Постанова № 40873807, 07.10.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа № 914/1003/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Давид Л.Л. Зварич О.В.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників:

прокуратури: не з'явились;

позивача: не з'явились;

відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області, вих. № 05/3-318вих.14 від 13.06.14

на рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2014

у справі № 914/1003/14

за позовом: Прокурора Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Винниківської міської ради, м. Винники Львівської області,

до відповідача: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Винники Львівської області,

про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Прокурор Личаківського району м. Львова в інтересах держави в особі Винниківської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.06.2014 у справі № 914/1003/14 (суддя Яворський Б.І.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

При вирішенні спору місцевий суд виходив з того, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 14.08.2003р. не було дотримано вимог ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про оренду землі (у редакції, чинній на момент укладення договору), однак у зв'язку з пропуском позовної давності відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Львівської області звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2014р. та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права.

Зокрема, покликається на те, що прокуратура Личаківського району м. Львова дізналась про наявність підстав для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного Винниківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 лише 21.06.2013р., відтак початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, дізнання прокуратурою про відсутності у позивача можливості оскаржити зазначений договір.

Крім того, зазначає, що Винниківська міська рада не звернулась з відповідним позовом в межах строку позовної давності з поважних причин, а саме, оскільки в період з 2002 по 2006 роки міським головою м. Винники був ОСОБА_2, який перебуває у родинних зв'язках з відповідачем.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.06.14 у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Зварич О.В. та Хабіб М.І., апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 22.07.14.

У зв'язку з перебуванням судді Хабіб М.І. у відпустці, розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.07.2014 у склад колегії для розгляду справи № 914/1003/14 введено замість судді Хабіб М.І. - суддю Давид Л.Л.

Ухвалами суду від 22.07.2014р., 12.08.2014р. та 30.09.2014р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у них.

Прокурор та представники сторін явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2014 у справі № 914/1003/14 - залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.08.2003р. Винниківською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка в АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1 договору в оренду передається земельна ділянка площею 1,2675 га, в тому числі багаторічних насаджень 1,1719 га.

За цільовим призначенням земля, яка передається в оренду, поділяється на землю комерційного використання площею 0,0856 га та землю рекреаційного призначення площею 1,1819 га. Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для будівництва молодіжного кафе, оздоровчого комплексу, влаштування дитячого та літнього майданчика і благоустрою частини парку (п.2.1 договору).

Згідно з п. 2.3 договору, плата за землю вноситься землекористувачем щорічно у вигляді орендної плати відповідно до першої економіко-планувальної зони м. Винники у розмірі 8541,03 грн. (з яких 2276,96 грн. - за землі комерційного використання, 6264,07 грн. - за землі рекреаційного призначення), а на термін будівництва - 6717,75 грн. в рік.

Термін дії договору передбачено п. 2.2 договору, а саме - 50 років до 14.08.2053р.

Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований у Львівському міському центрі ДЗК.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ст. 4, 7 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на момент укладення договору).

Відповідно до ст. 12, 13 ЗУ «Про оренду землі», чинними на момент укладення договору, договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк. Договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі, невід'ємною частиною якого є план (схема) земельної ділянки.

Стаття 14 ЗУ «Про оренду землі» передбачає, що Умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України та визначено істотні умови договору оренди земельної ділянки: 1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) термін договору оренди; 3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін. Частина 3 даної статті передбачає, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України (редакція статтей від 01.01.2003р.).

Згідно з ст. 19 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договору, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як вбачається зі змісту договору оренди земельної ділянки, цільове призначення землі, яка передається в оренду, поділяється на землю комерційного використання площею 0,0856 га та землю рекреаційного призначення площею 1,1819 га.

Відповідно до п. 2.1. договору земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для будівництва молодіжного кафе, оздоровчого комплексу, влаштування дитячого та літнього майданчика і благоустрою частини парку. За цільовим призначенням земля, яка передається в оренду, поділяється на землю комерційного використання площею 0,0856 га та землю рекреаційного призначення площею 1,1819 га. Земельна ділянка передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для будівництва молодіжного кафе, оздоровчого комплексу, влаштування дитячого та літнього майданчика і благоустрою частини парку.

Однак, як правомірно зазначив місцевий господарський суд, оскільки чинною на момент укладення договору редакцією ст.19 ЗК України не передбачалося такого цільового призначення земельних ділянок як комерційне використання, слід зробити висновок, що у договорі фактично не визначено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0856 га., а рішення Винниківської міської ради № 194 від 30.04.2003р. не передбачено розподілу такої земельної ділянки на дві окремі з різними видами використання та не здійснено розподіл ділянки в залежності від її характеристик.

Також в порушення ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про оренду землі», розмір орендної плати не відповідає вимогам ст.ст. 2, 23 ЗУ «Про оренду землі», оскільки розподіл ділянки відбувся з порушенням та у договорі відсутнє положення про проведення індексації орендної плати.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 14 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що серед інших, істотною умовою договору оренди земельної ділянки є пункт, в якому зазначається сторону, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини. Однак, такий в договорі відсутній.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для визнання договору оренди недійсним.

Щодо наявності підстав для застосування строків позовної давності, колегія судді вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно п.2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", необхідно мати на увазі також припис пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, за змістом якого до позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину правила ЦК України про позовну давність застосовуються за умови, коли право на подання відповідного позову виникло після 1 січня 2004 року; до позовів же, право на подання яких виникло до зазначеної дати, застосовується попереднє законодавство про позовну давність, тобто відповідні норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

З урахуванням вищевказаних приписів, при вирішенні питання про застосування позовної давності у даному спорі, слід застосовувати нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (надалі - ЦК УРСР).

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов (ст.71 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Пунктом 4.1 постанови пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013р ."Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Оскільки позивачам у даній справі є Винниківська міська рада, яка є стороною спірного договору, слід зробити висновок, що позивач дізнався про невідповідність договору вимогам закону в момент укладення договору, а саме - 14.08.2003р., відтак, строк позовної давності для звернення до суду пропущено.

Щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, слід зазначити, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причини пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

У п. 2.2 постанови пленум ВГСУ № 10 від 29.05.2013р "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Доводи скаржника щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, викладені в апеляційній скарзі жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому не беруться судом до уваги та не розцінюються поважними.

Оскільки апеляційну скаргу подано прокурором, який звільнений від сплати судового збору, такий покладається на позивача та підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки скаржник, у встановленому законом порядку, не подав належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2014 у справі № 914/1003/14 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Стягнути з Винниківської міської ради (79495, м. Винники, вул. Галицька, 20, ідентифікаційний код 26256292) в дохід державного бюджету України 1 218 грн судового збору.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 13.10.2014р.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Зварич О.В.