Ухвала суду № 40870533, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2014 р. м. Київ К/800/33207/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАМ «Україна»

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року

у справі № 810/3627/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАМ «Україна»

до Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАМ «Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з: ТОВ «Ідеско груп», ТОВ «Тутто-Ол Міт», ТОВ «Ньюмодуль 2011» та ТОВ «Айс-Вок», відповідачем складено акт від 22.05.2013 року №132/22/32739644, яким встановлено порушення: - п.п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 152 044, 40 грн.; - п.п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму 306 802, 57 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.06.2013 року: - № 0000142200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 228 066, 60 грн., в т.ч. за основним платежем - 152 044, 40 грн., за штрафними санкціями - 76 022, 20 грн.; - №0000132200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 306 802, 57 грн.

Підставою для прийняття даних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про те, що позивачем проведено документальне оформлення господарських операцій, які фактично не здійснювались.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні податкові повідомлення-рішення рішення є правомірними, оскільки надані позивачем документи не підтверджують здійснення господарських операцій, а тому не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі та не підтверджених доказами, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абз. 4 п.198.4 ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанції встановлено, що ТОВ «ЗАМ «Україна» та ТОВ «Ідеско груп», ТОВ «Тутто-Ол Міт», ТОВ «Айс-Вок», ТОВ «Ньюмодуль 2011» укладено договори поставки від 07.08.2012 року № 07.08.12, від 06.04.2012 року № 06.04.12 та від 05.03.2012 року № 05.03.12, від 30.12.2011 року № 30.12.11.

Однак висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, щодо нереальності даних господарських операцій ґрунтуються на дослідженні первинних документів, які в матеріалах справи відсутні, зокрема, договори позивача з ТОВ «Айс-Вок», ТОВ «Ньюмодуль 2011», видаткові накладні, податкові накладні, в яких судами вставлено недоліки їх заповнення.

Разом з тим, відхиляючи посилання позивача в підтвердження реалізації придбаного товару за вказаними договорами на договори з іншим контрагентам, зокрема, від 07.02.2012 року «IDS Borjomi Europe» UAB № SAHM-07.02.12; від 31.05.2010 року з ВАТ «Балтіка» №4/2009; від 15.03.2011 року з ТОО «Carisberg Kazakhstan (Карлзберг Казахстан)» № С-15/03/11, від 19.08.2011 року з ТОВ «OPREMA-Almaty» (ОПЕРА - Алматі)» № ЗАМ - 19.08.11; від 07.02.2012 року з Limited Liability Company «SAHM» Ukraine» № SAHM - 07.02.12; від 31.12.2012 року з Company Limited Liability «SAHM» Ukraine» № SAHM - 31.01.12; від 04.02.2012 року з ТОВ «Балтіка Баку» № SAHM - 04.02.12, з підстав розбіжностей у назві та кількості товару, судом першої інстанції здійснено посилання відповідні сторінки другого тому даної справи, яких там немає.

Отже, є підстави для висновку, що оскільки зазначені документи відсутні в матеріалах справи і відповідно не досліджувались у судовому засіданні, судом не вжито належним чином передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Колегія суддів вважає, що на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, дослідити на підставі належних доказів питання реальності господарських операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАМ «Україна» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 року у справі № 810/3627/13-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

Н.Г.Пилипчук