Постанова № 40876542, 09.10.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/3401/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Носенка М.В.,

представника позивача - Ніколаєнко Р.В.,

представника відповідача - Гриценко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

27 серпня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2014 № 0006671501.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно винесено спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки факт отримання консультаційних послуг від ТОВ "Виател" підтверджується видатковими накладними, звітами та актами приймання. Стверджував, що посилання Податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків стосовно контрагента позивача, є безпідставними, оскільки нормами чинного законодавства України не передбачено можливості посилання в ході проведення перевірок на одного суб'єкта господарювання на акти перевірки інших суб'єктів господарювання.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на правомірність висновків акту перевірки, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Приват-Плюс" (ідентифікаційний код 34612067) зареєстровано юридичною особою 06.10.2006 Виконавчим комітетом Полтавської міської ради Полтавської області, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 1 588 102 0000 005548.

Згідно довідки з ЄДРПОУ АА № 482720, виданої Головним управлінням статистики у Полтавській області 11.01.2012, позивач здійснює наступні види діяльності за КВЕД-2010: 64.99 - надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення) н.в.і.у.

У період з 17.06.2014 по 23.06.2014 посадовими особами ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Приват-Плюс" (податковий номер 34612067) з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Виател" за період з 01.12.2013 по 31.12.2013, з 01.01.2014 по 231.01.2014 та з 01.02.2014 по 28.02.2014, результати якої набрали форму акту від 27.06.2014 № 4075/16-01-15-01/34612067.

Так, перевіркою встановлено, що позивач у грудні 2013 року, січні та лютому 2014 року мав господарсько - фінансові взаємовідносини із контрагентом ТОВ "Виател" щодо надання позивачу консультаційно - інформаційних послуг, за наслідками яких останній сформував податковий кредит у цьому періоді.

Зокрема, 10.12.2013 між ТОВ "Компанія Приват-Плюс" (Замовник) та ТОВ "Виател" (Виконавець) укладено договір про надання консультаційно-інформаційних послуг № У 10/12-1, згідно умов якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника здійснити консультаційно - інформаційні послуги відносно ефективності розміщення реклами в регіонах України, що мають інтерес для останнього: види реклами, що розповсюджуються в регіоні, рекламні агентства.

Крім того, 09.01.2014 між ТОВ "Компанія Приват-Плюс" (Замовник) та ТОВ "Виател" (Виконавець) укладено договір про надання консультаційно-інформаційних послуг № У 09/01-1, згідно умов якого Виконавець зобов'язується за завданням Замовника здійснити консультаційно - інформаційні послуги відносно ефективності розміщення реклами в регіонах України, що мають інтерес для останнього: види реклами, що розповсюджуються в регіоні, рекламні агентства.

На підтвердження виконання вказаного договору ТОВ "Виател" видано позивачу податкові накладні від 26.12.2013 № 2615, від 28.01.2014 № 2811, від 26.02.2014 № 2627 на загальну суму 55 200 грн. в т.ч. ПДВ 9 200 грн.

На підставі вищевказаних податкових накладних позивачем включено суму ПДВ в загальному розмірі 9 200 грн. до складу податкового кредиту в тому числі в грудні 2013 року - 3500,00 грн., в січні 2014 року - 3000,00 грн. та в лютому 2014 року - 2700,00 грн.

Оплата виставленого за вказані послуги позивачем проведена платіжними дорученнями від 04.03.2014 № 110, від 28.01.2014 № 41 та від 02.04.2014 № 171.

Перевіркою вищевказаних первинних документів, встановлено, що вони не дають можливості чітко відстежити, що є результатом замовлених робіт, а також встановити, яким чином результати цих робіт використано у власній господарській діяльності.

На підставі наведеного, а також у зв'язку із отриманням актів Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 25.03.2014 № 163/20-36-22-03-07/38876259 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Виател" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за грудень 2013 року" та від 31.03.2014 №182/20-36-22-03-07/38876259 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Виател" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період січень - лютий 2014 року", якими встановлені ознаки нереальності вчинення господарських операцій цими контрагентами, ревізори дійшли висновку про відсутність належним чином оформлених документів, які б підтверджували реальність отримання позивачем інформаційно-консультаційних послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю останнього.

Таким чином, встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме завищено суми податкового кредиту на загальну суму 9200,00 грн. в тому числі на 3500,00 грн. в грудні 2013 року, на 3000,00 грн. в січні 2014 року та на 2700,00 грн. в лютому 2014 року та заниження податку до сплати на 9200,00 грн.

На підставі вищевикладених висновків акту перевірки першим заступником начальника ДПІ у м. Полтаві Мельником Д.М. винесено податкове повідомлення - рішення від 09.07.2014 № 00006671501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 13800,00 грн.

Із даним рішенням позивач не погодився та оскаржив податкове повідомлення - рішення до суду.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню - рішенню, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, правила формування податкового кредиту та умови і порядок бюджетного відшкодування з ПДВ визначаються розділом V Податкового кодексу України (надалі - ПКУ).

Відповідно до чинного законодавства ПДВ є податком на споживання товарів (робіт, послуг) на митній території України і платником його виступає кожний суб'єкт (юридична чи фізична особа), який є споживачем цих товарів (робіт, послуг), незалежно від факту походження товарів. При цьому особи за умови реєстрації їх як платників ПДВ мають право відшкодовувати свої витрати із сплаченого податку за рахунок податку, отриманого з покупця. Тобто в нашій країні, як і в більшості країн, де є цей податок, застосовується непрямий метод оцінки доданої вартості - метод податкового кредиту, тобто сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумами податку, отриманого від покупців, і сумами податку, сплаченого постачальникам.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм ст. 200 ПКУ.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З огляду на вказані положення, право на формування податкового кредиту виникає у платника податків у випадку придбання товарів (послуг), безпосередньо пов'язаного з господарською діяльністю, за наявності податкових накладних, виданих на реально отриманий товар (роботи, послуги).

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України викладеною у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інш.

При цьому, Вищий адміністративний суд України листом від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Також листом від 01.11.2011 № 1936/11/13 - 11 Вищий адміністративний суд України з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України звертав увагу судів на те, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Надаючи оцінку реальності здійснення вищевказаних господарських операцій та їх зв'язку із господарською діяльністю позивача, а також виходячи із принципу "офіційного з'ясування всіх обставин у справі" судом встановлено наступне.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Вимоги до оформлення первинних документів визначені ч. 2 ст. 9 цього ж Закону для надання їм юридичної доказовості, а саме такі документи повинні містити, зокрема, такий обов'язковий реквізит як "зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції".

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

У вище перелічених податкових накладних у реквізиті номенклатура постачання товарів (послуг) продавця" зазначено "консультаційно - інформаційна послуга". При цьому, із даних документів неможливо зробити достовірний висновок щодо характеру, виду, обсягу та змісту виконаних робіт/наданих послуг, оскільки указання видів наданих послуг носить загальний характер і фактично відтворює умови договору про надання цих послуг та містять загальну вказівку про надання таких послуг.

Інших документів, в яких було б чітко визначено, які саме послуги надані контрагентом позивача та відомості, які б дали змогу відстежити, що є результатом замовлених послуг (назва товару щодо якого проводилося дослідження, найменування рекламних джерел, рекомендованих виконавцями за наслідками проведеного дослідження, та інш.), які б містили відомості про обґрунтування вартості послуг (так в одних документах послуги визначена вартістю 21 000 грн., в інших ці ж послуги - 18 000 грн.), осіб, які безпосередньо приймали участь у проведенні досліджень та спосіб вчинення ними дій або свідчили б про те, що виконавець в процесі надання послуг проводив певну роботу, ні до перевірки, ні під час судового розгляду справи позивачем не надано.

Крім того, позивачем до суду не було надано актів виконаних робіт, рохунків-фактури та звіті про надані консультаційно-інформаційні послуги.

З огляду на викладене, судом не встановлено факту надання спірних послуг, а відтак суд не може визначити позивача отримувачем цих послуг, що виключає право позивача віднести суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення до податкового кредиту сум витрачених на придбання послуг можуть створювати лише реально вчинені господарські операції з придбання послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту діяльності підприємства, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом також не встановлено зв'язку вказаних послуг по проведенню дослідження відносно ефективності розміщення реклами в регіонах України із господарською діяльністю позивача.

По-перше, як було зазначено вище, із наданих як на перевірку та так і суду документів не можливо встановити щодо якого товару взагалі проводилися такі дослідження та як вони пов'язані із діяльністю позивача.

Будь - яких пояснень з цього приводу представником позивача на запитання суду не було надано.

По-друге, доказів використання конкретних результатів наданих послуг у діяльності позивача, суду не надано. Будь - яких пояснень з цього приводу представником позивача суду не надано. Як не надано суду і пояснень щодо економічного ефекту для підприємства позивача від зазначених послуг.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем порушено правила формування податкового кредиту та включено до його складу суми, які він не мав права включати, а тому ТОВ "Компанія "Приват-Плюс" не має права на бюджетне відшкодування у визначеному оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням розмірі, що прийнято ДПІ у м. Полтаві з дотриманням вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2014 року.

Суддя С.С. Бойко