Ухвала суду № 40870773, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/26382/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Голубєвої Г.К.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012

у справі №2-а/1570/3714/11

за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків «Теплопостачання міста Одеси»

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс інноваційних технологій»

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» (далі по тексту - позивач звернувся, КП «Теплопостачання міста Одеси») звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі по тексту - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП«Теплопостачання міста Одеси»), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №00005621610 від 05.05.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.201, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завищення суми податкового кредиту всього у розмірі 304334,1 грн. Висновок про дане порушення був зроблений посадовими особами органів державної податкової служби на підставі того, що відповідач, отримавши акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси №511/23-4/36503010 від 07.04.2011 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Альянс інноваційних технологій» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року, яким встановлено, що угоди з контрагентами останнього за період березень 2011 року мають ознаки нікчемності, дійшов висновку що проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій про надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, і не мають реального товарного характеру.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ «Альянс інноваційних технологій».

Оцінивши висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій в своїх рішеннях про відмову у задоволенні позову викладені висновки є передчасними та такими, що не ґрунтуються на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду визначається за договірною вартістю товарів (послуг) і складається із сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями(іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Альянс інноваційних технологій» , а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей, зокрема наявності відповідно ліцензії на здійснення будівельних робіт; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні поставлених товарів та наданих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням. При цьому, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно було встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст проведених позивачем операцій, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознаки, які б свідчили про реальність таких операцій; чи пов'язані проведені позивачем операцій з його господарською діяльністю; чи відбулися реальні зміни в майновому статі платника податку внаслідок використання результатів отриманих робіт.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору в частині оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Г.К. Голубєва (підпис)Т.М. Шипуліна