Рішення № 40871560, 09.10.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2014 р. Справа № 909/1046/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Кошилович М. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: публічного акціонерного товариства "Івано - Франківськгаз", вул.Ленкавського,20,м.Івано-Франківськ,76000

до відповідача: комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №4", вул.Пушкіна,9А, м.Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область,77300

про стягнення 82187,16 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: представник Цимбаліста О.С., (довіреність № 08-19/1055 від 20.05.14)

від позивача: представник Фігель Т.М., (довіреність №08.1-19/671 від 26.03.14)

від відповідача: Попович Н.П. - юрист, (довіреність №358 від 02.10.2014)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Івано-Франківськгаз" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №4" про стягнення 82187,16грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договорів №2013/ТП-ГР-КШ-6018 та №2013/ТП-ГР-КШ-6004 від 28.12.12 щодо розрахунку за поставлений позивачем природний газ та обґрунтовано положеннями статей 526, 530, 549, 625, 714 Цивільного та 216 Господарського кодексів України.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлений позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву №359 від 06.10.14 (вх.№13101/14 від 09.10.14), визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат та просив розстрочити виконання рішення на 24 місяці, а розмір штрафних санкцій зменшити у зв"язку з важким фінансовим становищем підприємства, зумовленим несвоєчасною оплатою населення за надані послуги.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши представників сторін, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

28.12.12 між сторонами у справі укладено договори на постачання природного газу за регульованим тарифом №2013/ТП-ГР-КШ-6018 та №2013/ТП-ГР-КШ-6004. За умовами даних договорів постачальник (позивач) зобов"язався здійснювати споживачу (відповідачу) постачання природного газу в обсягах і в порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач (відповідач), в свою чергу, - прийняти і оплачувати його вартість (п.1.1 договорів). Термін дії договору - до 31.12.13, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення ( п.10.1 договорів).

Послуги з постачання газу документально оформлюються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу (п.2.6 договорів).

Згідно з п.2.9 спірних договорів акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником.

Розділом 4 даних договорів сторони погодили визначення вартості послуг та порядок розрахунків : розрахунковий період за договором становить один місяць; оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу згідно з додатком 2; оплата за газ та послуги проводиться споживачем шляхом 100% оплати до 10-го числа, наступного за місяцем поставки газу на розрахунковий рахунок постачальника; у випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

На виконання умов спірних договорів, позивач протягом березня 2013 - серпня 2014 років здійснював постачання природного газу споживачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу.

В порушення визначеного умовами договору обов"язку сплатити вартість природного газу в установлені терміни та у визначеному порядку, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, внаслідок чого на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 67597,31грн.

У зв"язку з порушенням відповідачем договірних зобов"язань щодо оплати поставленого позивачем природного газу, позивачем нараховано 5402,85грн. пені, 1936,12 грн. 3% річних та 7250,88грн. інфляційних втрат.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Наведена правова норма кореспондується зі ст.509 Цивільного кодексу України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови договорів поставки №2013/ТП-ГР-КШ-6018 та №2013/ТП-ГР-КШ-6004 від 28.12.12, граничний термін виконання відповідачем зобов"язання щодо оплати поставленого позивачем природного газу - не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, наявність заборгованості на спірну суму визнав.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем грошового зобов"язання, позовні вимоги щодо стягнення 67597,31грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов"язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 6 ст. 231 Господарського Кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В силу ч. 2 статті 343 Господарського Кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Укладаючи договір, сторони дійшли згоди відносно забезпечення виконання відповідачем грошових зобов'язань пенею та погодили строк їх нарахування: у разі порушення строку оплати природного газу споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу (п. 6.2.2 договорів).

В силу ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов"язання позивачем нараховано відповідачу 5402,85грн. пені, 1936,12 грн. 3% річних та 7250,88грн. інфляційних втрат за період з 11.03.13 по 31.08.14.

Керуючись частиною 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснених позивачем нарахувань, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

В контексті вищенаведеного, керуючись ст. 83 ГПК України, враховуючи клопотання відповідача щодо зменшення розміру неустойки, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, суд приходить до висновку про зменшення розміру неустойки на 50%, задоволивши пеню в розмірі 2701,43грн. Позовні вимоги щодо стягнення 1936,12 грн. 3% річних та 7250,88грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача з огляду на правильність їх нарахування.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення частково.

Стосовно клопотання про розстрочення виконання рішення суду суд зазначає наступне.

Згідно приписів п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до пункту 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування клопотання про розстрочення виконання рішення суду відповідачем зазначено, що комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація №4" не має можливості відповідати за своїми зобов'язаннями у повному обсязі у зв'язку з важким фінансовим становищем підприємства, зумовленим несвоєчасною оплатою населення за надані послуги.

Представники позивача щодо розстрочки виконання рішення суду заперечили.

За наведених обставин та правових норм, беручи до уваги пояснення представника відповідача, суд, враховуючи інтереси обох сторін, уникнення можливих негативних наслідків на господарську діяльність відповідача, з метою реального виконання рішення, вважає за доцільне частково задовольнити клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду терміном на шість місяців.

Судові витрати, у відповідності до ст.49 ГПК України, покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 546, 547, 549, 551, 610, 612,614, 625, 629,712 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 193, 216, 230, 231, 233, 265, 343 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-7, 43, 49, 55, ст. 82 - 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськгаз" до комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №4" про стягнення 82187,16грн. задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація №4"(Івано-Франківська обл., м.Калуш, вул.Пушкіна, 9А, код ЄДРПОУ 32177228) на користь публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськгаз" (м.Івано-Франківськ, вул.Ленкавського, 20, код ЄДРПОУ 03361046) 67597,31(шістдесят сім тисяч п"ятсот дев"яносто сім гривень тридцять одну копійку) основного боргу 2701,43( дві тисячі сімсот одну гривню сорок три копійки)пені, 1936,12 (одну тисячу дев"ятсот тридцять шість гривень дванадцять копійок) 3% річних та 7250,88(сім тисяч двісті п"ятдесят гривень вісімдесят вісім копійок) інфляційних втрат та 1827,00(одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) судового збору.

Розстрочити виконання рішення суду терміном на шість місяців.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.10.14

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ Легінь О. В. 14.10.14