Постанова № 40871858, 07.10.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа№ 911/2144/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар Бурдейна Н.В.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 (представник за довіреністю)

від відповідача: Кривша Я.А. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської міської ради

на рішення господарського суду Київської області

від 13.08.2014 року

у справі №911/2144/14 (суддя Ейвазова А.Р.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Васильківської міської ради

про визнання дій протиправними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Васильківської міської ради Київської області про визнання протиправним дій Васильківської міської ради Київської області та скасування рішення Васильківської міської ради Київської області від 12.12.2012 №03.01-33п/ч-VI "Про встановлення розмірів річної орендної плати за землю" в частині встановлення розміру річної орендної плати за земельну ділянку при укладенні додаткової угоди №2 до договору оренди №83 від 20.11.2003 та додаткової угоди №2 до договору оренди №107 від 29.01.2004 у розмірі 8% нормативної грошової оцінки.

До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач уточнив спосіб захисту порушеного права заявою від 04.08.2014, відповідно до якої просив визнати дії Васильківської міської ради Київської області протиправними та визнати незаконним спірне рішення.

Рішенням господарського суду Київської області від 13.08.2014 року у справі №911/2144/14 позов задоволено повністю. Визнано незаконним рішення Васильківської міської ради від 12.12.2012 №03.01-33п/ч-VI "Про встановлення розмірів річної орендної плати за землю" в частині встановлення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 розміру річної орендної плати за земельну ділянку при укладенні додаткової угоди №2 до договору оренди №83 від 20.11.2003 та додаткової угоди №2 до договору оренди №107 від 29.01.2004 у розмірі 8% нормативної грошової оцінки. Стягнено з Васильківської міської ради на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1218грн. в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Васильківська міська рада звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.08.2014 року у справі №911/2144/14, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2014 р. у справі №911/2144/14 прийнято апеляційну скаргу Васильківської міської ради до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.09.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 р. розгляд справи №911/2144/14 відкладено на 07.10.2014 р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.08.2014 року у справі №911/2144/14, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Київської області від 13.08.2014 року у справі №911/2144/14 - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

29.01.2004 між ФОП ОСОБА_4, як орендарем, та Васильківською міською радою, як орендодавцем, укладено договір №107 оренди земельної ділянки (далі - договір), за умовами якого орендодавець, на підставі рішення №847 від 25.11.2003, надає в оренду позивачу земельну ділянку площею 0,124га, розміщену на землях, що знаходяться на АДРЕСА_1 для використання під склад вовни (п.1.1 договору). Відповідно до п.1.2 строк дії договору встановлений до 25.11.2004. Орендна плата встановлена у п.2.1 договору у розмірі 103,03грн за місяць, 1236,34грн (1,5%) за рік. В п.2.4 договору сторони погодили, що визначена сума орендної плати є незмінною протягом наступного року, починаючи з 01 січня. При цьому, відповідно до п.2.6 договору, орендар має право вимагати відповідного збільшення орендної плати, якщо в результаті зміни законодавства України розмір земельного податку став більшим за орендну плату. Договір №107 зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №107 Васильківським міським відділом земельних ресурсів.

Також, між сторонами у справі 20.11.2003 укладено договір №83 оренди земельної ділянки (далі - договір №83), відповідно до якого відповідачем, на підставі рішення №675 від 02.10.2003, передається позивачу в оренду земельна ділянка площею 0,9252га, розміщена на землях, що знаходяться на АДРЕСА_1 для розміщення цеху по обробці листового металу. Строк дії договору встановлений його до 02.10.2004 з дня підписання (п.1.2 договір №83). За умовами договору №83 орендна плата встановлена у розмірі 768,73грн у місяць; орендна плата за рік складає 9224,71грн (1,5%). В п.2.4 договору сторони погодили, що визначена сума орендної плати є незмінною протягом наступного року, починаючи з 01 січня; орендодавець має право вимагати відповідного збільшення орендної плати, якщо, в результаті зміни законодавства України, розмір земельного податку став більшим за орендну плату (п.2.6 договору). Договір №83 зареєстровано Васильківським міським відділом земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди здійснено запис за №83 від 20.11.2003.

Як вбачається з п. 15 договорів, позивачу надані земельні ділянки для використання під цех обробки металу та під склад вовни; згідно додаткових угод №1 до відповідних договорів, цільове призначення земельних ділянок - землі промисловості.

Рішенням Васильківської міської ради Київської області від 23.12.2004 №8.61-11-ІV строк дії вказаних договорів продовжено на 25 років; розмір річної орендної плати встановлено рівним 1,5% нормативної грошової оцінки.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 31.12.2004 до договору №107 та додаткової угоди №1 від 31.12.2004 до договору №83 сторони дійшли згоди щодо щорічного перегляду орендної плати у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у т.ч. внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом (п.12 додаткової угоди).

12.12.2012 Васильківською міською радою Київської області прийнято рішення №03.01-33п/ч-VІ "Про встановлення розмірів річної орендної плати за землю", яким, зокрема, встановлено розмір річної орендної плати за земельну ділянку при укладенні додаткових угод № 2 до договорів №83, 107 у розмірі 8% нормативної грошової оцінки.

Предметом спору у даній справі є законність рішення Васильківської міської ради Київської області №03.01-33п/ч-VІ від 12.12.2012 в частині встановлення розміру річної орендної плати за земельні ділянки, передані в оренду позивачу за договорами №№83,107, у розмірі 8% нормативної грошової оцінки. Так, у поданій заяві позивач просить визнати дії відповідача щодо прийняття спірного рішення у відповідній частині протиправними та визнати незаконним відповідне рішення у вказаній частині.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Васильківська міська рада є органом місцевого самоврядування, відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою встановлено, що міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу п.п. 34, 35 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

При цьому, згідно п.п.269.1.2 ст.269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є землекористувачі.

В силу п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Як визначено п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але, в силу пп.288.5.1, 288.5.2 цієї норми, річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, окрім вказаних у пп. а і б - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, визначення певних ставок для земель певної категорії призначення та виду, межі яких встановлені Податковим кодексом України, як вбачається з вищевказаних норм, на відповідній території є компетенцією Васильківської міської ради.

Під час розгляду спору у даній справі встановлено, що спірне рішення прийнято на підставі рішення Васильківської міської ради від 02.11.2012 №06.04-31-VІ "Про встановлення розмірів річної орендної плати за землю", яким відповідно до вищевказаних норм, визначено розмір орендної плати за всі земельні ділянки, які розташовані у межах території, на яку поширюється компетенція Васильківської міської ради з урахуванням їх цільового призначення та виду використання.

Зокрема, встановлені ставки орендної плати для земель, які за цільовим призначенням відносяться до земель промисловості за такою категорією як: землі обробки металу - 8%; землі під складськими приміщеннями - 6-8%.

Як встановлено ч.1 ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти, зокрема, рад, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В силу ч. 1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. При цьому, як визначено частиною 5 цієї норми, рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Також, частиною 11 цієї норми зобов'язує доводити акти органів місцевого самоврядування, яким є і рада, до відома населення.

Відповідно до ч.12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент прийняття рішення від 02.11.2012), акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Як визначено ч.1 ст.1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

При цьому, регуляторним органом, за змістом відповідної норми, є, у т.ч. орган місцевого самоврядування.

Частиною 5 ст.12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Як встановлено колегією суддів, рішення Васильківської міської ради від 02.11.2012 №06.04-31-VІ та рішення Васильківської міської ради від 12.12.2012 №03.01-33п/ч-VІ не були оприлюднені в друкованих засобах масової інформації після їх прийняття, а отже, в силу ч.5 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не набрали чинності.

Посилання відповідача на те, що в газеті "Життя і слово" (№70 від 08.09.2012) опублікований проект такого рішення не може бути прийнято до уваги, оскільки порядок набрання чинності нормативними регуляторними актами місцевого самоврядування визначений відповідними нормами вказаних Законів, які пов'язують момент набрання чинності такими актами з моментом їх офіційного оприлюднення, якщо не встановлено більш пізнього строку набрання ними чинності, а не з фактом оприлюднення їх проекту.

Посилання відповідача на те, що рішення Васильківської міської ради від 02.11.2012 №06.04-31-VІ було розміщено на офіційному сайті Васильківської міської ради не може бути прийнято, оскільки відповідно до норм чинного законодавства, регуляторні акти офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами.

В силу ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання рішення Васильківської міської ради від 12.12.2012 №03.01-33п/ч-VІ незаконним не підлягають задоволенню, оскільки вказане рішення не набрало чинності, відповідно воно не може породжувати правові наслідки та визнаватися незаконним. Вказане рішення не порушує прав позивача на момент пред'явлення даного позову.

Щодо позовних вимог про визнання дій Васильківської міської ради Київської області протиправними колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться і в пункті 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, де вказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Обраний позивачем у своїх позовних вимогах спосіб захисту (визнання дій Васильківської міської ради Київської області протиправними) не відповідає передбаченим законодавствам способам захисту цивільних прав, а відтак колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для захисту права позивача обраним ним шляхом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про визнання дій Васильківської міської ради Київської області протиправними не підлягають задоволенню, як такі, що не відповідають встановленим законом способам захисту порушених прав.

Відповідно до ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Васильківської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 13.08.2014 року у справі №911/2144/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Васильківської міської ради 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Київської області видати накази із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

Матеріали справи №911/2144/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко