Ухвала суду № 40896214, 01.10.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/6327/2012

Категорія: 9.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Голбан К.В.,

за участю представника позивача Сон К.Е. та представника відповідача Петровського В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровська паляниця» до Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - Білгород-Дністровська ОДПІ ГУ Міндоходів Одеської області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

19.10.2012 р. ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області ДПС (правонаступник - Білгород-Дністровська ОДПІ ГУ Міндоходів Одеської області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000522201 від 10.10.2012 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 319500 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сімі 1 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є протправним, оскільки воно було винесено на підставі помилкових висновків акту перевірки, які не ґрунтуються на діючому законодавстві.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області ДПС від 10.10.2012р. №0000522201.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області 20.02.2013 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2013р. та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У вересні 2012 року, на підставі направлення від 13.09.2012р. №726/2201 та згідно із п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, ревізорами Білгород-Дністровської ОДПІ Одеської області ДПС була проведена позапланова документальна перевірка ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Торгоіл групп» за період з 01.03.2011р. по 31.03.2011р.

За результатами вказаної перевірки податківцями складено акт від 27.09.2012р. №2321/22-118/31257988, в якому зафіксовано порушення ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» вимог п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.10. ст.201 ПК України, розділу 5 та п.11 підрозділу 2 розділу 20 ПК України, п.14 «Порядку заповнення податкової накладної» (затв. наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р.), ч.ч.1,5 ст.203. п.п.1,2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України, п.3 ст.5 та п.1 ст.7 ГК України, п.2 ст.З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, п.3.1, п.4.1 п.8 розділу III, п.3.1 розділу V Наказу ДПА України від 25.01.2011р. №41, в результаті чого, встановлено заниження ПДВ у сумі 319500 грн. за березень 2011р.

На підставі вказаного акту перевірки від 27.09.2012р., уповноваженою особою ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.10.2012р. №0000522201 про збільшення підприємству позивача суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 319500 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкцій на суму 1 грн., у зв'язку з порушенням позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.10. ст.201 ПК України.

Не погоджуючись з зазначеним вище рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та відповідно, з протиправності спірного рішення відповідача, яке було прийнято на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки та без урахування усіх обставин, необхідних для прийняття такого рішення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як слідує з п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

А як видно з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судами обох інстанцій встановлено, що 21.03.2011р. між ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» (покупець) та TOB «Торгоіл групп» (постачальник) було укладено договір поставки №27/03, згідно якого покупець приймає та оплачує постачальнику товар - олію соняшникову нерафіновану, у складі, найменуванню, цінам та в кількості вказаних у відповідних специфікаціях, оформлених у виді додатків які є невід'ємною частиною договору. Крім того, згідно Специфікації №1 від 21.03.2011р., постачальник зобов'язується надати у власність, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: олія соняшникова нерафінована 180 тн. по ціні за 1 тн. без ПДВ - 8 875 грн. на суму 1917000 грн. (у т.ч. ПДВ - 319500 грн.). Умови поставки EXW - Запорізька обл., Чернігівський р-н, смт.Чернигівка, вул.Репина,29, відповідно до правил Інкотермс (в редакції 2000р.); термін поставки до 30.04.2011р.

Пунктом 3.2. цього ж Договору передбачено, що право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання товаророзпорядчих документів (накладної). Пунктом 2.1. Договору передбачено, що розрахунки за постачаємий Постачальником товар здійснюються Покупцем в національній валюті України гривні, по факту поставки не пізніше 120 календарних днів з моменту переходу права власності на товар, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

З матеріалів справи встановлено, що TOB «Торгоіл групп» передало, а TOB «Білгород-Дністровська Паляниця» прийняло олію соняшникову нерафіновану в кількості 180 тон на загальну суму 1917000 грн. (в т.ч. ПДВ 319500 грн.) відповідно до наступних видаткових накладних: №РН-0000015 від 23.03.2011р. на суму - 28095 грн.; №РН-0000020 від 24.03.2011р. на суму - 338031 грн.; №РН-0000021 від 25.03.2011р. на суму - 358159 грн.; №РН-0000022 від 25.03.2011р. на суму - 421740 грн.; №РН-0000027 від 27.03.2011р. на суму - 280095 грн.; №РН-0000028 від 29.03.2011р. на суму - 238879 грн.

За придбаний товар позивач - TOB «Білгород-Дністровська паляниця» перераховано грошові кошти контрагенту - TOB «Торгоіл групп», а саме - 11.05.2011р. на суму 1630000 грн. (банківська виписка №00198), а 16.05.2011р. - 155000 грн. (банківська виписка №00207). Також TOB «Білгород-Дністровська паляниця» в якості оплати був виданий постачальнику і простий вексель серії АА 1448552 від 05.08.2011р. номінальною вартістю 132000 грн.

Крім того, по справі встановлено, що в той же день, т.б. 21.03.2011р. між TOB «Торгоіл групп» та TOB «Білгород-Дністровська Паляниця» був укладений договір зберігання №3-1-03/11, за умовами якого, придбаний позивачем товар - олію у загальній кількості 180 тон було передано на зберігання TOBу «Торгоіл групп», про що, в свою чергу, було складено відповідні акти приймання майна на зберігання. Місце зберігання товару: виробничі потужності TOB «Торгоіл групп» - 71202, Запорізька обл., Чернігівський район, смт. Чернігівка, вул. Репіна,29. В наступному вказаний товар було повернуто поклажедавцеві згідно актів приймання (повернення) майна на зберігання №1-№4.

Про надання послуг зберігання між сторонами підписано акт надання-приймання робіт (надання послуг) від 06.09.2011р. №ОУ-0000033.

Таким чином, на думку суду, вищенаведене свідчить про реальний характер господарських операцій, що мали місце на підставі договору поставки №27/03 від 21.03.2011р.

Також, слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, TOB «Торгоіл групп» на виконання вказаного вище договору поставки було належним чином оформлено та виписано наступні податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за березень 2011р.: №10 від 23.03.2011р. - на суму 280095 грн. (у т.ч. ПДВ - 46682,5 грн.); №22 від 24.03.2011р. - на суму 338031 грн. (у т.ч. ПДВ - 56338,5 грн.); №16 від 25.03.2011р. - на суму 358159,5 грн. (у т.ч. ПДВ 59693,25 грн.); №17 від 25.03.2011р. - на суму 421740 грн. (у т.ч. ПДВ - 70290 грн.); №23 від 28.03.2011р. - на суму 280095 грн. (у т.ч. ПДВ - 46682,5 грн.); №24 від 29.03.2011р. - на суму 238879,5 грн. (у т.ч. ПДВ- 39813,25 грн.).

По справі також встановлено, що усі первинні документи, що підтверджують «товарність» господарських операцій з придбання позивачем олії, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту, залучені до матеріалів справи та підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеним в акті перевірки контрагентом, та обґрунтованість віднесення спірної суми ПДВ до податкового кредиту.

До того ж, як видно з матеріалів справи, позивачем було надано до суду 1-ї інстанції і документальні докази використання отриманого товару у власній господарській діяльності.

Так, 21.04.2011р. TOB «Білгород-Дністровська паляниця» та ПП «Діабаз-2007» було укладено договір комісії №30/11 від 21.04.2011р. та складено специфікацію №1 від 21.04.2011р. до вказаного Договору, згідно яких, позивач передав на комісію ПП «Діабаз-2007» товар - олію соняшникову у кількості 180 тон для подальшої її реалізації на експорт. Згідно цього договору, вказаний товар був переданий ПП «Діабаз-2007» (комісіонер) комітентом (TOB «Білгород-Дністровська паляниця») за адресою розташування складу (Запорізька область, Чернігівський район, с.м.т.Чернігівка, вул.Репіна,29) на підставі актів приймання-передачі №1 від 29.04.2011р. №2 від 04.05.2011р., №3 від 03.05.2011р., №4 від 06.05.2011р. з посвідченнями про якість. Далі, цей товар (т.б. олія) був транспортований на замовлення ПП «Діабаз-2007» з смт.Чернігівка до м.Миколаєва. При чому, надання вказаних транспортних послуг підтверджується актами виконаних робіт та належними чином оформленими товарно-транспортними накладними, які є в матеріалах справи.

В подальшому, як встановлено судовою колегією, з метою виконання даного договору комісії від 21.04.2011р., ПП «Діабаз-2007» уклало зовнішньоекономічний контракт з компанією «OREXIM LIMITED», згідно якого, ПП «Діабаз-2007» продало «OREXIM LIMITED» олію соняшникову нерафіновану, на умовах вказаного контракту; в подальшому підприємство, як комісіонер, звітувало перед ТОВ про виконання договору комісії та перерахувало грошові кошти в оплату проданого за дорученням позивача товару «нерезиденту».

При чому, слід звернути увагу на той факт, що чинність та відповідність законодавству вказаних вище первинних документів, відповідачем ні в акті перевірки, ні під час судового розгляду не заперечувалась.

Згідно з вимогами пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як зазначалося вище, порядок формування податкового кредиту встановлений статтею 198 ПК України.

Так, відповідно до приписів п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України також визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

А згідно з п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України, крім того, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Включена позивачем до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за березень 2011р. сума 319500 грн., т.б. спірна сума податку на додану вартість, на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які були виписані TOB «Торгоіл групп» згідно п.201.1 ст.201 ПК України, відповідно до якого, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються певні реквізити.

У відповідності до п.п.201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна виписується у 2-х примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п.п.1, 6.2 «Порядку заповнення податкової накладної» (затв. Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. №1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Слід вказати при цьому, що будь-яких зауважень стосовно статусу TOB «Торгоіл групп», як платника ПДВ, на час виписки податкових накладних в акті перевірки позивача не міститься.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій за договором поставки товарів №27/03 від 21.03.2011р. стали, зокрема, висновки перевіряючих, встановлені актом №2037/22-118/31257988 від 03.09.2012р.

Однак, вказані посилання відповідача на безтоварний характер спірної господарської операції, на думку судової колегії, є необґрунтованими з огляду на те, що цим актом охоплено період з 01.04.2011р. по 31.03.2012р., в той час як спірні висновки ОДПІ стосовно господарських операцій з TOB «Торгоіл групп» стосуються лише тільки березня 2011р.

Відповідно до ст.3 ГК України, господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України (затв. наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.

Як вбачається зі ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

А відповідно до положень ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, ст.ст.626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як слідує зі змісту ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Але, при цьому, у відповідності до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною ж 1 ст.216 ЦК України визначається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до вимог ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» та TOB «Торгоіл групп» договір не є недійсними в силу вказівки на це в законі, також відсутні будь-які судові рішення про визнання його недійсним, до того ж, реальність господарських операцій за цим договором повністю підтверджується усіма необхідними первинними документами, які наявні в матеріалах справи.

Також, при цьому, слід зазначити, що дана правова позиція суду з питань нікчемності договору повністю узгоджується і з п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім того, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вже зазначалося вище, позивач та його контрагент TOB «Торгоіл групп» належним чином оформили свої договірні правовідносини та на виконання вимог законодавства правильно оформили усі необхідні первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

Згідно з п.5.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затв. наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984), у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Відповідно до п.6 вказаного Порядку №984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Проте, у спірному акті перевірки ТОВа «Білгород-Дністровська Паляниця» не обґрунтовано та в порушення приписів Порядку №984, не конкретизовано в чому саме полягає порушення позивачем вимог п.п.198.2,198.3,198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України з посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку, а тому, відповідно, цей акт правильно був оцінений судом 1-ї інстанції за правилами ст.86 КАС України, як доказ, що не підтверджує наявність такого порушення у зв'язку з включенням ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» до складу свого податкового кредиту спірної суми ПДВ по господарським операціям з TOB «Торгоіл групп».

При цьому, посилання на відсутність довіреностей на отримання товару, довіреностей на приймання товару на комісію та доказів в підтвердження факту транспортування товару не можуть бути прийняті судом до уваги, у зв'язку з тим, що це не свідчить про відсутність фактичного придбання товару, оскільки відносини щодо зберігання товару та передачі його на комісію належним чином оформлені та підтверджені відповідними первинними документами.

Крім того, судова колегія ще раз зазначає, що позивачем, в даному випадку, було в повному обсязі підтверджено первинними документами реальний характер господарських операцій з придбання олії соняшникової у TOB «Торгоіл групп» у березні 2011р., а також подальше використання цього товару у власній господарській діяльності в межах оподаткованих операцій.

Слід також вказати, що заперечуючи проти позову, відповідач не наводить на спростування доводів позивача інших ніж зазначені в акті, обставин та міркувань, які суд вважає безпідставними та лише припущеннями.

Таким чином, враховуючи безпідставність та необґрунтованість висновку МДПІ про порушення ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця» вимог п.198.2, п.198.3, 198.6 ст.198, 201.10 т.201 ПК України, завищення податкового кредиту з ПДВ за березень 2011р. на суму 319500 грн., відсутність доказів на підтвердження наголошених ДПІ обставин, та беручи до уваги наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження реальності господарських операцій за договором з TOB «Торгоіл групп», судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскарженого податкового повідомлення-рішення, що є підставою для його скасування та задоволення позову.

Також, одночасно, апеляційний суд звертає увагу ще й на положення ст.61 Конституції України, згідно зі місту якої, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер.

До того ж, відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської об'єднаної Державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко