Рішення № 40873763, 07.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15324/14 07.10.14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 16 177,57 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Кудлай А.А. за довіреністю б/н від 22.11.2013 р.;

від відповідача: Давиденко Н.О. за довіреністю № 10 від 14.03.2014 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Соверен» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (далі - відповідач) про стягнення 16 177,57 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 25.04.2013 р. між позивачем та ОСОБА_4 було укладено Договір страхування транспортних засобів № 1-208-005/13 щодо автомобіля марки «MITSUBISHI», реєстраційний номер НОМЕР_1. 16.12.2013 р. в місті Києві на перехресті проспекту Голосіївський - вулиця Стельмаха, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю вказаного застрахованого автомобіля під керуванням п. Черниш В.В. та транспортного засобу марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням п. ОСОБА_1. Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.03.2014 р. у справі № 752/225/14-п (№ 3/753/240/14) п. ОСОБА_1 був визнаний винним в порушенні ПДР України. З огляду на зазначене, позивач виплатив 16 677, 57 грн. страхового відшкодування п. Черниш В.В. шляхом перерахування вказаних коштів особі, яка здійснювала відновлювальний ремонт автомобіля марки «MITSUBISHI», реєстраційний номер НОМЕР_1, - ФОП ОСОБА_5, на підставі платіжного доручення № 177 від 23.01.2014 р. В свою чергу, оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом АЕ/0630752, позивач звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування, яка останнім була залишена без задоволення, у зв'язку з чим з метою захисту своїх прав та законних інтересів позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р. порушено провадження у справі № 910/15324/14, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 09.09.2014 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії № АЕ/630752.

06.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АЕ/0630752 страховою компанією є ПрАТ «СК Україна», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000,00 грн., по майну - 50 000,00 грн., франшиза становить 500, 00 грн., строк дії поліса з 25.02.2013 р. по 24.02.2014 р.

08.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі

У судовому засіданні 09.09.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.09.2014 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 07.10.2014 р.

02.10.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він проти позову заперечує, вказуючи на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована відповідачем.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 07.10.2014 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.200 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.10.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2013 р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) було укладено Договір № 1-208-005/13 страхування транспортного засобу (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого страховик зобов'язався у разі настання страхового випадку виплатити страхувальнику страхове відшкодування в межах передбаченого п. 2.2. цього Договору розміру страхової суми на умовах і в обсязі, визначених цим Договором, Правилами добровільного страхування наземного транспортного засобу від 12.11.2007 р. ЗСАТ «Соверен», затверджених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, а страхувальник зобов'язався вчасно і в повному обсязі сплатити страховий платіж і виконувати інші умови Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору предметом страхування є майнові інтереси страхувальника або осіб, які мають право керування, які не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наступним транспортним засобом: автомобіль MITSUBISHI Lanser, номер кузову НОМЕР_5, державний номер НОМЕР_1, рік випуску 2009, власник автомобіля - ОСОБА_6.

Пунктом 2.2. Договору була передбачена страхова сума в розмірі 123 120, 00 грн.

У відповідності з п. 2.3. Договору страховий тариф за цим договором складає 3 % від страхової суми, передбаченої п. 2.2.

Безумовна франшиза становить 10 % від страхової суми у випадку угону (крадіжки) та повному знищенні автомобіля; 500, 00 грн. - в усіх інших випадках (п. 2.6. Договору).

У відповідності з п. 2.7. Договору географічні межі страхового покриття: територія України.

За приписами п. 3.1. Договору страховими випадками в розумінні цього Договору є нанесення майнових збитків страхувальнику, пов'язаних з втратою вартості визначеного п. 2.1. цього Договору транспортного засобу, що сталось в результаті, зокрема, пошкодження чи знищення застрахованого транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з п. 6.1. Договору він набуває чинності з 26.04.2013 р. і закінчує дію 31.12.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що 16.12.2013 р. в місті Києві на перехресті проспекту Голосіївський - вулиця Стельмаха, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля під керуванням п. Черниш В.В. та транспортного засобу марки «ВАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням п. ОСОБА_1.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 10.03.2014 р. у справі № 752/225/14-п (№ 3/753/240/14) п. ОСОБА_1 був визнаний винним в порушенні ПДР України (недодержання дистанції) та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АЕ/0630752 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля марки «ВАЗ» моделі «21150», реєстраційний номер НОМЕР_3, - ОСОБА_7, була застрахована відповідачем, на строк з 25.02.2013 р. по 04.02.2014 р. з встановленим розміром франшизи - 500, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Згідно з Листом УДАІ в м. Києві ГУ МВС України від 24.04.2014 р. за № 10/8018вх станом на 23.04.2014 р. автомобіль ВАЗ 21150, державний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_4, 15.10.2013 р. було зареєстровано за ОСОБА_8, а станом на 25.02.2013 р. вказаний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_9 під державним номерним знаком НОМЕР_3.

Таким чином, слід дійти висновку, що автомобіль, про який зазначено в постанові Голосіївського районного суду міста Києва від 10.03.2014 р. у справі № 752/225/14-п (№ 3/753/240/14) та автомобіль, визначений в Полісі № АЕ/0630752 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є одним і тим же автомобілем.

Відповідно до Довідки УДАІ в м. Києві ГУ МВС України № 9319840 внаслідок ДТП автомобіль MITSUBISHI Lanser, державний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження задньої центральної частини.

17.12.2013 р. п. Черниш В.В. звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку по договору страхування, відповідно до змісту якої просив здійснити виплату страхового відшкодування.

23.12.2013 р. на замовлення позивача ФОП ОСОБА_10 (Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності ФДМ України № 14612/13 від 19.04.2013 р.) було складено Звіт про визначення вартості матеріального збитку № 909, згідно з яким встановлено, що розмір завданих власнику автомобіля MITSUBISHI Lanser, державний номер НОМЕР_1, матеріальних збитків складає 18 384, 70 грн.

Відповідно до рахунку № ФОП-000839 від 20.01.2014 р. та Акту виконаних робіт № ФОП-000018/01 від 27.01.2014 р., складених ФОП ОСОБА_5, відновлювальний ремонт автомобіля MITSUBISHI Lanser, державний номер НОМЕР_1, склав 17 177, 57 грн.

21.01.2014 р. позивач затвердив Страховий акт № 01/14-16 Т, відповідно до якого зазначається, що розмір страхового відшкодування з огляду на розмір франшизи (500, 00 грн.) складає 16 677, 57 грн.

Платіжним дорученням № 177 від 23.01.2014 р. позивач перерахував на користь ФОП ОСОБА_5 16 677, 57 грн. з призначенням платежу: «Страхове відшкодування зг. Акту № ФОП-839 від 20.01.2014, кл. ОСОБА_4.) від 21.01.14.».

26.03.2014 р. Листом № 112 позивач звернувся до відповідача з заявою про страхове відшкодування (в порядку регресу) на суму 16 677, 57 грн., яка отримана відповідачем 31.03.2014 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103024203208, однак, оскільки вона не була задоволена, вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а відповідальність власника автомобіля, на якому ним було скоєно правопорушення, застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як вбачається з укладеного між позивачем та ОСОБА_4 Договором, його сторони не визначили необхідності визначати вартість відновлювального ремонту виключно шляхом проведення оцінки незалежною експертною організацією.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» і не повинен був керуватися положеннями вказаного закону, оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до страхового акту було вирішено виплатити страхове відшкодування на користь страхувальника в сумі 16 677, 57 грн., виходячи з фактичних витрат, у зв'язку з проведенням відновлювального ремонту спірного автомобіля.

Так, відповідно до Платіжного доручення № 177 від 23.01.2014 р. позивач оплатив вартість ремонту спірного авто на суму 16 677, 57 грн.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, Вищим господарським судом України в постанові від 24.09.2013 р. у справі № 925/112/13-г зазначено, що виходячи з вимог ч. ч. 2, 3 ст. 22, ст. 1166 та ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача з регресними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку в повному обсязі.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

Крім того,в постанові Верховного Суду України від 12.03.2012 р. № 3-12гс12 у справі № 53/128 наголошено, що норма статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права. Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 р. у справі № 3-118гс11.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу № АЕ/0630752, розмір франшизи становить 500, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач має відшкодувати позивачу 16 177,57 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 16 177,57 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (02140, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 42-Г, код ЄДРПОУ 30636550) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 7, офіс 11, код ЄДРПОУ 25264645) суму страхового відшкодування у розмірі 16 177 (шістнадцять тисяч сто сімдесят сім) грн. 57 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

Суддя В.С. Ломака