Постанова № 40874669, 09.09.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року 19:23Справа № 808/2578/14 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Заболотньої Н.Ю. та представників

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області

про стягнення коштів

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10 квітня 2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області (далі - відповідач) в якій просить суд (відповідно до уточненого адміністративного позову від 02 вересня 2014 року за вх.№33060) стягнути з відповідача на користь позивача:

- середній заробіток за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на посаді з 29.03.2011 по 08.09.2014 в розмірі 184 250 грн. 50 коп.;

- компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 по 27.08.2010 в розмірі 1 067 грн. 50 коп.

- середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 314 699 грн.50 коп.;

- вихідну допомогу при звільненні 27.08.2010 розмірі 6 405 грн.

- середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 314 699 грн.50 коп.;

- моральну шкоду за не поновлення на роботі та надання до суду та правоохоронних органів неправдиву інформацію про мене в розмірі 100 000 грн.

- матеріальну шкоду за не поновлення на роботі в розмірі 50 000 грн.

- індикацію грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат за період з 27.08.2010 по 01.06.2014 у розмірі 13 326 грн. 74 коп.

- компенсацію за невикористану щорічну та додаткову відпустку з 28.08.2010 по 28.08.2014 в сумі 38 430 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 по справі №2а-7401/10/0870 було частково задоволено позов ОСОБА_1 до Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області та постановлено: скасувати наказ Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 №42-к «Про звільнення ОСОБА_1»; поновити позивача на посаді заступника начальника з організації лабораторного контролю Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів; стягнути з Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, з 27.08.2010 по 29.03.2011 у розмірі 31 811 грн. 50 коп.; стягнути з Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 по день розгляду справи у суді 29.03.2011 у розмірі 31 811 грн. 50 коп. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 у справі №2а-7401/10/0870 в частині скасування наказу, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 по 29.03.2011 залишена без змін. 08.04.2011 позивач звертався до Комунарського відділу ДВС Запорізького МУЮ з заявою про примусове виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011. Виконавче провадження було відкрито, проте до теперішнього часу не виконано в частині: скасування наказу від 27.08.2010 №42-К «Про звільнення ОСОБА_1» та поновлення позивача на посаді. Позивач зазначає, що невиконання судового рішення в частині не поновлення позивача на роботі, подача до суду та правоохоронних органів відповідачем неправдивих заяв з різного роду звинувачень на адресу позивача приносить йому матеріальні та моральні збитки. На підставі вищевикладеного просить позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги з підстав, викладених вище, наполягає на задоволенні позову.

Уточнення позовних вимог прийняті судом в частині: стягнення з відповідача на користь позивача: середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на посаді з 29.03.2011 по 08.09.2014 в розмірі 184 250 грн. 50 коп.; компенсації за невикористану щорічної відпустки з 21.06.2010 по 27.08.2010 в розмірі 1 067 грн. 50 коп.; середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 314 699 грн.50 коп.; моральної шкоди за не поновлення на роботі та надання до суду та правоохоронних органів неправдиву інформацію про мене в розмірі 100 000 грн.; індикації грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат за період з 27.08.2010 по 01.06.2014 у розмірі 13 326 грн. 74 коп. прийняті судом, оскільки відповідають вимогам ст.51 КАС України.

В частині вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача: матеріальної шкоди за не поновлення на роботі в розмірі 50 000 грн.; компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустку з 28.08.2010 по 28.08.2014 в сумі 38 430 грн., судом відмовлено в прийнятті уточнень на підставі наступного.

Частиною 1 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, передбачено, що до початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Отже, стаття 137 КАС України передбачає право позивача до початку судового розгляду справи по суті змінити підставу або предмет адміністративного позову.

Враховуючи, що позивач заявою про уточнення позовних вимог від 02.09.2014 фактично доповнює позовні вимоги новим предметом позову вже після початку судового розгляду справи, суд не приймає уточнення позовних вимог в зазначеній вище частині.

Відповідач позов не визнав, у письмових запереченнях та додаткових запереченнях посилається на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду (з урахуванням ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного осуду від 04.04.2011) 04.04.2011 позивач був поновлений на посаді заступника начальника з організації лабораторного контролю Запорізької обласної державної інспекції, яка припинилась 17 лютого 2011 року. Тобто позивач був поновлений на роботі в неіснуючу установу та на неіснуючу посаду, оскільки припинення Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів супроводжувалось скороченням чисельності. У новоствореній Державній інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області на 23 штатні одиниці менше, ніж у Запорізькій обласній державній інспекції з контролю якості лікарських засобів. У постанові суду від 04.04.2011 по справі № 2а-7401/10/0870 вказана конкретна посада, на яку повинен бути поновлений позивач, яка в штатному розписі Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області відсутня. ОСОБА_1 прийняв участь у конкурсному відборі на зайняття посади заступника начальника інспекції, але за рішенням конкурсної комісії його не рекомендовано на призначення (копія витягу з протоколу № 3 засідання конкурсної комісії Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів МОЗ України, що відбулося 6-7 липня 2010 року). Тому позивача не було переведено до Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області на іншу керівну посаду. Крім того, відповідач не погоджується з розрахунками стягуваних сум. Просить у задоволенні позову відмовити.

Також, у судовому засіданні представник відповідача надав клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не підсудний адміністративному суду, а повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Суд вваж, що клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.2 п.2 ст.17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, зазначений спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущений строк для звернення до суду з даним позовом. На обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що право на звернення до суду у позивача виникло з дати набрання судовим рішенням у справі №2а-7401/10/0870, а саме з 04.04.2011.

Суд вважає клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про стягнення грошових вимог орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Отже, клопотання про залишення без розгляду позовної заяви також не підлягає задоволенню.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 09 вересня 2014 року на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, з 01 січня 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 року №275 «Деякі питання здійснення державного контролю якості лікарських засобів» на базі Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів вирішено створити Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я шляхом проведення реорганізації.

На підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 07 квітня 2010 року №306 «Про заходи щодо реорганізації Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів» Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів наказом від 15 квітня 2010 року №203 врегульовані питання правонаступництва та передачі майна з балансу Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів на баланс Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області.

У зв'язку з цим, наказом Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 21 червня 2010 року №32-к позивача було звільнено із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (у зв'язку з реорганізацією).

Не погоджуючись зі звільненням, позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та скасування наказу №32-к.

За наслідками розгляду цих позовних вимог постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2010 у справі № №2а-5290/10/0870 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів. На виконання зазначеного рішення наказом Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 21.08.2010 № 40-к скасовано наказ від 21.06.2010 №32-к та поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 21.06.2010.

Разом з тим, наказом Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 №42-к позивача вдруге звільнено з посади заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України 27.08.2010 (у зв'язку з реорганізацією через припинення діяльності юридичної особи).

Не погодившись з винесеним наказом позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду. Постановою суду від 04.04.2011 по справі №2а-7401/10/0870 скасовано наказ Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 №42-к «Про звільнення ОСОБА_1», поновлено позивача на посаді заступника начальника з організації лабораторного контролю Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки, з 27.08.2010 по день розгляду справи у суді 29.03.2011 у розмірі 31 811 грн. 50 коп. та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 по день розгляду справи у суді 29.03.2011 у розмірі 31 811 грн. 50 коп.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду по справі №2а-7401/10/0870 від 17.01.2012 апеляційна скарга відповідача в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 по 29.03.2011 у межах суми стягнень за один місяць у розмірі 31 811 грн. 50 коп. залишена без задоволення, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 по справі №2а-7401/10/0870 в цій частині залишена без змін.

Як було встановлено судами, підставою звільнення ОСОБА_1 як 21.06.2010, так і 27.08.2010 за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України стала постанова Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 року №275 «Деякі питання здійснення державного контролю якості лікарських засобів».

Враховуючи те, що судами розглядалась справа щодо правомірності звільнення позивача у червні 2010 року із вказаних підстав і постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 18.08.2010, яка набрала законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 21.06.2010 № 32-к, суди дійшли висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 27.08.2010 з тих самих правових підстав згідно з наказом №42-к.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративним позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на посаді з 29.03.2011 по 08.09.2014 в розмірі 184 250 грн. 50 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Як було встановлено судом, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 по справі №2а-7401/10/0870 в частині щодо скасування наказу Запорізької обласної Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів від 27.08.2010 №42-к «Про звільнення ОСОБА_1», поновлення позивача на посаді заступника начальника інспекції з організації лабораторного контролю Державної інспекції з лікарських засобів у Запорізькій області та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.08.2010 по день розгляду справи у суді 29.03.2011 у розмірі 31 811 грн. 50 коп. набрала законної сили. Крім того зазначена постанова підлягає негайному виконанню.

05.04.2011 позивач звернувся до Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів в Запорізькій області про необхідність виконання рішення суду від 04.04.2011 та поновлення його на посаді. Однак начальник інспекції листом від 08.04.2011 за вих. №61905-21 повідомив позивачу про те, що його заява подана без дотримання вимог частини 3 статті 5 Закону України «Про звернення громадян», а отже інспекції залишає за собою право повертати такі заяви без розгляду та не має правових підстав для надання інформації щодо виконання рішення суду від 04.04.2011, оскільки позивач не є суб'єктом контролю за виконанням судових рішень.

07.04.2011 ОСОБА_1 отримав у Запорізькому окружному адміністративному суді виконавчий лист та 08.04.2011 року звернувся до Комунарського відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції з заявою про прийняття до виконання виконавчого листа .

Таким чином позивачем були вчинені всі залежні від нього дії для виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 по справі №2а-7401/10/0870, однак на час розгляду справи у суді зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі не виконано.

Згідно ст.236 КЗпП у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, невиконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника несе в собі відповідальність за таке невиконання рішення.

Щодо доводів відповідача про неможливість виконання судового рішення у зв'язку з тим, що позивач був поновлений на роботі в неіснуючу установу та на неіснуючу посаду, оскільки припинення Запорізької обласної державної інспекції з контролю якості лікарських засобів супроводжувалось скороченням чисельності, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Доводи Державної служби з лікарських засобів у Запорізькій області про те, що фактично відбулась ліквідація установи не відповідають обставинам справи, виходячи з наступного (що, також зазначено в ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.08.2014 у справі №2а-7401/10/11). У постанові Кабінету Міністрів України від 17 березня 2010 року №275 «Деякі питання здійснення державного контролю якості лікарських засобів» зазначено про створення нової структури на базі Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів шляхом реорганізації.

Встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Це зобов'язання відповідач не виконав, чим порушені трудові гарантії позивача як працівника реорганізованої установи.

Посилання відповідача на те, що порядок виконання рішення суду про поновлення на роботі регулюється статтями 75, 76 Закону України «Про виконавче провадження», а отже затримка виконання судового рішення спричинена незалежними від відповідача причинами, що виключає його відповідальність, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 257 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Таким чином постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 про поновлення на посаді ОСОБА_1 підлягала негайному виконанню незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження.

Крім того суд, вважає за необхідне також зазначити, що у пунктах 46, 48, 51, 53. 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право па суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Правова позиція, висловлена у цій справі, узгоджується з постановою колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року (справа №21-237а11), яка відповідно до статті 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

На підставі вищевикладеного, доводи відповідача про неможливість виконання судового рішення в частині поновлення позивача на раніше займаній ним посаді не приймаються судом.

Щодо суми, яка повинна бути стягнута за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі позивача.

В цій частині суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволення, а саме в частині стягнення середнього заробітку з 05.04.2011 (дата з якою підлягала негайному виконанню постанова Запорізького окружного адміністративного суду по справі №2а-7401/10/0870) по 08 вересня 2014 року (день розгляду справи №808/2578/14).

До вказаного висновку суд прийшов на підставі наступного.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР від 24.03.1995 (зі змінами та доповненнями), Порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для обчислення пенсій середня заробітна плата визначається відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

На виконання вказаної норми закону Постановою кабінету Міністрів України від 08 лютого1995 року № 100 затверджений «Порядок обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Із п.5 Порядку №100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється

нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 порядку).

Так, згідно з розрахунком, наданим позивачем та відповідачем середній заробіток за день позивача за зазначений вище період складав 213 грн. 83 коп.

Час вимушеного прогулу позивача складає: за 2011 рік - 185 роб. днів; за 2012 рік - 251 роб. днів; за 2013 рік -251 роб. днів.; за 2014 рік - 168 роб. днів, всього 855 роб. днів.

Отже, сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 182 824 грн. 65 коп. (213 грн. 83 коп. х 855 раб. днів.)

Позивач у судовому засіданні погодився з сумою, що підлягає стягненню.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року у розмірі 182 824 грн. 65 коп.

В частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 29 березня 2011 року по 04 квітня 2011 року включно позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на те, що рішення суду про поновлення на роботі підлягала виконанню починаючи саме з 05 квітня 2011 року.

Щодо стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 по 27.08.2010 в розмірі 1 067 грн. 50 коп.

Згідно з чинним законодавством, час вимушеного прогулу зараховується до стажу роботи, який дає право на відпустки, або грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Так, згідно із ч.2 ст. 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно із ст.24 закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно Закону України «Про Державну службу» (ст. 35) тривалість щорічної відпустки державному службовцю складає 30 календарних днів.

Судом встановлено, що позивачем до звільнення не використано 5 днів щорічної відпустки, а саме за період з 21.06.2010 по 27.08.2010.

Згідно розрахунків сторін, середньоденний заробіток за цей період склав 159 грн. 02 коп.

Отже, на користь позивача повинно бути стягнуто 795 грн. 10 коп. (159 грн. х5 днів = 795 грн. 10 коп.) компенсації за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 по 27.08.2010.

Позивач у судовому засіданні погодився з розрахунком спірної суми.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 795 грн. 10 коп. компенсації за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 по 27.08.2010.

Сума в частині 272,40 грн. компенсації за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 по 27.08.2010 задоволенню не підлягає як помилково розрахована позивачем.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми індикації грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат за період з 27.08.2010 по 01.06.2014 у розмірі 13 326 грн. 74 коп.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Питання щодо індикації грошових коштів в зв'язку з затримкою своєчасних їх виплат встановлені Порядком «Проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі - Порядок №159).

Відповідно до п.3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з п.5 Порядку №159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до вимог ч.2 ст.11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

В даному випадку суд вважає належним способом захисту порушених прав позивача це зобов'язати відповідача вчинити певні дії.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне в цій частині позову зобов'язати Державну службу лікарських засобів в Запорізькій області провести та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових коштів (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу в зв'язку з затримкою своєчасності їх виплат за період з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року (період за який судом стягнута сума заборгованості за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі).

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 314 699 грн. 50 коп.

Відповідно до пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога відносяться до одноразових виплат.

Згідно із пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2012 № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Компенсація за невикористану відпустку має разовий характер, тому не неї компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати не нараховується.

Отже, в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення вихідної допомоги при звільненні 27.08.2010 розмірі 6 405 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 314 699 грн. 50 коп.

Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як зазначалося вище, та встановлено зазначеними вище судовими рішеннями позивача було незаконно звільнено із займаної посади та поновлено на роботі.

Таким чином в цій частині позовних вимог слід відмовити, оскільки відсутній факт припиненні трудового договору.

Щодо стягнення моральної шкоди за не поновлення на роботі та надання до суду та правоохоронних органів неправдиву інформацію про позивача в розмірі 100 000 грн.

В своїх позовних вимогах позивач просить суд, крім іншого, стягнути на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду № 5 від 25.05.2001 «Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно із ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Проте позивачем не надано розрахунку розміру моральної шкоди та обґрунтування цього розміру, не доведено аморальне відношення відповідача до позивача та його професійних якостей та причинний зв'язок між шкодою та протиправними діями відповідача.

Суд приходить до висновку, що позивачем не доведено моральну шкоду, а тому суд приходить до висновку, що в цій частині в позові також слід відмовити.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 11, 69, 70, 71, 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за невиконання рішення суду про поновлення на роботі з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року у розмірі 182824 грн.85 коп.

3. Стягнути з Державної служби лікарських засобів в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку з 21.06.2010 року по 27.08.2010 року в сумі 795 грн.10 коп.

4. Зобов'язати Державну службу лікарських засобів в Запорізькій області провести та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових коштів (середнього заробітку) за час вимушеного прогулу в зв'язку з затримкою своєчасності їх виплат за період з 05 квітня 2011 року по 08 вересня 2014 року.

5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П.Бойченко