Ухвала суду № 40870189, 25.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/31081/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року

у справі № 2а-5255/12/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства «Баштанський сирзавод»

до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської

області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Публічне акціонерне товариство «Баштанський сирзавод» (надалі також - ПАТ «Баштанський сирзавод», позивач) звернулося до суду з позовом до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18 листопада 2008 року №0000462301/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року позов задоволений частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 листопада 2008 року № 0000462301/0, в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 876154 грн., з яких 584104 грн. за основним платежем та 292052 грн. за штрафними санкціями.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року -без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 876154 грн., з яких 584104 грн. за основним платежем та 292052 грн. за штрафними санкціями на підставі податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2008 року №0000462301/0, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 14 листопада 2008 року №762/23-00446500, про порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7, підпункту 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР), абзацу 3 пункту 1, пунктів 6, 10 Порядку нарахування виплат, та використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року №805 (у редакції постанови КМУ від 28 березня 2007 року №596), пунктів 2, 8, підпункту 13.1 пункту13 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 1 липня 1997 року №141.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем неправомірно віднесено податок на додану вартість по придбаному обладнанню для виробництва сиру до податкового кредиту бюджетної декларації, оскільки зазначену суму, на думку ДПІ, необхідно віднести до окремої декларації пропорційно обсягам придбаного молока у сільгоспвиробників та посередників.

Пунктом 11.21 статті 11 Закону № 168/97-ВР визначено, що до 1 січня 2009 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва.

Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11.29 тієї самої статті до 1 січня 2009 року зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Для новостворених сільськогосподарських товаровиробників різних форм власності питома вага сільськогосподарської продукції в загальній сумі валового доходу підприємства в поточному році визначається за даними звітного періоду.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1.2 розділу 1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 166, платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 Закону № 168/97-ВР) суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Згідно з пунктом 4 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1999 року № 271 (надалі також - Порядок № 271), на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду.

Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

Із наведеного випливає, що податкове зобов'язання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією платник ПДВ, який підпадає під дію пункту 11.29 статті 11 Закону № 168/97-ВР, тобто такий платник ПДВ, який, реалізовуючи продукцію, на підставі зазначеної норми не сплачує цей податок до бюджету, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку акумуляції та використання коштів.

Відповідно до пункту 6 Порядку нарахування виплат, та використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1999 року № 805 (надалі - Порядок), переробні підприємства за результатами діяльності за кожний звітний (податковий) період ведуть окремий податковий і бухгалтерський облік готової продукції, виготовленої з поставлених сільськогосподарськими товаровиробниками молока та м'яса в живій вазі

За таких обставин, юридично правильним є висновок попередніх судових інстанцій про те, що позивач, який є переробним підприємством, обґрунтовано відповідно до пункту 11.21 статті 11 Закону № 168/97-ВР та пункту 6 Порядку подав до податкового органу дві податкові декларації (основну і дотаційну), включивши до сум податкового кредиту, задекларованих в основній декларації, суму ПДВ, нарахованого і сплаченого з вартості обладнання, придбаного за імпортним контрактом та ввезеного на митну територію України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 листопада 2008 року № 0000462301/0 в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 876154 грн., з яких 584104 грн. за основним платежем та 292052 грн. за штрафними санкціями, прийняли законні та обґрунтовані судові рішення.

При цьому, суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення, виконали обов'язок щодо приведення судової практики у відповідність до рішення Верховного Суду України, зокрема постанові від 28 лютого 2011 року у справі за позовом ЗАТ «Баштанський сир завод» до ДПІ у Баштанському районі Миколаївської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко