Ухвала суду № 40870498, 29.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Київ К/800/51383/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросила стиль»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року

у справі № 816/3065/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросила стиль»

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електросила стиль» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Інтако» за період з 01.05.2012 року по 30.06.2012 року та ПП «Раіком» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, відповідачем складено акт від 17.04.2013 року №2163/15.2/35582018, яким встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК УКраїни), в результаті чого завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ПП «Раіком» на суму ПДВ 5 749, 00 грн. за березень 2012 року та по взаємовідносинах з ТОВ «Інтако» - за травень 2012 року на суму ПДВ - 1 030, 00 грн. та червень 2012 року на суму ПДВ - 5 400, 00 грн., а також занижено податкові зобов'язання за березень 2012 року на суму 5 749, 00 грн., травень 2012 року на суму 1 030, 00 грн., червень 2012 року на суму 5 400, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.05.2013 року : - №0006651502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 15 223, 75 грн., у тому числі за основним платежем - 12 179, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 044, 75 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем документи не підтверджують здійснення господарських операцій, а тому не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанції встановлено, що наданий позивачем договір про надання послуг № 15 від 27.02.2012 року між позивачем (замовник) ПП «Раіком» (виконавець) не містить підпису замовника.

Крім того, у наданій до перевірки та суду накладній № 85 від 15.03.2012 року на суму ПДВ 1 200, 00 грн., на підставі якої суму позивачем включено до складу податкового кредиту березня 2012 року ПДВ в розмірі 1 200, 00 грн., виявлено розбіжності за наступними реквізитами: видом договору, датою виникнення податкового зобов'язання (постачання, оплати) та номенклатурою товарів/послуг продавця, в результаті чого суди прийшли до висновку, що вона оформлена з порушенням вимог п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Також судами попередніх інстанцій не встановлено факту надання спірних послуг, оскільки з наданої копії акту здачі-прийняття виконаних робіт від 15.03.2012 року не вбачається інформації про обґрунтування вартості, спосіб вчинення дій та яка саме робота виконувалась.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем (замовник) та ПП «Раіком» (постачальник) укладено договір поставки № 15 від 27.02.2012 року, а також між позивачем (замовник) та ТОВ «Інтако» (постачальник) укладено договір поставки № 22 від 07.05.2012 року.

Однак номенклатура товарів, зазначена у податковій накладній № 251 від 25.06.2012 року, виписаній ПП «Раіком», не відповідає номенклатурі товарів, вказаних у накладній № 2506-5 від 25.06.2012 року, внаслідок чого фактична сума основної ставки без ПДВ становить 21 967, 00 грн., а не 23 000, 00 грн., як вказано у податковій накладній.

Надана позивачем копія накладної № 2506-5 від 25.06.2012 року з внесеними виправленнями правомірно не прийнята судами до уваги, оскільки вона не надавалася позивачем до перевірки.

З приводу висновків судів щодо ненадання позивачем сертифікатів відповідності товару відповідно до вказаних договорів, слід зазначити, що ненадання такого документу не є безумовною підставою для визнання господарських операцій нереальними, однак з урахуванням того, що позивачем до перевірки не надано документів на підтвердження факту відвантаження та переміщення товару від ПП «Раіком» та ТОВ «Інтако», суди правомірно прийшли до висновку щодо безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість з господарських операцій, не підтверджених документально.

Наявність у члена сім'ї керівника підприємства транспортного засобу Daewoo Lanos не є беззаперечним доказом того, що товар, враховуючи його габаритність, перевозився позивачем та перевезення здійснювалося саме вказаним транспортним засобом.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електросила стиль» відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року у справі № 816/3065/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

Н.Г.Пилипчук