторонами також була укладена Додаткова угода № 4 від 17.04.2008р. (із графіком погашення кредиту), якою Відповідачу було додатково надано кредит в режимі кредитної лінії у розмірі 18 947,00 євро із терміном по 31.03.2009 року. Відповідно до п. 1 даної Додаткової угоди, загальна сума кредитного зобов'язання Позичальника станом на 17.04.2008р. становила еквівалент 50 525,00 євро, з них: 50 000,00 доларів США та 18 947,00 євро. Станом на 08.10.2010 року згідно Додаткової угоди № 10 до Кредитного договору, загальна сума кредиту складала в еквіваленті 95 363,08 євро (складається з 18 947,00 євро; 40 625,00 євро; 50 000,00 дол. США). Також було подовжено строк користування кредиту по 24.12.2010 р. Пізніше, 24.12.2010р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 11, якою строк користування кредитом у сумі еквівалентній 95 363,08 євро було продовжено по 20.01.2012р. Додатковою угодою № 12 від 20.01.2012р. строк користування кредитом було продовжено ще на один рік - до 21.01.2013 р. 21.01.2013 року, Банк та Позичальник виклали Кредитний договір № 06/2-26-17/П від 14.10.2005 року у новій редакції (згідно Додаткової угоди № 13 від 21.01.2013 року) - надалі Кредитний договір. Також було встановлено новий Графік погашення кредиту. Відповідно до умов Кредитного договору, викладеного в новій редакції 21.01.2013р., Банк надає Позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі еквівалентному 101 500,00 євро на строк по 22.07.2013р. Згідно п.3.2.1. вищенаведеного Кредитного договору (викладеного в новій редакції), ОСОБА_1 зобов'язаний забезпечити повернення кредиту в строк по 22 липня 2013 року, шляхом внесення готівкових коштів до каси банку (або шляхом безготівкового перерахування), згідно графіку погашення (Додаток № 1 до кредитного договору). Однак, на протязі тривалого часу, умови Кредитного договору № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року (викладений в новій редакції 21.01.2013 року) ОСОБА_1 не виконуються, що призвело до утворення простроченої заборгованості по сплаті кредиту та відсотків, відповідно до графіку погашення. Неодноразові нагадування Відповідачу про необхідність виконання умов Кредитного договору № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року (викладеного в новій редакції 21.01.2013 року), до очікуваних Банком результатів не призвели - погашення кредиту та відсотків ОСОБА_1 не відбулось. В рамках здійснення заходів щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, 22.03.2013 року Банком було направлено (рекомендованим листом) Позичальнику (ОСОБА_1) письмову Вимогу № 06-2-07/425/1 від 20.03.2013р., про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та намір звернення стягнення на заставлене майно. Крім того, 05.03.2014 року на адресу позивача була направлена ще одна Вимога (вих. № 09-1-03/271/1-3 від 05.03.2014р.) з повідомленням про вручення. Однак, зазначені Вимоги з його боку були проігноровані та жодних дій боржника, щодо визначення можливих шляхів погашення заборгованості ініційовано не було. Внаслідок порушення умов кредитного договору у ОСОБА_1 перед Банком виник борг, який станом на 31.07.2014 року становить 588 090,90 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 44 871,15 дол. США, що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 538 596,85 грн.; загальної суми по відсоткам - 3 912,81 дол. США., що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 46 966,19 грн., з них: сума прострочених відсотків за період з 01.02.2014р. по 27.06.2014р. - 3 302,81 дол. США., що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 39 644,25 грн., сума нарахованих відсотків за поточний місяць станом на 31.07.2014 р.- 610,00 дол. США, що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 7 321,94 грн., сума пені та штрафних санкцій згідно умов Договору застави та з урахуванням ст. 625 ЦК України, за період з 01.02.2014р. по 30.07.2014р. (180 днів) складає - 2 527,86 грн. Приймаючи до уваги, невиконання ОСОБА_1 обов'язків стосовно погашення кредитного боргу та значну суму боргу (з урахуванням щомісячного нарахування відсотків за прострочення сплати суми заборгованості за кредитом), з метою встановлення реальної можливості погашення існуючої заборгованості, що включає прострочений кредит та нараховані відсотки, Банк просить змінити умови виконання кредитного зобов'язання за Кредитним договором за рішенням суду, а саме - зупинити нарахування відсотків з дня подачі позову до суду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 первісний позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила позов ОСОБА_1 задовольнити. Зустрічний позов ПАТ «Регіон-Банк» не визнала та заперечувала проти його задоволення, надав пояснення аналогічні викладених в письмових запереченнях.

Представник відповідача ПАТ «Регіон-Банк» - Стеценко Г.Ф. в судовому засіданні первісний позов не визнала, просила в позові ОСОБА_1 відмовити з підстав, які зазначені у запереченні. Зустрічний позов просила задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ньому.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, залишені без задоволення. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зупинення нарахування відсотків по кредитному договору задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк»» заборгованість за Кредитним договором № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року, у розмірі еквівалентному сумі 588 090,90 грн. та судовий збір у розмірі - 3654,00грн. В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» відмовлено.

На вказане рішення ПАТ «Регіон-Банк» та ОСОБА_1 подано апеляційні скарги. В апеляційній скарзі ПАТ «Регіон-Банк» просить змінити рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2014 року в частині зміни умови виконання зобов'язання відносно нарахування сплати відсотків, а саме зупинити нарахування відсотків за Кредитним договором № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року, з дня подачі позову до суду, тобто з 31.07.2014 року, посилаючись на те що судом у порушення норм матеріального права, необґрунтовано відмовлено в задоволені позову про зупинення нарахування відсотків по Кредитному договору з дати подачі зустрічного позову, неправильно оцінені докази, що сприяло ухваленню не обґрунтованого рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2014 року, скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Також ОСОБА_1 зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог, судом не враховано те, що при наданні Банком позивачу кредиту саме у доларах США були порушені норми чинного законодавства України, крім того, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Регіон-Банк» за зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року, судом не було звернуто увагу, що така заборгованість не є безспірною, а також на посилання представника позивача про неможливість подання доказів, які б це підтверджували.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Згідно ст. 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 638 Цивільного кодексу України, передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України.

Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Так, згідно ст. 627 Цивільного кодексу України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 Цивільного кодексу України, передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До того ж, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 Цивільного кодексу України, кредитний договір укладається в письмовій формі.

Відповідно до ст. 1056 Цивільного кодексу України, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У відповідності з вимогами ч. ч. 1, 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Так, відповідно до статей 524 та 533 Цивільного кодексу України, передбачено право сторін за грошовими зобов'язаннями визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 2785, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.

Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.1049 Цивільного Кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від Відповідача виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525 Цивільного Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 611 Цивільного Кодексу України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, розірвання договору, або зміна умов виконання зобов'язання.

Відповідно до п.2. ст. 651 Цивільного Кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 623 Цивільного Кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:

14 жовтня 2005 року між АКРБ «Регіон-Банк», правонаступником якого є АТ «Регіон-Банк», та ОСОБА_1, був укладений Кредитний договір № 06/2-26-17/П, із змінами та доповненнями до нього. У відповідності до умов зазначеного Кредитного договору, АТ «РЕГІОН-БАНК» надав ОСОБА_1 кредит у формі кредитної лінії в сумі 40 000,00 доларів США на споживчі потреби, із сплатою 14,5 відсотків річних, із строком повернення по 08.10.2010 року /а.с.7-8/.

Додатковою угодою № 01 від 18.11.2005р. до Кредитного договору сума кредиту була збільшена до суми 50 000,00 доларів США/а.с.75/.

17.04.2008 року між Банком та ОСОБА_1 була укладена Додаткова угода № 4 від 17.04.2008р. (із графіком погашення кредиту), якою ОСОБА_1 було додатково надано кредит в режимі кредитної лінії у розмірі 18 947,00 євро із терміном по 31.03.2009 року. Відповідно до п. 1 даної Додаткової угоди, загальна сума кредитного зобов'язання Позичальника станом на 17.04.2008р. становила еквівалент 50 525,00 євро, з них: 50 000,00 доларів США та 18 947,00 євро /а.с.76,77,78/.

Станом на 08.10.2010 року, згідно Додаткової угоди № 10 до Кредитного договору (із графіком погашення кредиту) загальна сума кредиту складала в еквіваленті 95 363,08 євро (складається з 18 947,00 євро; 40 625,00 євро; 50 000,00 дол. США). Також було подовжено строк користування кредиту по 24.12.2010 р. /а.с.79,80,81,82/.

24.12.2010р. між Банком та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду № 11 (із графіком погашення кредиту) якою строк користування кредитом у сумі еквівалентній 95 363,08 євро було продовжено по 20.01.2012р. /а.с.83,84,85,86/.

Додатковою угодою № 12 від 20.01.2012р. (із графіком погашення кредиту) строк користування кредитом було продовжено ще на один рік - до 21.01.2013 р. /а.с.87,88,89,90/.

21.01.2013 року, Банк та Позичальник виклали Кредитний договір № 06/2-26-17/П від 14.10.2005 року у новій редакції (згідно Додаткової угоди № 13 від 21.01.2013 року) - надалі Кредитний договір. Також було встановлено новий Графік погашення кредиту /а.с.91-94,95,96,97/.

Відповідно до умов Кредитного договору, викладеного в новій редакції 21.01.2013р., Банк надає Позичальнику кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі еквівалентному 101 500,00 євро на строк по 22.07.2013р.

Згідно п.3.2.1. вищенаведеного Кредитного договору (викладеного в новій редакції), ОСОБА_1 зобов'язаний забезпечити повернення кредиту в строк по 22 липня 2013 року, шляхом внесення готівкових коштів до каси банку (або шляхом безготівкового перерахування), згідно графіку погашення (Додаток № 1 до кредитного договору).

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, зокрема, стороною позивача, що банком виконані умови укладеного договору та надано йому визначені спірним договором кредитні кошти, що в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилався на те, що кредитний договір № 06/2-26-17/П від 14.10.2005року був укладений з порушенням порядку, передбаченого Законом України «Про захист прав споживачів» та правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зокрема, в частині надання позичальнику всієї необхідної інформації та повідомлення його про покладення на нього валютних ризиків, оскаржуваний договір є недійсними, оскільки банк уклав їх внаслідок використання нечесної підприємницької діяльності та без дотримання вимог валютного законодавства. Крім того кредитний договір містить положення, що є несправедливими у відповідності ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Кредитний договір містить п.2.2.4, 2.2.5 якими на позивача покладається обов'язок сплатити Банку комісію за оформлення документів для надання кредиту, а також сплачувати комісію в разі внесення змін до договору за ініціативою позивача.

Виходячи з положень постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, суд вважав обґрунтованими посилання позивача на поширення на виниклі відносини положень Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII (п. 1 постанови), проте, суд критично оцінив вищевказану позиція позивача щодо порушень з боку відповідача останніх.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов до висновку про те, що сторони, зокрема, позивач підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вважав, що посилання позивача ОСОБА_1 на те, що перед укладенням кредитного договору, як того вимагає ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Банк не повідомив його як споживача про кредитні умови є хибними і повністю спростовується матеріалами справи.

Критично оцінені судом й позиція позивача щодо несправедливості та незаконності умов кредитного договору. Судом встановлено, що умови договору кредиту від 14.10.2005 року не дають підстав вважати, що останній не є несправедливим та незаконним по відношенню до позичальника.

Крім того, судом критично розцінено посилання позивача як на підставу для визнання договору кредиту недійсним на наявність у ньому несправедливих та незаконних умов, оскільки останні не доведені позивачем, як того вимагає ст. 60 ЦПК України. Тому, суд прийшов до висновку про те, що вказані твердження не можуть прийняті ним до уваги, і розцінює їх як спробу позивача уникнути від виконання взятих на себе відповідно до умов зазначених вище угод зобов'язань, а також відповідальності за їх невиконання.

Підписавши договір, позивач засвідчив про те, що він не вважає умови останнього невигідними для себе, дискримінаційними та несправедливими.

.

Також, як визначає п. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК України).

Обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про те, що розрахунки між фізичними та юридичними особами можуть бути тільки у гривні та надання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо лише за наявності у банку індивідуальної ліцензії.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши у установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законом не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмово дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Банк має відповідні дозвільні документи на кредитування в іноземній валюті, копії яких маються в матеріалах справи.

Норми закону, які діяли на момент підписання кредитного договору порушені банком не були.

Також судом було встановлено, що, на протязі тривалого часу, умови Кредитного договору № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року (викладений в новій редакції 21.01.2013 року) позивачем не виконуються, що призвело до утворення простроченої заборгованості по сплаті кредиту та відсотків, відповідно до графіку погашення, що є прямим порушенням ст. 526 Цивільного кодексу України та ст.525 ЦКУ, щодо недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання або зміни його умов.

Неодноразові нагадування Боржнику про необхідність виконання умов Кредитного договору № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року (викладеного в новій редакції 21.01.2013 року), до очікуваних Банком результатів не призвели - погашення кредиту та відсотків ОСОБА_1 не відбулось.

В рамках здійснення заходів щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, 22.03.2013 року Банком було направлено (рекомендованим листом) Позичальнику письмову Вимогу № 06-2-07/425/1 від 20.03.2013р., про рушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та намір звернення стягнення на заставлене майно. Крім того, 05.03.2014 року на адресу боржника була направлена ще одна Вимога (вих. № 09-1-03/271/1-3 від 05.03.2014р.) з повідомленням про вручення.

Однак, зазначені Вимоги були проігноровані з боку ОСОБА_1, та жодних дій боржника, щодо визначення можливих шляхів погашення заборгованості з його боку ініційовано не було.

В порушення взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_1 не виконує належним чином умови Кредитного договору, що проявляється у несплаті основного боргу та відсотків за користування кредитними коштами, що в свою чергу свідчить про факт істотного порушення з боку Відповідача умов Кредитного договору.

Крім того, п.5.1. Кредитного договору передбачена відповідальність -сплата пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки та згідно п.5.3. вказаного кредитного договору у разі порушення умов цього договору Позичальник, крім обумовленої відповідальності, несе відповідальність відповідно до вимог діючого законодавства

Внаслідок порушення умов кредитного договору у ОСОБА_1 перед Банком виник борг, який станом на 31.07.2014 року становить - 588 090,90 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 44 871,15 дол. США, що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 538 596,85 грн.; загальної суми по відсоткам - 3 912,81 дол. США., що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 46 966,19 грн., з них: сума прострочених відсотків за період з 01.02.2014р. по 27.06.2014р. - 3 302,81 дол. США., що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 39 644,25 грн., сума нарахованих відсотків за поточний місяць станом на 31.07.2014 р.- 610,00 дол. США, що по курсу НБУ на 31.07.2014 г. складає - 7 321,94 грн., сума пені та штрафних санкцій згідно умов Договору застави та з урахуванням ст. 625 ЦКУ, за період з 01.02.2014р. по 30.07.2014р. (180 днів) складає - 2 527,86 грн.

Судом встановлено, що невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань по поверненню кредитних коштів та сплаті відсотків відповідно до умов Кредитного договору, свідчить про факт істотного порушення з боку Відповідача умов Кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 15 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України,, прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині зміни умови виконання зобов'язання відносно нарахування сплати відсотків, а саме зупинення нарахування відсотків за Кредитним договором № 06/2-26-17/П від 14 жовтня 2005 року, з дня подачі позову до суду, тобто з 31.07.2014 року,задоволенню не підлягають, оскільки це не передбачено умовами договору.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про часткове задоволення зустрічних позовних вимог.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк» та ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді колегії :