Рішення № 40886712, 08.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/15942/14 08.10.14

За позовом: Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»

до: Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України

про: стягнення 38648,22грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Лукяненко Є.В.- представ. за дов.;

від відповідача: Бура Т.М. - представ. за дов.;

Рішення прийняте 08.10.2014 у зв'язку з оголошенням перерви 01.10.2014 на 08.10.2014.

У судовому засіданні 08.10.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України про стягнення суми основного боргу у розмірі 36000 грн., пені у розмірі 1105,64 грн., 3% річних у розмірі 174,58 грн., інфляційних витрат у розмірі 1368,00 грн., разом позовні вимоги складають суму у розмірі 38648,22 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2014 (суддя М.Є.Літвінова) порушено провадження у справі №910/15942/14 та призначено розгляд справи на 03.09.2014.

01.10.2014 відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву від 30.09.2014, за змістом якого відповідач частково визнав позовні вимоги, заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій.

У судовому засіданні 01.10.2014 було оголошено перерву до 08.10.2014.

Ухвалою від 01.10.2014 було продовжено строк розгляду справи №910/15942/14 на 15 календарних днів.

У відзиві на позов відповідач визнав позовні вимоги частково в частині стягнення суми боргу в розмірі 36 000,00 та просить суд відмовити в задоволенні стягнення штрафних санкцій.

В судовому засіданні 08.10.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

20.03.2014 року між Державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна» (далі - покупець) та Державною ветеринарною та фітосанітарною службою України (далі - продавець) було укладено договір № 33/ЦП-14, згідно якого постачальник зобов'язується виготовити і поставити покупцю бланки «Карантинний дозвіл на імпорт (транзит)», далі продукція, найменування, кількість, ціна за одиницю та вартість якої визначено в специфікації (додаток 1 до цього договору), а покупець зобов'язується прийняти поставлену продукцію та оплатити її вартість на умовах, визначених цим договором.

Договір № 33/ЦП-14 від 20.03.2014 р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.3.1 договору, загальна вартість продукції за цим договором визначається відповідно до специфікації (додаток 1 до цього договору) та становить 36000 грн., у тому числі з ПДВ 600,00 грн.

Згідно з п. 4.2 договору №33/ЦП-14 від 20.03.2014р., оплата 100% вартості продукції здійснюється покупцем впродовж 10 календарних днів від дати поставки продукції та підписання сторонами видаткової накладної (накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей) на цю продукцію.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору №33/ЦП-14 від 20.03.2014р. постачальником було здійснено поставку товару на загальну суму 36000 грн. згідно накладної №199/14 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 24.04.2014р., в свою чергу відповідач поставлений товар не сплатив поставлений товар.

Таким чином, позивач стверджує, що сума боргу покупця перед постачальником згідно договору №33/ЦП-14 від 20.03.2014р. та на підставі накладної №199/14 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 24.04.2014р. становить 36000 грн.

Враховуючи вищенаведене, позивач просить господарський суд стягнути з відповідача 36000 грн.. основного боргу, пені 1105,64 грн., 3% річних 174,58 грн., інфляційні витрати -1368,00 грн., у зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №33/ЦП-14 від 20.03.2014р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з п. 4.2 договору №33/ЦП-14 від 20.03.2014р., оплата 100% вартості продукції здійснюється покупцем впродовж 10 календарних днів від дати поставки продукції та підписання сторонами видаткової накладної (накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей) на цю продукцію.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не сплатив поставлений товар за накладною №199/14 від 24.04.2014р. на суму 36000 грн.

Згідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою(ч.2 ст. 207).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (див. постанову Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (див. постанову Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 36000 грн. за поставку згідно накладної №199/14 від 24.04.2014 за договором № 33/ЦП-14 від 20.03.2014 підлягають задоволенню.

Позивач за прострочення строків сплати за поставлений товар згідно договору №33/ЦП-14 від 20.03.2014р., керуючись пунктом 7.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 1105,64 грн. пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 договору №33-ЦП-14 від 20.03.2014 р. встановлено, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань по поставці продукції постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставка Національного банку України, що діяла на момент нарахування, від вартості непоставленої продукції, за кожен день прострочення виконання зобов'язання та за весь час невиконання зобов'язання.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, господарський суд встановив, що сума пені нарахованої позивачем підлягає задоволенню у розмірі 1105,64 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 174,58 грн.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, зробивши арифметичний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, вважає що сума 3% річних які нараховані позивачем не перевищує розмір, який може бути нарахований за обраний період, у зв'язку з чим задоволенню підлягає 3% річних у розмірі 174,58 грн.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 1368,00 грн.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При здійсненні перерахунку інфляційних втрат за період вказаний позивачем, суд встановив, що нараховані позивачем інфляційні витрати не перевищують розмірі інфляційних витрат які можуть бути нараховані за обраний позивачем період, у зв'язку з чим задоволенні підлягають сума інфляційних витрат у розмірі 1368,00грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи з наведених вище обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині суми основного боргу - 36 000,00 грн., пені - 1 105,64 грн., 3 % річних - 174,58 грн., інфляційних втрат - 1 368,00 грн.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви, покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України (01001, м. Київ, вул. Грінченка, буд. 1, код 37472261) на користь Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44, код 16286441) суму основного боргу у розмірі 36 000,00 грн. (тридцять шість тисяч гривень 00 коп.), пені у розмірі 1 105,64 грн. (одна тисяча сто п'ять гривень 64 коп.), 3% річних у розмірі 174,58 грн. (сто сімдесят чотири гривні 58 коп.), інфляційних витрат у розмірі 1 368,00грн. (одна тисяча триста шістдесят вісім грн. 00 коп.) та 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 коп.) судового збору.

3.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 13.10.2014.

Суддя М.Є. Літвінова