Рішення № 40875103, 06.10.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" жовтня 2014 р.Справа № 916/3565/14

За позовом: заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Грімальді"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 1 147 892,00 грн.

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від прокуратури: Незовибатько О.В. за посвідченням № 025789 від 23.04.2014р.

від позивача: Асташенкова О.І. за довіреністю №156 від 18.06.2014р.

від відповідача: Машков К.Є., за довіреністю №26/09/2014/61 від 26.09.2014р.

від третьої особи: Польщіна Т.Л. за довіреністю № 01-36/44 від 15.01.2014р.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 23.09.2014р. до 14 год. 40 хв. 06.10.2014р.

СУТЬ СПОРУ: заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Грімальді" 1 147 892,00 грн. збитків на користь Одеської міської ради.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.09.2014р. позовну заяву (вх.№3631/14) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно №916/3565/14, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх.№24021/14 від 16.09.2014р.) судом задоволено.

Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача - ОМР, заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.

Представник відповідача - ТОВ "Грімальді", заявлені прокурором позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№25340/14 від 29.09.2014р.).

Представник третьої особи - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

11 серпня 2006р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Надія" (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Грімальді" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1. якого, товариство з обмеженою відповідальністю "Надія" продало, а товариство з обмеженою відповідальністю "Грімальді" купило нежитлову будівлю кафе "Хуторок", що знаходиться в місті Одеса, парк ім. Т.Г. Шевченка, пляж "Ланжерон" будинок під номером "Один", та в цілому складається з 37 приміщень, основною площею 502,9 кв.м., загальною площею 561,6 кв.м. (надалі нерухомість). Вказана нерухомість належить Продавцю товариству з обмеженою відповідальністю "Надія" на підставі свідоцтва про право власності на будівлю кафе "Хуторок", виданого Жовтневою районною адміністрацією м. Одеси 24.10.2001 року, №013498, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості у книзі 15 неж. на стор. 51, номер запису №349; реєстраційний №9916556.

Рішенням Одеської міської ради № 2315-V від 22.01.2008р. було надано ТОВ "Грімальді" згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтованою площею 0,33 га в Приморському районі за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 1-А, для експлуатації будівлі кафе, літнього та дитячого майданчиків і благоустрою території.

18.04.2011р. відповідач отримав в управлінні Держкомзему у м. Одесі довідку за № 6660 про нормативну грошову оцінку 1 м2 земельної ділянки, та починаючи з 06.06.2011р. по серпень 2014р. систематично сплачував земельний податок за користування земельною ділянкою площею 0,33 га, визначеною у Рішенні ОМР № 2315-V від 22.01.2008р.

Як зазначає представник відповідача, у зв'язку із тривалим часом оформлення міськими службами документів для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, він звернувся до Одеського міського управління земельних ресурсів ОМР з приводу стану погодження розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтованою площею 0,33 га за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 1-А, для експлуатації будівлі кафе, літнього та дитячого майданчиків і благоустрою території.

Зі змісту листа Одеського міського управління земельних ресурсів (від 23.01.2010р. вих.№01-18/55-08) вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений відповідачем, станом на 23.01.2010р. ще проходить процедуру узгодження згідно з вимогами ч.6 ст.123 Земельного кодексу України.

Управлінням архітектури та містобудування ОМР у відповідь на лист ТОВ "Грімальді" була надана відповідь від 08.06.2011 р. за №88/1оп/01-15/1102, де визначався перелік документів, які було необхідно надати в управління для подальшого погодження відводу земельної ділянки.

Попереднім висновком УАМ ОМР за № 01-15/3945-374 від 29.12.2012р. було погоджено надання відповідачу земельної ділянки в оренду, орієнтованою площею 0,33 га в Приморському районі за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 1-А, для експлуатації будівлі кафе, літнього та дитячого майданчиків і благоустрою території.

У зв'язку із тривалим часом погодження проекту землеустрою відповідач 18.07.2013р. уклав із ПП "ЛІДЕР" договір за № 07-18-1/13ю щодо виготовлення Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтованою площею 0,33 га за адресою: м. Одеса, пляж "Ланжерон", 1-А, для експлуатації будівлі кафе, літнього та дитячого майданчиків і благоустрою території.

21.03.2014 р. Управлінням архітектури та містобудування ОМР було надано відповідачу позитивний Висновок по проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від №01-11/637-51пз, відповідно до якого було змінено розмір площі, що проектується для відведення ТОВ "Грімальді" та замість 0, 33 га було погоджено до відведення 0, 2684 га.

Як зазначає прокурор, актом перевірки ОМР № 145 від 24.01.2014р. було встановлено порушення відповідачем ст.ст. 125, 126 ЗК України, а саме відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку за наявності зареєстрованого за відповідачем права власності на будівлі.

Надалі, 30.04.2014р. Комісією з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, було складено акт.

У відповідності до зазначеного акту Комісії, ТОВ "Грімальді" було розраховано розмір збитків в сумі 1 147 892,00 грн.

Рішенням Виконкому ОМР за № 109 від 12.06.2014р. "Про затвердження актів комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок незаконного використання земельних ділянок" було затверджено Акт Комісії щодо ТОВ "Грімальді"

26.06.2014р. Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до відповідача з листом (вих.№01-13/4706), відповідно до якого повідомив відповідача про необхідність сплати в місячний термін збитків, нанесені територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради в сумі 1 147 892,00 грн.

Надалі, прокуратурою Приморського району м. Одеси за завданням прокуратури м. Одеси було проведено перевірку щодо відшкодування збитків власниками та землі та землекористувачами.

В ході перевірки було встановлено, що ТОВ "Грімальді" не виконано вимоги щодо оформлення документів на земельну ділянку, що розташована за адресою м. Одеса, пляж Ланжерон, 1а та не сплатила збитки, визначені у акті комісії, затвердженому Рішенням Виконкому ОМР за № 109 від 12.06.2014р.

На думку прокурора Приморського району м. Одеси порушення ТОВ "Грімальді" земельного законодавства спричинило державі в особі ОМР матеріальні збитки, тому як до бюджету територіальної громади міста не поступила значна сума коштів, які б пішли б на благоустрій міста та соціальні виплати громадянам, чим завдано шкоди державним інтересам.

Вищенаведені обставини, на думку прокурора, є підставами для стягнення з відповідача збитків в судовому порядку, що й зумовило звернення прокурора до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав.

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненій прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.142 Конституції України, ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкт їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 143 Конституції України та п.3 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до п.3 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є також земля, яка знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Одеси, від імені та в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до приписів ст.12 земельного кодексу України зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

Частина 2 ст.83 Земельного кодексу України, передбачає, що в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів відповідних рад.

Відповідно до п.34, ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення у відповідності до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до власних (самоврядних) повноважень міської ради.

Стаття 1 Земельного кодексу України визначає, що земля - основне національне багатство. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно зі ст.16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.

Стаття 17 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Стаття 116 Земельного кодексу України вказує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, користування спірною земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права позивача на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Пунктом 1 ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Суд, дослідивши матеріали справи та докази, якими заступник обґрунтовує заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 1 147 892,00 грн. дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення збитків, з огляду на наступне:

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки,

- збитків,

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,

- вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Стаття 156 Земельного кодексу визначає підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема: Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

При цьому, суд зазначає, що вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним.

Стаття 157 Земельного кодексу України встановлює порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема:

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, правовий аналіз ст.ст. 156, 157 Земельного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 "Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", передбачає, що встановлений ними порядок визначення та відшкодування збитків стосується випадку правомірного їх заподіяння, в даному випадку зайняття земельної ділянки на законних підставах.

Крім того, п.3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011р. №14, від 17жовтня 2012р. №10, від 16 січня 2013р.№3, від 29 травня 2013р. №8, від 17 грудня 2013р. №13, від 10 липня 2014р. №6 встановлено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Пунктом 3.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011р. №14, від 17жовтня 2012р. №10, від 16 січня 2013р.№3, від 29 травня 2013р. №8, від 17 грудня 2013р. №13, від 10 липня 2014р. №6 визначено, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно мати на увазі, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963.

Таким чином, на думку суду, при прийнятті Комісією акту про визначення розміру збитків, спричинених ТОВ "Грімальді", який в подальшому було затверджено Рішенням Виконкомом ОМР №109 було невірно визначено правову природу спірних правовідносин, у результаті чого були застосовані невірно застосовані норми чинного законодавства України.

Частина 1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

У відповідності до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно п.3.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011р. №14, від 17жовтня 2012р. №10, від 16 січня 2013р. №3, від 29 травня 2013р. №8, від 17 грудня 2013р. №13, від 10 липня 2014р. №6, вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України.

Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини не оформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

При цьому суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Так, матеріалами справи встановлено, що не своєчасне оформлення документів для укладання договору оренди земельної ділянки, сталось не з вини відповідача, а з підстав того, що служби та управління позивача,які відповідальні за оформлення та погодження проектної документації із землеустрою тривалий час не погоджували відповідачу технічну документацію із землеустрою, що унеможливлювало оформлення документів на землекористування із боку відповідача, тобто, судом встановлено відсутність вини із боку відповідача у діях щодо оформлення документів на землекористування.

За таких обставин, висновок заступника прокурора Приморського району м. Одеси про наявність правових підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності як відшкодування збитків не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

Крім того, судом встановлено, що протягом часу користування земельною ділянкою ТОВ "Грімальді" сплачувався земельний податок, що підтверджується відповідними платіжними документами та визнається Одеською міською радою.

Стаття 9 Податкового кодексу України визначає, що, до загальнодержавних належать такі податки та збори, зокрема: 9.1.10. плата за землю.

У відповідності до п.14.1.147. Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому, Податковий кодекс України не передбачає одночасної сплати як земельного податку так і орендних платежів.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що прокурором заявлено до стягнення збитки в розмірі 1 147 892,00 грн., що розраховані виходячи з розміру земельної ділянки площею 0,33 га, проте відповідно до наявного в матеріалах справи висновку УАМ ОМР від 21.03.2014р. №01-11/637-51пз відповідачу, після визначення на місцевості розміру земельної ділянки, погоджено до відведення земельну ділянку, площею 0,2684 га.

За приписами ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу). У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Крім того, суд зазначає, що власники земельних ділянок та землекористувачі, яким земельні ділянки надано у постійне користування, є платниками земельного податку, а орендарі земельних ділянок державної та комунальної власності - платниками орендної плати за землю.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини судом встановлено відсутність в діях відповідача протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини, а тому, суд дійшов висновку щодо відмови заступнику прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради у задоволені позову в повному обсязі.

Як вбачається з п.4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року №7 приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З врахуванням вищенаведеного, на підставі ст.ст.44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 22 957,84 грн. (із розрахунку 2% від суми збитків в розмірі 1 147 892,00 грн.) покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради - відмовити повністю.

2. Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРЮОФОП 26597691) до Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУДКС України в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУДКС України в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 22 957 (двадцять дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 84 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.10.2014р.

Суддя О.В. Цісельський