Рішення № 40886727, 29.09.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12730/14 29.09.14

За позовомКомунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачаПублічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 43 333,11 грн.Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Поліщук Л.П.від відповідача:Омельченко М.М.від третьої особи:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (надалі - "Підприємство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд" (надалі - "Товариство") про стягнення 43 333,11 грн.

Позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 26.09.2014 р. обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання по оплаті спожитих ним внаслідок користування у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. нежилим приміщенням загальною площею 38,6 кв.м., розташованим на цокольному поверсі будівлі №9 (літ. А) по вул. Пушкінській в м. Києві, комунальних послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 41 218,76 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 273,48 грн. та 3% річних у розмірі 1 840,87 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.06.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 24.07.2014 р.

23.07.2014 р. через канцелярію суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву за змістом якого вказував на: пропущення позивачем строку позовної давності в частині нарахованих комунальних послуг за період з 20.09.2010 р. по 04.06.2011 р.; невірне обрахування суми позову, оскільки відповідачем фактично отримано в оренду нежиле приміщення загальною площею 38,6 кв.м., а не 40,2 кв.м., виходячи з якої позивачем здійснюється розрахунок спожитого опалення; неврахування позивачем часткового погашення боргу у розмірі 6 494,30 грн. згідно платіжних доручення за період з 22.06.2011 р. по 04.04.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.07.2014 р. у зв'язку із перебуванням судді Бойка Р.В. у відпустці справу №910/12730/14 передано для розгляду судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.07.2014 р. суддею Босим В.П. прийнято до провадження справу №910/12730/14 та призначено її до розгляду на 14.08.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. справу №910/12730/14 передано для розгляду судді Бойку Р.В. у зв'язку із його поверненням з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. суддею Бойком Р.В. прийнято до провадження справу №910/12730/14.

В судовому засіданні 14.08.2014 р. оголошено перерву до 15.09.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2014 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", розгляд справи відкладено до 29.09.2014 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, подав заяву про зменшення позовних вимог за змістом якої за наслідками перерахунку спожитих відповідачем комунальних послуг виходячи з площі займаного ним приміщення у розмірі 38,6 кв.м. просив стягнути з останнього суму основної заборгованості у розмірі 41 218,76 грн., інфляційні втрати у розмірі 273,48 грн. та 3% річних у розмірі 1 840,87 грн.

В судове засідання представник відповідача з'явився, проти позову заперечував частково, заявив про необхідність застосування строку позовної давності.

Третя особа, повідомлена про час і місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відміткою на звороті ухвали суду та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, своїх повноважних представників в судове засідання не направила.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.08.2010 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір №619/2 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва за змістом якого орендодавець на підставі розпорядження голови Шевченківської районної у м. Києві ради №67 від 13.08.2010 р. зобов'язався передати, а орендар прийняти у строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення загальною площею 38,6 кв.м., а саме, цоколь з орендованою площею 38,6 кв.м., згідно поверхового плану приміщення, розміщене за адресою: вул. Пушкінська, 9 (літ. А).

Додатковою угодою №1 до договору оренди нежитлового приміщення від 30.08.2010 р. №619/2 за адресою: вул. Пушкінська, 9 (літ. А), від 14.02.2011 р. сторонами вирішено назву орендодавця викласти в редакції: "Комунальне підприємство "Керуюча дирекція".

31.03.2014 р. між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Товариством (орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Шевченківського району" було укладено угоду №1-275/1 про внесення змін до договору оренди від 30.08.2010 р. №619/2 за змістом якої сторони вирішили: Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" за згодою орендаря передало, а Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація прийняла на себе права та обов'язки орендодавця по договору оренди від 30.08.2010 р. №619/2; з метою приведення договору у відповідність до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" викласти договір в новій редакції та присвоїти йому новий номер.

31.03.2014 р. між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір №275/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 38,6 кв.м., а саме, цоколь з орендованою площею 38,6 кв.м., згідно поверхового плану приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Пушкінська, 9 (літ. А).

31.03.2014 р. між Підприємством (виконавець) та Товариством (споживач) було укладено договір №Ц-365 про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення за змістом якого виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення, а споживач, який є орендарем нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Пушкінська, 9, загальною площею 38,6 кв.м., на підставі договору оренди №275/1 від 31.03.2014 р., зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Претензією від 08.05.2014 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість по сплаті комунальних послуг за період користування спірним приміщенням у розмірі 43 356,41 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті комунальних послуг за користування спірним приміщенням у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання та права вимоги його виконання є, зокрема, відповідний правочин або акт цивільного законодавства.

В даному випадку спірні правовідносин стосуються оплати наданих позивачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої та холодної води відповідачу, як користувачу спірного нежилого приміщення, а відтак, підпадають під правове регулювання в т.ч. Глави 63 Цивільного кодексу України та Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

За змістом ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1) ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Наведено право споживача кореспондується із його обов'язком, закріпленим в п. 5) ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", щодо оплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а також зустрічним обов'язком виконавця, встановленим положеннями частини 2 статті 21 наведеного Закону, а саме: забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

За системним аналізом наведених норм законодавства вбачається, що на споживачів в будь-якому випадку покладається обов'язок по оплаті спожитих житлово-комунальні послуги, а відсутність відповідного договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від виконання такого обов'язку.

Аналогічне застосування наведених норм міститься в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 р. №6-59цс13, що згідно ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим при розгляді інших справ.

Наявними в матеріалах справи документами (в т.ч., договором №619/2 оренди нежитлових приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва від 30.08.2010 р., табуляграмами, обліковими картками, відомостями розщеплення) підтверджується та не заперечується відповідачем факт користування останнім спірним приміщенням у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. та споживання ним у вказаний період комунальних послуг (опалення, гаряче та холодне водопостачання), забезпечення надання яких покладено на позивача.

З огляду на викладене вбачається, що в силу положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та факту споживання відповідачем, як орендарем спірного приміщення, у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. комунальних послуг, обов'язок по забезпеченню надання яких покладено на позивача, у Товариства виник обов'язок по їх оплаті, а у Підприємства - відповідне право вимоги їх оплати.

Відповідно до наявних в матеріалах справи табуляграм, облікових карток, відомостей розщеплення, розшифровок рахунків та розрахунків у період користування відповідачем спірним приміщенням з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. останнім було спожито комунальні послуги (централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання) на загальну суму 50 442,31 грн., що була обрахована позивачем на підставі договору №320-0333 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 13.11.2003 р., договору №05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі від 20.04.2005 р., згідно встановлених розпорядженнями КМДА №758 від 30.06.2009 р., №859 від 31.05.2011 р., №2308 та №2316 від 07.12.2011 р. тарифів та у відповідності до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, та роз'яснення Головного управління цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.02.2011 р. №09050/5-607.

Посилання відповідача на невірність визначеної вартості спожитих комунальних послуг у спірний період, оскільки ним фактично використовувалося приміщення загальною площею 38,6 кв.м., а позивач здійснював відповідний розрахунок виходячи із площі у розмірі 40,2 кв.м., судом відхиляються, адже Підприємством не зважаючи на першочергове заявлення в позові вартості спожитих послуг у розмірі, розрахованому від площі у розмірі 40,2 кв.м., яка становила 52 581,96 грн., в подальшому було здійснено відповідний перерахунок виходячи саме із розміру займаної Товариством площі згідно договору оренди - 38,6 кв.м. (50 442,31 грн.), що і стало підставою для зменшення розміру позовних вимог.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується, що за період користування відповідачем спірним приміщенням з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. в останнього виник обов'язок по сплаті наданих позивачем комунальних послуг (з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання) у загальному розмірі 50 442,31 грн.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В даному випадку в силу відсутності укладеного між сторонами правочину щодо забезпечення надання комунальних послуг останніми не було погоджено строків виконання грошового зобов'язання по оплаті спірних послуг, а відтак, підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

При цьому, посилання позивача на необхідність застосування встановлених п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. №630, строків оплати спожитих комунальних послуг є необґрунтованими, оскільки такі положення лише визначають види системи оплати послуг (щомісячна або авансова) та форми оплати послуг (готівкова або безготівкова), які мають бути обрані та обов'язково відображені у відповідному договорі між споживачем і виконавцем, що в даному випадку не укладався.

Претензією від 08.05.2014 р., що направлена на адресу відповідача поштою 14.05.2014 р., позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити заборгованість по оплаті комунальних послуг за період користування спірним приміщенням з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та враховуючи дату направлення на адресу відповідача претензії строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті спожитих за період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. комунальних послуг (централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання) на момент звернення з позовом до суду настав.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що за період надання позивачем спірних послуг відповідачем було здійснено їх часткову оплату у розмірі 9 225,55 грн., що не заперечується сторонами.

Твердження відповідача про те, що ним також було здійснення оплату відповідних послуг на суму 6 494,30 грн., на підтвердження чого надано платіжні доручення №483 від 22.06.2011 р., №773 від 04.10.2011 р., №992 від 24.11.2011 р., №1137 від 29.12.2011 р., №163 від 04.04.2012 р., №272 від 17.05.2012 р., 653 від 24.09.2012 р., №105 від 28.03.2013 р., №386 від 29.08.2013 р., №754 від 20.12.2013 р., №190 від 04.04.2014 р., судом відхиляється, оскільки відповідно до визначених в наведених платіжних дорученнях призначеннях відповідних платежів вбачається, що вони здійснювалися в рахунок оплати експлуатаційних витрат, а в даному випадку спір стосується заборгованості по оплаті наданих послуг з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання, тобто, іншого виду функціонального призначення житлово-комунальних послуг, а тому, з огляду на відсутність доказів зарахування таких коштів в рахунок погашення спірної заборгованості, правові підстави вважати наведені платіжні доручення належним доказом її погашення відсутні.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем за період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. комунальних послуг (з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання) становить 41 216,76 грн. (50 442,31 грн. - 9 225,55 грн.).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по оплаті наданих позивачем комунальних послуг за користування спірним об'єктом оренди у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. у розмірі 41 216,76 грн., відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, а тому позовні вимоги про її стягнення є правомірними.

Однак, частково заперечуючи проти позову відповідач посилається на пропуск строку позивачем позовної давності в частині заявленої до стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг за період з 20.09.2010 р. по 03.06.2011 р.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спір у справі стосується стягнення заборгованості за спожиті відповідачем у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. комунальні послуги, а позовна заява подана до суду 25.06.2014 р. (відтиск штампу відділу діловодства суду на першій сторінці позову), тобто, через три роки і дев'ять місяці від початку нарахування спірної заборгованості, а відтак, заборгованість по оплаті спожитих у період з 20.09.2010 р. по 24.06.2011 р. відповідачем комунальних послуг заявлена позивачем з пропуском встановленого строку позовної давності.

Пунктами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача у поданому відзиві на позов, а також усно в судовому засіданні заявлялося про необхідність застосування строків позовної давності.

Отже, у суду існують правові підстави для застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за спожиті у період з 20.09.2010 р. по 24.06.2011 р. комунальні послуги, розмір яких становить 6 314,78 грн.

В той же час, судом було встановлено здійснення відповідачем за період надання позивачем спірних послуг їх часткову оплату у розмірі 9 225,55 грн., однак доказів визначення їх конкретного призначення (за який саме період вони сплачувалися) матеріали справи не містять, а відтак, в силу звичаїв ділового обороту суд приходить до висновку, що сума таких коштів була зарахована саме в рахунок погашення заборгованості, що виникла раніше, тобто, тієї, що виникла з 20.09.2010 р.

Таким чином, вартість спожитих у період з 20.09.2010 р. по 24.06.2011 р. комунальних послуг, строк позовної давності за вимогою про стягнення якої сплив, є оплаченою відповідачем, а в іншій частині вартості спожитих комунальних послуг (за період з 25.06.2011 р. по 31.03.2014 р.) позовні вимоги заявлені позивачем в межах визначеного ст. 257 Цивільного кодексу України строку, що свідчить про відсутність обставин, з якими положення ст. 267 Цивільного кодексу України, передбачають можливість відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариство обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Отже, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 41 216,76 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

В іншій частині заявленої до стягнення суми заборгованості у розмірі 2 грн. (41 218,76 грн. - 41 216,76 грн.) необхідно відмовити, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено існування заборгованості відповідача по оплаті спожитих комунальних послуг у період з 20.09.2010 р. по 31.03.2014 р. в наведеній сумі, існування якої фактично зумовлено допущенням позивачем при розрахунку позовних вимог арифметичної помилки.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку останній здійснює нарахування заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 273,48 грн. та 3% річних у розмірі 1 840,87 грн. по кожному платежу окремо у загальний період з 20.10.2010 р. по 01.04.2014 р.

В той же час, судом встановлено, що строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті спірної заборгованості у відповідності до положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України настав з моменту отримання претензії Підприємства від 08.05.2014 р., що була направлена на адресу Товариства поштою 14.05.2014 р., тобто, в силу приписів ст. 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання спірного грошового зобов'язання через сім календарних днів з моменту отримання відповідної претензії (не раніше 21.05.2014 р.).

Отже, правові підстав для застосування до відповідача визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальності за порушення грошового зобов'язання по сплаті спірної заборгованості у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих до 21.05.2014 р., відсутні, адже відповідач до вказаної дати не є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства суми заборгованості у розмірі 41 216,76 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київпідзембуд" (01034, м. Київ, вул. Пушкінська, 9-А; ідентифікаційний код 31169787) на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" (03190, м. Київ, вул. М.Кирпоноса, 10/8; ідентифікаційний код 31731838) заборгованість у розмірі 41 216 (сорок одна тисяча двісті шістнадцять) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 1 737 (одна тисяча сімсот тридцять сім) грн. 77 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення - 06.10.2014 р.

Суддя Р.В. Бойко