Постанова № 40895967, 10.09.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ10 вересня 2014 р. Справа № 804/11966/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняЩербак А.Ю. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Ушакова Н.П. Номировський В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Криворізької об'єднаної державної фінансової інспекції про визнання неправомірними та скасування вимог №850-15/1597 та №850-15/1595 від 27.06.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2014р. Державне підприємство «Криворізька теплоцентраль» звернулося з позовом до Криворізької об'єднаної державної фінансової інспекції та просить визнати неправомірними та скасувати вимоги відповідача №850-15/1597 та № 850-15/1595 від 27.06.2014р. про усунення порушень, виявлених в ході ревізії та ініціювання позовів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем з 11.03.2014р. по 05.06.2014р. було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2012р. по 31.12.2013р. та використання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам та погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами місцевого самоврядування за період з 01.01.2012р. по 31.12.2013р. За результатами вказаної ревізії був складений акт №850-38/105 від 05.06.2014р., а також 27.06.2014р. відповідачем сформовані вимоги за №850-15/1597 та №850-15/1595 про усунення порушень, виявлених в ході ревізії та ініціювання позовів. Позивач не погоджується з вищевказаними вимогами та вважає, що вони не відповідають приписам ст.ст. 1,8, 10,11,15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п.1, п.4, п.6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого указом Президента України від 23.04.2011р. №499/2011 та Методичним рекомендаціям щодо підготовки територіальними органами Держфінінспекції України інформації про результати контрольно-ревізійної роботи, затверджених наказом ДФІ України від 15.02.2013р. № 47, оскільки відповідачем не визначено коло осіб, які повинні нести відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків, не встановлено межі відповідальності цих осіб та не зазначено спосіб, у який вказану вимогу може бути виконано. З урахуванням того, що ст.ст.130-136 Кодексу законів про працю України передбачають не тільки різні межі матеріальної відповідальності, а й різні способи визначення розміру такої шкоди та різні порядки її покриття, відповідач повинен був сформувати свою вимогу у спосіб, який не допускає її неоднозначне тлумачення, чітко і вичерпно визначає, які саме дії повинен здійснити позивач для відновлення порушених інтересів держави. Висунуті до позивача вимоги, які позивач має виконати у примусовому порядку, не містять імперативних вказівок та спосіб усунення виявлених порушень, у зв'язку з чим позивач не має реальної можливості виконати вимоги відповідача, оскільки вони є неконкретизованими та незрозумілими. Крім того, позивач вказує і на те, що при розгляді даної справи суд має врахувати висновки, які викладені в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 30.08.2012р. у справі №К/9991/38996/12 відповідно до якої суд повинен пересвідчитись у законності вимог, що передбачає перевірку обґрунтованості не тільки розрахунків запропонованих до стягнення грошових сум, а й того, що вимогу, направлено до підконтрольної установи, оформлено у відповідності до вимог закону, що вона може бути виконана, а її виконання відновить порушені інтереси держави.

Представник позивача в у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях на позов просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі посилаючись на те, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до п.7 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» фінансовій інспекції надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ і організацій, що контролюються обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позики використовуються з порушенням чинного законодавства.

Судом у ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Криворізькою об'єднаною державною фінансовою інспекцією на виконання п.2.8 плану роботи Держфінінспекції України на І квартал 2014р. на підставі направлення від 07.03.2014р. №59 у період з 11.03.2014р. по 05.05.2014р. було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2012р. по 31.12.2013р. та використання коштів субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам та погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами місцевого самоврядування за період з 01.01.2012р. по 31.12.2013р. за результатами якої складено акт ревізії від 05.06.2014р. №850-38/105 (а.с.14-78).

24.06.2014р. позивачем були подано до відповідача заперечення на вказаний акт ревізії, що підтверджується копією супровідного листа та копією заперечень до акту ревізії (а.с.79-92).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту ревізії, відповідачем 27.06.2014р. було сформовано дві вимоги, а саме:

- №850-15/1595 «Про ініціювання позовів» у якій вимагалося усунути виявлені порушення шляхом пред'явлення позовів до юридичних осіб та винних фізичних осіб (а.с.8-10);

- №850-15/1597 «Про усунення порушень, виявлених в ході ревізії» у якій вимагалося вжити заходів виявлених порушень, розглянути питання щодо притягнення до відповідальності винних осіб, в тому числі шляхом прийняття управлінських рішень, а також шляхом стягнення коштів з осіб, якими допущено порушення, в порядку, встановленому законодавством України у термін до 20.07.2014р. (а.с.11-13).

Позивач не погоджується з вищевказаними вимогами та просить їх визнати неправомірними та скасувати посилаючись на те, що вимоги є неконкретизованими та незрозумілими у зв'язку з чим позивач не має реальної можливості їх виконати, оскільки вони не відповідають приписам ст.ст. 1,8, 10,11,15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п.1, п.4, п.6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого указом Президента України від 23.04.2011р. №499/2011 та Методичним рекомендаціям щодо підготовки територіальними органами Держфінінспекції України інформації про результати контрольно-ревізійної роботи, затверджених наказом ДФІ України від 15.02.2013р. № 47.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування вимоги №850-15/1595 від 27.06.2014р., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно ст.8 вищевказаного Закону, орган державного фінансового контролю: здійснює державний фінансовий контроль та контроль за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів, усуненням виявлених недоліків і порушень.

Статтею 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено, що органу державного фінансового контролю надається зокрема право перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси і інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи, щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів,сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо). Звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У відповідності до вимог п.7 ст. 10 вказаного вище Закону, органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку о бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

За приписами ч.2 ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

В той же час, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно ст.55 Конституції України, ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право юридичних осіб та фізичних осіб на звернення до суду з позовними заявами за захистом порушених прав, свобод та інтересів.

Таким чином, з аналізу наведених вище норм видно, що звернення до суду з позовом є правом, а не обов'язком юридичних осіб та фізичних осіб, а отже, посадові особи державного фінансового контролю не наділені повноваженнями щодо висування до підприємств, установ та організацій, що контролюються, вимог про ініціювання позовів.

За приписами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних судах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст.86 вищевказаного Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Представником відповідача у ході судового засідання не надано жодних доказів та не наведено жодних підстав, які б надавали відповідачеві повноваження висувати вимоги про ініціювання позовів з урахуванням наведених вище норм ст.55 Конституції України, ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене, з урахуванням ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про те, що оспорювана вимога №850-15/1595 від 27.06.2014р. «Про ініціювання позовів» прийнята відповідачем не у межах повноважень, не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

При цьому, слід зазначити, що задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірним та скасування вимоги №850-15/1595 від 27.06.2014р., суд виходить із того, що у відповідності до ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень.

За викладених обставин, слід визнати протиправною та скасувати оспорювану вищезазначену вимогу з урахуванням норм ч.2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Між тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання неправомірним та скасування вимоги відповідача №850-15/1597 від 27.06.2014р. «Про усунення порушень, виявлених в ході ревізії», виходячи з наступного.

Згідно з п.1 Методичних рекомендацій щодо підготовки територіальними органами Держфінінспекції України інформації про результати контрольно-ревізійної роботи, затвердженого наказом Державної фінансової інспекції України від 15.02.2013р. № 47 - ці методичні рекомендації розроблені з метою визначення єдиних підходів до порядку підготовки і надання держінспекціями в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонними, об'єднаними в райони та міста держфінінспекціями інформації про стан фінансово-бюджетної дисципліни у регіоні, сфері (галузі), за окремою тематикою (напрямом) або на окремому підприємстві, установі чи організації органам державної влади і місцевого самоврядування та розробки пропозицій щодо прийняття ними управлінських рішень з метою усунення виявлених порушень і недоліків, забезпечення ефективного використання державних і комунальних ресурсів та підвищення фінансово-бюджетної дисципліни.

За пунктом 8.3 вищевказаних Методичних рекомендацій вжиті заходи щодо усунення порушень та підвищення рівня фінансово-бюджетної дисципліни, що включає:

- відомості про застосовані (ініційовані) заходи впливу на порушників фінансово-бюджетної дисципліни; притягнення до відповідальності осіб, винних у допущенні порушень;

- розміри відшкодованих та поновлених нецільових, незаконних витрат, недостач (розкрадань) державних ресурсів, суми додаткових надходжень до бюджетів чи об'єктів контролю за результатами ревізій (перевірок державних закупівель);

- стан взаємодії з правоохоронними та іншими контролюючими органами, їх реагування на звернення органів Держфінінспекції щодо максимального та повного усунення виявлених ревізіями (перевірками державних закупівель) порушень законодавства;

- проблеми щодо усунення порушень за результатами контролю окремих сфер чи об'єктів контролю. Зазначається інформація про те, як цю проблему вирішували в минулому, і чому попередні спроби її розв'язання були неуспішними або недостатніми для вирішення в цілому.

Також, згідно п.45, п.46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.206р. №550 у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чакаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень,контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об'єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний контролюючий орган з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Так, як вбачається зі змісту оспорюваної вимоги №850-15/1597 від 27.06.2014р. «Про усунення порушень, виявлених у ході ревізії» вона містить чіткі вимоги щодо вжиття заходів до усунення виявлених порушень позивачем та притягнення винних осіб до відповідальності, у тому числі шляхом прийняття управлінських рішень, при цьому у вказаній оспорюваній вимозі містяться як викладені виявлені порушення, так і шляхи їх усунення у спосіб, визначений у вимозі та з зазначенням термінів у які вказані порушення повинні бути усунені.

Таким чином з аналізу змісту оспорюваної вимоги №850-15/1597 та вищенаведених норм видно, що оспорювана вимога відповідає приписам Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», п.45,п.46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.206р. №550, а також і вищенаведеним Методичним рекомендаціям.

З огляду на наведене, посилання представника позивача на те, що оспорювана вимога №850-15/1597 є неконкретизованою та не зрозумілою, спростовується вищенаведеними доводами та змістом оспорюваної вимоги.

Слід також зазначити, що судом не можуть бути покладені в основу даного рішення посилання представника позивача на те, що відповідачем не визначено коло осіб, які повинні нести матеріальну відповідальність, не встановлено межі відповідальності цих осіб та не зазначено спосіб, у який вимогу може бути виконано, оскільки вказане твердження спростовується змістом оспорюваної вимоги та нормами Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.206р. №550 службові особи органу державної фінансової інспекції не наділені повноваженнями визначення кола винних осіб, які повинні нести матеріальну відповідальність, оскільки така відповідальність встановлюється підприємствами шляхом проведення відповідних перевірок на підприємстві та складання відповідних управлінських рішень.

При цьому, спосіб у який повинна бути виконана вимога визначений у оспорюваній вимозі, а саме: шляхом стягнення коштів з осіб, якими допущено порушення у порядку, встановленому законодавством України (а.с.11-13).

Також судом не приймаються до уваги і посилання представника позивача на наказ Головного управління контрольно-ревізійного управління України від 09.08.2012р. №168, оскільки вказаний наказ втратив чинність 31.08.2012р.

Суд критично ставиться до посилань позивача про те, що при розгляді цієї справи суд має врахувати висновки, викладені в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 30.08.2012р. у справі №К/9991/38996/12, оскільки зазначена ухвала не зачіпає права та обов'язки позивача у даних правовідносинах, а тому не може бути підставою для звільнення від доказування згідно до вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зазначити, що згідно до вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою та у межах позовних вимог та згідно до заявленого позову розрахунки за оспорюваною вимогою не є предметом оскарження за даним позовом, що підтвердив і представник позивача у судовому засіданні.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що оспорювана вимога №850-15/1597 від 27.06.2014р. є правомірною,обґрунтованою, прийнятою у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

В то же час, у відповідності до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги та з урахуванням того, що позивачем за подання позовних вимог майнового характеру було сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с. 2) та те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірним та скасування вимоги №850-15/1597 від 27.06.2014р., слід стягнути з позивача решту судового збору у розмірі 1948 грн. 80 коп. (4872,00 грн./2-487,20 грн. ).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12,71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Криворізької об'єднаної державної фінансової інспекції про визнання неправомірними та скасування вимог №850-15/1597 та №850-15/1595 від 27.06.2014р. - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Криворізької державної фінансової інспекції №850-15/1595від 27.06.2014р. «Про ініціювання позовів».

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» (50014, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1, код ЄДРПОУ 00130850) на користь Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 1948,80 грн. ( одна тисяча дев'ятсот сорок вісім грн. 80 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 15.09.2014р.

Суддя С.О. Конєва