Рішення № 40873719, 07.10.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14117/14 07.10.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 13 943,63 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Метелкіна О.Л. за довіреністю № 196-10330/КР від 21.07.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 13 943,63 грн., з яких 11 392,29 грн. основний борг, 845,03 грн. - 15% річних, 527,39 грн. - пеня, 1 178,92 грн. - інфляційні втрати. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору відповідачу надано право на тимчасове користування місцем для розміщення рекламних засобів, плата за яке останнім не була здійснена в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р., у зв'язку із знаходженням судді Ломаки В.С. на лікарняному, позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 13 943,63 грн. передано судді Васильченко Т.В. для вирішення питання щодо порушення провадження у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.07.2014 р. порушено провадження у справі № 910/14117/14 та призначено її до розгляду на 12.08.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 22.07.2014 р., справу № 910/14117/14 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з лікарняного.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2014 р. суддею Ломакою В.С. справу № 910/14117/14 прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.08.2014 р.

08.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 22.07.2014 р. подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 12.08.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 12.08.2014 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р., оскільки неявка представника відповідача, невиконання вимог ухвали суду, перешкоджає розгляду справи по суті, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.09.2014 р.

04.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 12.08.2014 р. подав документи для долучення до матеріалів справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.09.2014 р., у зв'язку з відпусткою судді Ломаки В.С., справу № 910/14117/14 передано для розгляду судді Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2014 р. справу № 910/14117/14 суддею Любченко М.О. прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 07.10.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з відпустки, справу № 910/14117/14 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2014 р. суддею Ломакою В.С. справу № 910/14117/14 прийнято до свого провадження, її розгляд призначено на 07.10.2014 р.

В судовому засіданні 07.10.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Також судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 07.10.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2011 р. між позивачем (підприємство) та відповідачем (розповсюджувач) було укладено договір № 286/767/11 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-ими) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва.

За цим Договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього Договору та Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.2010 р. № 767, з наступними змінами та доповненнями), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього Договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення рекламних засобів, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим Договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які встановлено пріоритет, відомості про розповсюджувача, дату та строк дії пріоритету, відомості про базовий тариф.

Згідно з п. 3.2 Договору адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів, вид рекламних засобів, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про базовий тариф, що відповідає виду рекламного засобу та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Сторони домовились, що ціною цього Договору є плата за Право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього Договору, згідно встановлених за Розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується Підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього Договору).

За приписами п. 6.3 Договору підставою для нарахування плати за право тимчасового користування є відповідні рішення робочого органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 6.4 Договору передбачено, що на підставі відповідних рішень робочого органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також за наявності інших підстав, передбачених цим Договором та Порядком, Підприємство в односторонньому порядку здійснює перерахунок та самостійно коригує розмір плати за право тимчасового користування.

Розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць (п. 6.5 Договору).

Відповідно до п. 6.6 Договору плата за право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується Розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах, зазначених Підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за Право тимчасового користування.

Згідно з п. 6.7 Договору рахунок Підприємства, із наведеним в ньому розрахунком розміру плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді та підлягає сплаті у встановленому цим Договором порядку. Зазначений рахунок одночасно є актом приймання-передачі згідно цього Договору за відповідний розрахунковий період.

Плата визначається за такою формулою: Рп = S * Бт * kз * kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв. м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду рекламного засобу та зазначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив'язку рекламного засобу, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), kд - додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення рекламного засобу, визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), застосовується на підставі актів обстежень місць розміщення рекламного засобу, та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження.

Пунктом 5.2.3 Договору передбачено, що розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі і у разі встановлення пріоритету.

01.02.2011 р. сторони уклали адресну програму на право тимчасового користування № 1, згідно якої Розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем - тумба, об'ємно-просторова конструкція, що стоїть окремо, розміри 2.700х3.700 заг. пл. 9.9900 кв.м., кількість площин 1 № 25932-10, за адресою: Печерський район, бульвар Дружби Народів, 32, базова плата без ПДВ - 554,45 грн., дата кінця строку дії - 29.12.2015 р.

31.08.2012 р. сторони уклали Додаткову угоду № 286/767-1 до Договору у зв'язку з прийняттям та затвердженням «Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, зокрема повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва (далі - Порядок), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві» та зареєстрованого в Головному управлінні юстиції у м. Києві 12.08.2012 р. за № 40/95.

Сторони, керуючись вказаним вище Порядком, цією Додатковою угодою засвідчують, що сума за Договором встановлюється підприємством відповідно до Порядку та адресної програми викладеної у новій редакції, що додається та є невід'ємною частиною Договору, а розповсюджувач зовнішньої реклами сплачує виставлені підприємством рахунки згідно з новими тарифами, встановленими Порядком (п. 1 Додаткової угоди).

У зв'язку з підписанням цієї Додаткової угоди, дія всіх додаткових угод та адресних програм до Договору, в яких був вказаний розмір базової плати, припиняються, а всі правовідносини, що були врегульовані ними, продовжуються згідно нових додаткових угод та адресних програм з урахуванням зміненої базової плати (п. 2 Додаткової угоди).

На підставі вищевказаної Додаткової угоди, 31.08.2012 р. сторони уклали адресну програму на право тимчасового користування № 1/1, згідно якої Розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем - тумба, об`ємно-просторова конструкція, що стоїть окремо, розміри 2.700х3.700 заг. пл. 9.9900 кв.м., кількість площин 1 № 25932-10, за адресою: Печерський район, бульвар Дружби Народів, 32, плата за місяць без ПДВ - 926,57 грн., дата кінця строку дії - 29.12.2015 р.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2030 від 07.11.2013 р. були внесені з 01.01.2014 р. зміни до Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 838 від 21.05.2012 р. «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві».

Згідно вищевказаного Розпорядження Плата визначається за такою формулою: Рп = S * Бт * kз, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв. м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду рекламного засобу та зазначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив'язку рекламного засобу, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Одночасно, зазначеним Розпорядженням встановлено, що базовий тариф (Бт) складає 64.

З огляду на вищевикладені обставини, та враховуючи умови п. 6.4 Договору, з 01.01.2014 р. розмір плати відповідача за право користування місцем для розміщення рекламних засобів складає 1 342,66 грн. (99м.кв.*64*1,75=1 118,88 грн. + 20% ПДВ).

У свою чергу відповідачем плата за право тимчасового користування в повному обсязі сплачена не була, зокрема, несплаченими залишились наступні розрахункові періоди:

- листопад 2012 р. в сумі 1 111,88 грн. на підставі рахунку позивача № 64009 від 12.11.2012 р.;

- грудень 2012 р. в сумі 1 111,88 грн. на підставі рахунку позивача № 65484 від 14.12.2012 р.;

- вересень 2013 р. в сумі 0,70 грн. на підставі рахунку позивача № 78753 від 12.09.2013 р. (відповідачем частково сплачено 1 111,18 грн.);

- грудень 2013 р. в сумі 1 111,88 грн. на підставі рахунку позивача №83410 від 12.12.2013 р.;

- січень 2014р. в сумі 1 342,66 грн. та лютий 2014 р. в сумі 1 342,66 грн. на підставі рахунку позивача № 86892 від 28.02.2014 р.;

- березень 2014 р. в сумі 1 342,66 грн. на підставі рахунку позивача № 87465 від 12.03.2014 р.;

- квітень 2014 р. в сумі 1 342,66 грн. на підставі рахунку позивача № 88956 від 08.04.2014 р.;

- травень 2014 р. в сумі 1 342,66 грн. на підставі рахунку позивача № 90509 від 15.05.2014 р.;

- червень 2014 р. в сумі 1 342,66 грн. на підставі рахунку позивача № 92081 від 13.06.2014 р.

З огляду на те, що відповідач так і не здійснив плату за надане йому право на тимчасове користування місцем для розміщення зовнішньої реклами, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу" розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та порядок надання дозволів на розміщення такої реклами врегульовані Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року № 2067.

Згідно із визначенням термінів, що містяться у пункті 2 вказаних Правил, місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Пунктом 16 Типових правил розміщення зовнішньої реклами визначено, що дозвіл погоджується з власником місця або уповноваженим ним органом (особою) і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Як передбачено п. 15.1. Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради 22.09.2011 № 37/6253, підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - пл.ата), та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Відповідно до п. 3.1.1. Порядку розміщення реклами в місті Києві договір з розповсюджувачем реклами на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, укладає КП "Київреклама".

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві плату за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 527,39 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що підприємство має право застосовувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення плати - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент оплати пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 527,39 грн., розрахунок якої є арифметично невірним через неправильне визначення кількості днів календарного року (у 2012 році не 365, а 366 днів).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені, з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що вона має становити 527,34 грн.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 15% річних в сумі 845,03 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 178,92 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 вищевказаної Постанови).

Пунктом 7.3 Договору сторони визначили, що крім штрафних санкцій підприємство має право нараховувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15 відсотків річних від простроченої суми.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок 15% річних, суд вважає його арифметично невірним, у зв'язку допущеними арифметичними та методологічними помилками.

Судом здійснено перерахунок суми 15% річних з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що розмір 15% річних має становити 844,99 грн.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.). питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд вважає його арифметично невірним, у зв'язку допущеними арифметичними та методологічними помилками.

Судом здійснено перерахунок суми інфляційних втрат за обраної позивачем період, та встановлено, що їх розмір має становити 1 007,26 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином не сплачував плату за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (04070, місто Київ, Боричів узвіз, будинок 8, код ЄДРПОУ 26199714) 11 392 (одинадцять тисяч триста дев'яносто дві) грн. 29 коп., 527 (п'ятсот двадцять сім) грн. 34 коп. пені, 844 (вісімсот сорок чотири) грн. 99 коп. 15% річних, 1 007 (одна тисяча сім) грн. 26 коп. інфляційних втрат та 1 804 (одна тисяча вісімсот чотири) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.10.2014 р.

Суддя В.С. Ломака