Ухвала суду № 40870070, 17.09.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2014 року м. Київ К/9991/45810/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012

у справі № 2а-4203/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Арагон»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Арагон» (надалі - позивач, ТОВ «Компанія «Арагон») до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002822301/0 від 27.09.2010.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.09.2010 посадовими особами ДПІ у Деснянському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ «Компанія «Арагон» з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ «Укрпромторг-ХХІ». У ході перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), у результаті чого занижено суму податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року в загальному розмірі 511 798,00 грн., у тому числі: за березень 2010 року - 264 057,00 грн., за квітень 2010 року - 247 741,00 грн. Результати перевірки зафіксовано в акті від 17.09.2010 № 5880/23-1/36657534. На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 27.09.2010 № 0002822301/0, яким ТОВ «Компанія «Арагон» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 767 697,00 грн. (у тому числі: за основним платежем - 511 798,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 255 899,00 грн.).

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин до 01.01.2011 нормативним актом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.12.2009 між ТОВ «Укрпромторг-ХХІ» та ТОВ «Компанія «Арагон» укладено договір № 14-12/09, за умовами якого постачальник зобов'язується на замовлення покупця (ТОВ «Компанія «Арагон») передати у його власність нафтопродукти.

Протягом березня-квітня 2010 року контрагент позивача поставив на адресу ТОВ «Компанія «Арагон» бензин марки А-76, А-92, А-95 на загальну суму 3 070 703,72 грн., а позивач сплатив цю суму, що підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними та виписками банку.

Також, суд першої інстанції вірно зауважив, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість у відповідності до ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, одним з основних видів діяльності позивача є оптова торгівля паливом.

В подальшому, придбаний позивачем у ТОВ «Укрпромторг-ХХІ» бензин було реалізовано іншим суб'єктам господарювання (фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, МПФ «Сігма», ТОВ «СКВ-Міг», ДП «Білокоровицьке лісове господарство» тощо).

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Компанія «Арагон» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Укрпромторг-ХХІ» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.09.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 у справі № 2а-4203/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна