Ухвала суду № 40878236, 13.10.2014, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

13.10.2014 Справа № 908/3973/14

Суддя Місюра Людмила Сергіївна, розглянувши матеріали

За позовом Управління міського майна Маріупольської міської ради (пр. Металургів, буд. 25, м. Маріуполь Донецької області, 87500)

До Міського комунального підприємства „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” (пр. Леніна, буд. 114, м. Маріуполь Донецької області, 87548)

Маріупольського міського управління юстиції (відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) (вул. Купріна, 23-а, м. Маріуполь Донецької області, 87537)

Про 1) визнання права власності територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на нежитлові приміщення в цілому загальною площею 685,8 кв. м., розташовані в будівлі по вул. Зелінського, 87, в м. Маріуполі Донецької області;

2) зобов’язання Маріупольське міське управління юстиції (відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) зареєструвати право власності територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на нежитлові приміщення в цілому загальною площею 685,8 кв. м., розташовані в будівлі по вул. Зелінського, 87, в м. Маріуполь Донецької області

В с т а н о в и в:

10.10.2014 року до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява позивача вих. № 03-4/3352 від 01.10.2014 року, в якій він просить визнати за територіальною громадою м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради право власності на нежитлові приміщення, а також зобов’язати другого відповідача зареєструвати право власності територіальної громади м. Маріуполя в особі Маріупольської міської ради на нежитлові приміщення.

Надана до суду позовна заява підлягає поверненню позивачу на підставі п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), оскільки у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не вказано доказів, які підтверджують викладені в заяві обставини, а також не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, до господарського суду із заявами мають право звертатися підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб’єкта підприємницької діяльності..., за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Фактично, позовна заява вих. № 03-4/3352 від 01.10.2014 року подана Управлінням міського майна Маріупольської міської ради, але при цьому в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати право власності на нежитлові приміщення та зареєструвати це право власності за територіальною громадою Маріупольською міською радою.

При цьому, в позовній заяві не вказані правові підстави заявлення позову Управлінням міського майна Маріупольської міської ради в інтересах територіальної громади в особі Маріупольської міської ради.

Відповідно з ст. 1 ГПК України, сторона звертається до суду за захистом своїх прав тільки у випадку, якщо ці права на момент подачі позову порушені відповідачем.

Позивач у вступній частині позову зазначає двох відповідачів: 1) Міське комунальне підприємство „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” (надалі - БТІ) та 2) Маріупольське міське управління юстиції (відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно) – надалі – відділ реєстрації.

При цьому, в позовній заяві не вказано, яким чином кожний з відповідачів порушив права позивача в частині визнання права власності та реєстрації права власності, та якими доказами це підтверджується.

Крім того, відповідно до вимог ст. 392 Цивільного кодексу України, з позовом про визнання права власності може звернутися до суду особа, яка вважає, що це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З наведеного слідує, що право власності за рішенням суду визнається тільки у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, або у випадку втрати документу, що підтверджує право власності. Відповідачем у справі про визнання права власності може бути не будь-яка особа взагалі, а лише та особа, яка оспорює або не визнає за позивачем право власності на майно, тобто особа, яка вважає, що саме вона є власником спірного майна, а не позивач.

В наданій до суду позовній заяві не вказані підстави заявлення вимоги про визнання права власності до кожного з відповідачів, не вказані документи, з яких слідує, що відповідачі вважають себе власниками спірного майна, а не позивача, або ж відповідачі якимось чином оспорюють право власності позивача на спірне приміщення.

На сьогоднішній день фактично перший відповідач проводить технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна, а другий відповідач – реєстрацію прав власності. При цьому, відповідачі не можуть оспорювати будь-чиє право власності взагалі.

Як слідує з тексті позовної заяви, фактично власником спірного майна є Маріуполь міська рада, але зазначено про помилку в правоустановчих документів при проведенні реєстрації права власності.

В позові також не вказані документи, які підтверджують, що позивач звертався до відповідача із заявою про реєстрацію права власності та не вказані документи, які підтверджують, що відповідач відмовив позивачу в проведенні реєстрації.

На даний час питання проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна регулюється Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року за № 868.

Зокрема, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

У даному випадку позивач не позбавлений права звернутися до відповідного державного органу щодо оформлення права власності, а у випадку відмови такого органу провести оформлення, позивач має право звернутися з позовом до суду про спонукання відповідного державного органу здійснити оформлення права власності, або ж оскаржити рішення відповідного органу, яким було відмовлено в оформленні права власності, до суду відповідної юрисдикції.

Відсутність викладу обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, незазначення доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, є підставою для повернення позовної заяви.

Вказана правова позиція викладена в п. 3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р.

В позовній заяві також не вказані підстави звернення з даним позовом до господарського суду, не вказані докази, які підтверджують, що відповідачі не являються суб’єктами владних повноважень.

Крім того, згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України „Про судовий збір”, судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

При цьому, платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором.

Судовий збір сплачується до територіальних органів Державної казначейської служби України; платники судового збору у платіжних документах на перерахування судового збору повинні в рядку "одержувач" зазначити найменування територіального органу казначейської служби за місцем знаходження господарського суду, який розглядає справу.

Вказана правова позиція викладена в п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7.

Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області із позовною заявою вих. № 03-4/3352 від 01.10.2014 року.

В якості доказу сплати судового збору за позовною заявою позивачем було надано оригінал квитанції № 6 від 20.06.2014 року, яка свідчить про сплату судового збору лише в сумі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. за наступними реквізитами: отримувач: ГУДКСУ в Донецькій області, код отримувача (ЄДРПОУ) 38034002, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Донецькій області м. Донецьк, МФО 834016, рахунок № 31217206783006, призначення платежу: судовий збір.

Будь-яких інших доказів сплати судового збору позивачем не було надано.

Однак, відповідно до листа Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області № 04-13/494-1212 від 08.06.2014 року для сплати судового збору при звернення до господарського суду Запорізької області наявні такі реквізити розрахункового рахунку: код класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), 22030001, банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, р/р 31215206783007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409.

Крім того, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв’язку з вимогами, заснованими на приписах частини п’ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7.

В тексті позовної заяви позивачем взагалі не вказана вартість спірного майна.

Суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК України такий обов’язок покладається на позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7.

Отже, вимога про визнання права власності є вимогою майнового характеру.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 (перше) січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подаються до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із ст. 8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” № 719-VІІ від 16.01.2014 р. на 2014 рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня встановлена в сумі 1 218,00 грн.

Відповідно до п. 1 п. п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, справляється судовий збір у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Таким чином, мінімальний розмір судового збору за позовами майнового характеру становить суму 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн., а максимальна – 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн.

Слід зауважити, що в позовній заяві міститься вимога як майнового характеру (визнання права власності) , так і немайнового (зобов’язання зареєструвати право власності).

У випадках об’єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Вказана правова позиція викладена в п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7.

На підставі викладеного, наданий позивачем оригінал квитанції № 6 від 20.06.2014 року про сплату судового збору в сумі 1 218 /одна тисяча двісті вісімнадцять/ грн. суд не може прийняти як належний доказ сплати судового збору за даним позовом.

Недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.

Вказана правова позиція викладена в п. 3.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р.

Повернення позовної заяви на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає повторному зверненню з ним до господарського суду у загальному порядку після усунення допущених порушень.

При повторному зверненні до суду вам необхідно врахувати викладені вище обставини.

Керуючись п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ :

Позовну заяву вих. № 03-4/3352 від 01.10.2014 року і додані до позову документи повернути позивачу без розгляду.

Додаток: позовні матеріали на 20 (двадцяти) аркушах, у т.ч. оригінали: позовної заяви вих. № 03-4/3352 від 01.10.2014 року на двох аркушах, фіскального чеку поштового відділення № 7195 від 02.10.2014 року та опису вкладення до нього від 02.10.2014 року, фіскального чеку поштового відділення № 7196 від 02.10.2014 року та опису вкладення до нього від 02.10.2014 року, квитанції № 6 від 20.06.2014 року на суму 1 218 грн. /судовий збір/.

Суддя Л.С. Місюра